ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

22.10.05 Телеканал „Інтер”,
частина I
13:40

29.10.05 Телеканал „Інтер”,
частина II
13:40

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     У нього багато високих звань, але є одне чудове – він найцитованіша людина на пострадянських теренах. Тільки один факт знайомства з ним викликає трепет у різновікової армії шанувальників, які по-дружньому називають його „Авасом”, „Григорієм-Костянтином” та начальником транспортного цеху. Він завжди вчасний, іронічний, смішний, сумний, різний і водночас незмінний, як старенький портфельчик, де зберігається найцінніше – його рукописи.
     Не так давно йому впав сімдесятий рік. Але він все ще „страждає” на невичерпне почуття гумору, поважає холодне пиво з раками, любить компанію давніх друзів та нових знайомих. І, попри те, що йому належить фразочка: „Одеса тут більше не живе”, - доволі велику частину часу він живе ... саме в Одесі!

"Клікніть" на фото для збільшення

     Михайло Жванецький не пішов стопами батьків – лікарів. Отримавши диплом Одеського інституту інженерів морського флоту, він „розподілився” в порт і навчився там багато чого. Передусім – нецензурної російської мови. Порт виховував упевненість в собі: учорашній студент в колі замурзаних докерів з успіхом читав свої жарти. Так, правий був шкільний учитель Борис Юхимович Друкер, пророкуючи Жванецькому світле літературне майбуття...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Одного разу до Одеси на гастролі приїхав Аркадій Райкін. Члени клубу веселих і кмітливих та артисти самодіяльності, серед яких були Михайло Жванецький, Роман Карцев та Віктор Ільченко, здивували маестро своїми талантами. Після чого відбувся обмін адресами й телефонами. За деякий час Райкін запросив молодь у Ленінград, але до свого театру мініатюр покликав тільки двох – серед яких Міші не було. Щомісяця протягом року Жванецький отримував від мами по три карбованці в конверті – і все сподівався стати штатним автором театру Райкіна.
     У портфелі письменника вже назбиралося понад триста творів. І коли Райкін нарешті вибрав один із них для виконання – Жванецький був на сьомому небі від щастя. Лишалося дожидати реакції публіки на „Щоденник школяра, студента, інженера” – а публіка була в захваті! Повернувшись за лаштунки, Райкін піднесено вигукнув: „Кожне слово, кожне слово – оплески! Це ж треба!” А помітивши блідого автора, кинув поблажливе: „Ну нічого, нічого…” У школі Райкіна всі повинні були працювати за його правилами.

"Клікніть" на фото для збільшення

     1969 року Райкін і Жванецький разом створили програму „Світлофор”, яка на вісімдесят відсотків складалася з творів Жванецького. Ім’я автора не завжди вказувалося на афіші. І це ображало письменника, який тоді вже завідував літературною частиною в театрі Райкіна. Аркадій Ісакович у свою чергу хотів грати, а не просто читати монологи.
     Після семи років роботи з Райкіним доводилось покладатися лише на власні сили й талан. Жванецький із друзями повертається в Одесу.

     - Мадам Жванецкая, ваш Миша вернулся?
     - Да, он еще спит…
     - Я же говорила, это все детство… Он будет человеком. Кстати, у меня есть девочка – она ему подойдет. … У нее фигура, я такой фигуры не видела, таких фигур сейчас нет вообще…
     - Гриша, что вы несете в одеяле с женой? Что-то тяжелое, квадратное, похожее на телевизор?
     - Даша, закройте воду, мне нечем смыть!
     - А я что, по-вашему, я тоже в мыле. У меня дети в мыле… В общем, я крикну – вы откроете. Вы крикнете – я закрою…


     Дворик, де нічого не приховаєш, старіє разом з його мешканцями. Але тут, як і раніше, живуть великою родиною одесити. І Жванецький виводить формулу: „З Одеси можна виїжджати, можна поїхати назавжди, але сюди не можна не повернутися”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Чому саме Ростовська філармонія запалила „зелене світло” для Жванецького, Карцева та Ільченка – невідомо й досі. Але саме цей заклад вирішив відрядити колектив на черговий Всесоюзний конкурс естради. „А вас” приніс артистам друге місце – перше присудили читцеві Кокоріну за „Листи Леніна”... Колись опальне тріо тріумфально прибуло до Києва. На вокзалі лауреатів зустрічав сам директор „Укрконцерту”. На ділі це означало, що їм запропоновано стати киянами. Вони відповіли відмовою – через патріотичні почуття до Одеси. „Керівний” Київ сприйняв це як образу, відтак стосунки артистів з „Укрконцертом” зіпсувалися. Лишався один шлях – їхати в Москву. Там Михайла Жванецького взяли на роботу завідувачем відділу сатири й гумору в журналі „Студентський меридіан”. І навіть надали квартиру.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Друзі-виконавці Карцев та Ільченко теж перебралися до Москви. Утворився колектив „Московський театр мініатюр” під керівництвом М.М. Жванецького. Репертуару не бракувало: саме життя диктувало сатирику все нові й нові теми. Невлаштований побут, повсюдне пияцтво. Хабарі, закриті розподільники й бази. Послуги „ти – мені, я – тобі”, черги, дефіцит продуктів – ми всі тоді так жили. І з готовністю сміялися над собою.
     Хіба можна було в Москві купити раків? Їх можна було тільки „дістати”. В Одесі ж раки „водилися”. Раки та вобла входили до раціону кожного порядного одесита, що було чудово відомо Жванецькому. У вас є раки? А по чому? А пам‘ятаєте: „учора великі були по п‘ять, а сьогодні маленькі, але по три”? Оце були часи!
     Мініатюру „Я бачив раків” Жванецький написав для Романа Карцева, що лишився в гіркій самотинІ після смерті Віктора Ільченка. „Раки” були невинною житейською драмою трохи „стурбованого” одесита і не викликали нарікань цензорів. На відміну від багатьох інших мініатюр.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Карцев пригадував, що Михайло Михайлович навіть придумав трюк: у програмці вистав біля кожної мініатюри вказувалися прізвища кількох авторів, щоб було незрозуміло, кого ж притягати за крамолу. Та й це не допомагало – Жванецького не раз викликали до різних інстанцій „на бесіду”.
     Жванецькому „шили справу”. Його запрошували до КДБ. Він навіть жартував із цього приводу: „На дверях КДБ – „Прийом громадян – цілодобово” – „А видача коли?”
     Проте почалася перебудова. На концерти Жванецького приходили вже не сотні – десятки тисяч. І серед них були ті, що не поїхали, не емігрували тільки завдяки гострому слову сатирика. Вони й зараз – його найвідданіші слухачі, які прищеплюють любов до Жванецького своїм дітям та онукам.

"Клікніть" на фото для збільшення

     «Мадам, мы с Вами прекрасно дополняем друг друга. Я умный, веселый, добрый, сообразительный, незлопамятный, терпеливый, интеллигентный, верный, надежный, талантливый…» Може, саме отак Михайло Михайлович і відрекомендовувався своїм дамам серця… А їх було немало. Проте лишилася одна, котра повною мірою оцінила всі ці якості. Наталя – одеситка, деякий час працювала костюмером в шоу-колективі „Маски”. Випадкова зустріч шанувальниці з талантом привела до створення міцної сім‘ї. Яка тепер складається з трьох чоловік: тата, мами й десятилітнього Дмитра.
     Сьогодні, крім обов‘язків, у Михайла Михайловича є й права: право були щасливим. Право були багатим. Право жити там, де хочеться – півроку в Одесі, півроку в Москві – і головне – як хочеться.

     Тому – выпивка, танцы. Походы, свидания
     Этому – кремы, мази, таблетки, втирания
     Тому - пот, мозоли, мышцы, синяки.
     Этому – старое виски, приятный запах, черные носки.
     Тому – крики, хохот: «А ну, давай!..»
     Этому – улыбка, шепот: «а ну, возьми…»
     Тому – бег по лужам, поцелуй, танец.
     Этому – кресло, книга, телефон, насмешка.
     Тому – водка, табак, штанга, девушка.
     Этому – костюм, колено, юмор, ресторан.
     Вот так „step by step” от венеролога к урологу.
     От запаха до аромата.
     От именин до юбилея.
     От рассказа до предисловия.
     От рюкзака до «Мерседеса».
     От наслаждения до покоя.
     От ощущения счастья до великолепного описания его.


     Він насолоджується життям, смакує його, як дороге вино, і описує свої відчуття в мініатюрах. Він щасливий і матеріально забезпечений. Хоча, певна річ, є люди, які не прощають Жванецькому цього благополуччя...
     Михайло Жванецький вивів своє визначення гумору.

"Клікніть" на фото для збільшення

     «Юмор – как жизнь – быстротечен и уникален. Только один раз так можно сказать. Один раз можно ужать истину до размеров формулы, а формулу до размеров остроты. Юмор – это не шутки. Это не слова. Это не поскользнувшаяся старушка. Юмор – это даже не Чаплин. Юмор – это редкое состояние талантливого человека и талантливого времени, когда ты весел и умен одновременно. И ты весело открываешь законы, по которым ходят люди…»

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003