ІМЕНА
ВЕДУЧА

02.04.05 Телеканал „Інтер” 13:20

08.04.05 Телеканал „Інтер” 11:15

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     До Чугуївського льотного полку надійшов таємний наказ головнокомандувача із позначкою – „довести до всього особового складу”. Проте командир вирішив порушити військову дисципліну і приховати інформацію: він боявся втратити своїх найкращих пілотів. Утім, розголос уже пішов, і льотчики дізналися, що розпочався черговий набір до загону космонавтів... Інструктор Олександр Волков успішно пройшов медкомісію, якою лякав командир полку. Зрештою, Олександр і його новий товариш, харків’янин Володимир Васютін, виїхали до Москви, у Зоряне містечко.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Новачки шостого призову готувалися літати на багаторазовому кораблі „Буран”. Два роки невтомного навчання в Ахтубінську, неподалік від славнозвісного полігона Капустин Яр, - і Олександрові Волкову присвоюють кваліфікацію льотчика-випробувача першого ступеня. Аж раптом керівництво повідомляє про зміни: розробка польотів на „Бурані” припиняється. Натомість планується довгострокова – до трьохсот діб – робота на станції „Мир”. Волкова призначають космонавтом-дослідником основного екіпажу корабля „Союз Т-13” та орбітальної станції „Мир”. Бортінженером до екіпажу ввійшов досвідчений Віктор Савіних, а командиром – Володимир Васютін, разом з яким Волков проходив усі етапи навчання.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Але полетіти тоді в космос Олександрові не довелося: майже перед стартом склад пілотів змінили. Це сталося через катастрофу на орбітальній станції „Салют”. Без екіпажу, в автоматичному режимі, вона перестала реагувати на команди з Землі й довільно рухалась по орбіті. Треба було негайно рятувати станцію, і з цією роботою могли впоратися тільки досвідчені космонавти. Володимир Джанібеков і Віктор Савіних, прибувши на „Салют”, побачили страшну картину. При температурі мінус 15 усередині станції полопалися трубопроводи, вийшли з ладу прилади та системи життєзабезпечення, що відновлювали воду й повітря...

"Клікніть" на фото для збільшення

     На Землі з нетерпінням чекали повідомлень про ліквідацію аварії, а Васютін, Волков і Георгій Гречко – новий екіпаж „Союзу Т-14” – готувалися вилетіти вслід за рятувальниками. Команда „на старт!” пролунала для них 17 вересня 1985 року.
     Тиждень уп’ятьох на станції, яку за тісноту космонавти прозвали „кицькин дім”, - пройшов весело й непомітно: дуже насиченою була наукова програма дослідів, яку вів Георгій Гречко. Волков, Васютін та Савіних мали залишитися на „Салюті-7” іще на півроку. Причому Волков мав окреме завдання від Міністерства оборони.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Експеримент був надсекретним – до спецобладнання не допускався навіть член екіпажу Савіних. Несподівано з Центру управління польотами надійшов наказ – роботу припинити. Це було особисте розпорядження Генерального секретаря ЦК КПРС. Михайлові Горбачову здавалося, що зафіксовані поблизу орбітальної станції дії за військово-космічною програмою стали б непотрібним подразником у відносинах СРСР і США, які вже значно потеплішали в той час.

"Клікніть" на фото для збільшення

     За два місяці від початку польоту трапилася надзвичайна пригода. Захворів Володимир Васютін. Його печінка збільшилася настільки, що вже виступала за ребра, і навіть сильні антибіотики не допомагали. Командування змушене було піти на безпрецедентний крок – змінити програму польоту й посадити екіпаж. Приземлюючись, космонавти здогадувалися, що попереду не тільки радісна зустріч, а й складне службове розслідування: де захворів Васютін – на Землі чи в космосі?..

"Клікніть" на фото для збільшення

     Володимир Васютін помер у п’ятдесят один рік. Олександр Волков тяжко переживав утрату друга. У цей гіркий час підтримкою, як завжди, була сім’я. Кохана дружина Анна та двоє синів. Вони берегли батька: старалися не засмучувати його своїми негараздами – особливо, коли він був у космосі. Навіть потрапивши у важку автомобільну аварію, дружина й діти приїхали на сеанс телезв’язку і весело усміхалися в камеру... Утім, Волков все-одно відчував їхній справжній стан, бо й на орбіті завжди думав про сім’ю...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Жарти полегшують тривале перебування в замкнутому середовищі, і космонавти люблять розиграші. Але тільки тоді, коли політ триває нормально. Коли ж на борту нестандартна ситуація – стає не до жартів. Такі складні хвилини Волкову довелося пережити в своєму другому польоті, - коли він вісімдесят восьмого року став командиром радянсько-французької експедиції, і в космосі залунали його позивні „Я – Донбас!”

"Клікніть" на фото для збільшення

     Знайти спільну мову з пілотом Жаном-Лу Кретьєном, першокласним льотчиком і товариським хлопцем, вдалося легко. А от виконати програму, заплановану французькою стороною, було набагато складніше. У відкритому космосі Олександр і Жан-Лу мали встановити конструкцію, подібну до великої парасолі. На біду космонавтів металевий купол ніяк не хотів розкриватися. До того ж був ризик, що він зачепить і порве скафандр – а це миттєва смерть. І тоді Волков вирішив трохи поштовхати конструкцію ногою... На станції ж у цей момент мало не відірвалася сонячна батарея.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Після польоту Волков отримав із рук тодішнього президента Франції Міттерана орден Почесного легіону. А Жак Ширак – мер французької столиці – надав йому статус почесного мешканця Парижа, наголосивши, що “тільки вольовими зусиллями „космічного Пеле” – Волкова була розкрита французька конструкція”. Отак завдяки капосній парасольці Волков став першим космічним “футболістом”. А заодно й потрапив до Книги Гіннесса, бо разом із Кретьєном вони встановили рекорд перебування у відкритому космосі – 5 годин 57 хвилин.
     Облітаючи навколо планети і роздивляючись її в ілюмінатори, вони сподівалися розгледіти на великій Землі й „малу” землю – батьківський дім: Олександр Волков – індустріальну Горлівку на Донбасі, Сергій Крикальов – величний Ленінград. Долетіли щасливо, і всім складом орбітального комплексу працювали над унікальною австрійською медичною програмою: аналізували роботу мозку, робили експрес-аналізи крові та урини, моментально передаючи інформацію на Землю...

"Клікніть" на фото для збільшення

     А потім Волков і Сергій Крикальов залишилися на орбіті вдвох. Працювали за планом і слухали програму “Час”, радіо “Маяк” та радіолюбительські станції.
     У цей час уже були підписані Біловезькі угоди. Політики займалися перерозподілом на Землі – і в цьому хаосі їм було не до космосу. Тож Волкову та Крикальову лишалося тільки робити припущення – що з ними буде далі? Новий рік вони зустріли невесело. Уперше на орбіті не викликав радості таємно провезений коньяк. Вони гадали – як закінчиться політ? Чи прийме їх Байконур, який тепер належить суверенному Казахстану? Свої співчутливі вітання принесли американці – вони почали збирати кошти, „щоб посадити нещасних космонавтів, які змушені літати роками”...
     Політ усе ж таки закінчився за планом – 25 березня 92 року. Саме тоді всі радянські державні нагороди були скасовані, крім ордена Дружби народів – ним і нагородили космонавтів. Відзнака була гіркою – нагадувала про те, що тепер в Україні Волков буде іноземцем.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Він – командир загону космонавтів – розраховував прослужити ще років п’ять після свого піввікового ювілею: це вже стало традицією в Зоряному містечку. Проте в цей час до загону космонавтів прийшов старший син Волкова – Сергій, випускник Тамбовського льотного училища. У відповідь на це недоброзичливці витягнули на світ Божий давній наказ, в якому йшлося про те, що батько і син не можуть служити в одному військовому підрозділі. Петро Ілліч Климук – начальник Центру підготовки поставив питання руба: або батько, або син. Рішення Олександра Олександровича було однозначним – іти йому.

"Клікніть" на фото для збільшення

     ...Певний час він просто не знав, куди себе подіти – пропозицій працювати на розвиток космонавтики не надходило. А потім – пішов на роботу в „Останкіно”... Згодом у житті космонавта Волкова знову з’явилося небо – робота в аеропорту „Шереметьєво”. Він долучився й до спільного російсько-українського проекту – виготовлення на київському заводі „Авіант” двадцяти літаків ТУ-334, які мають замінити застарілі ТУ-134 на пасажирських перевезеннях.
     ...Через загибель човника „Колумбія” першого лютого 2003 року політ міжнародного екіпажу на шатлі за участю Сергія Волкова було відкладено. Але в те, що космічна династія Волкових, попри все, неодмінно відбудеться, - вірять і друзі й колеги. Бо характер в усіх Волкових один – донбасівський.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Після свого першого космічного польоту Олександр Волков навідався до рідної Горлівки. У шахті імені Юрія Гагаріна – єдиній в світі, що має ім’я піонера космосу, – він спустився на глибину тисяча сто метрів. І зрозумів, що працювати в надрах Землі так само важко як і поза нею, на відстані чотирьохсот кілометрів. Свій подвиг космічного довгожителя – 391 доба, 11 годин і 53 хвилини на орбіті за три рейси – він присвячує своїм землякам.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003