ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

25.06.05 Телеканал „Інтер” 12:40

01.07.05 Телеканал „Інтер” 11:10

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Його грубо вштовхнули у кабінет слідчого. Яскраве світло засліплювало очі, і той, кого він не бачив, сказав: „Ви звинувачуєтесь у замаху на життя товариша Постишева. Ви збиралися застрелити його у власному кабінеті”. „Знаєте, як справжній мисливець, я люблю вбивати на свіжому повітрі,” – відповів арештант. Навіть на допиті Остап Вишня примудрявся жартувати.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Наприкінці двадцятих років Остап Вишня був найпопулярнішим українським письменником. Тільки одного двадцять дев‘ятого року вийшло друком двадцять дев‘ять його книжок, які розійшлися мільйонними тиражами. В особливій пошані був Вишня в селян, які навіть складали про нього легенди. Казали, що Вишня – герой визвольних змагань і для захисту народних прав призначений заступником наркома Петровського. Урядовцем Вишня, звісно, не був, а от брати участь у визвольній боротьбі – на боці Української Народної Республіки – йому довелось. У роки громадянської війни Павло Губенко – це справжнє ім’я гумориста – служив у петлюрівській армії: працював фельдшером на бронепоїзді.
     Двадцять першого року в Києві Павла заарештували більшовики. Він вважався особливо небезпечним злочинцем. Адже не тільки служив у війську УНР, але й друкував гострі соціальні фейлетон у ворожій для більшовиків есерівській пресі. Гумориста засудили до розстрілу. Для виконання вироку його доправили до Харкова.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Якраз тоді у газеті „Вісті” малював карикатури молодий Олександр Довженко. І постійним героєм дружніх шаржів Сашка став Остап Вишня. „Народ має бачити справжнє обличчя того, чиїми фейлетонами так захоплюється”, - жартував Довженко. Тоді в Україні швидкими темпами йшла українізація. Довженко в карикатурах, а Вишня у фейлетонах висміювали раптову і нещиру любов до України, яка, за наказом згори, спалахувала в серцях чиновників, учителів та службовців.
     Власний, особливий вид фейлетону Остап Вишня назвав „усмішкою”. І саме „Вишневі усмішки” принесли йому всенародну популярність. Як уже відомому письменнику, харківська влада виділила Вишні, що досі жив у редакції „Вістей”, - окрему кімнату в комуналці.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тоді він уже був одружений і мав маленького сина – Вячека. Однак у його доволі благополучне життя раптом увірвАлось інше кохання. З юності Вишня був завзятим театралом. Колись, у революційному Києві, віддавав останні копійки за букет фіалок для улюбленої актриси. Жодної постановки не пропускав Остап Вишня і в Харкові. Якось у виставі „Жанна Д’арк” він побачив молоду яскраву артистку Варвару Маслюченко.
     Остап Вишня, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Микола Куліш – це покоління згодом назвуть „першими хоробрими”. Молоді й зухвалі, майже всі вони приїхали в столичний Харків із периферійного тоді Києва. За кілька років вони створили в червоній столиці нове літературне середовище. „Плуг”, „Гарт”, ВАПЛІТЕ, Пролітфронт – одні за Одними виникали організації та гуртки, на засіданнях яких вирували культурологічні дискусії. Остап Вишня довго не вступав до жодної з організацій, хоча відвідував кожне таке зібрання і близько дружив із найактивнішими бійцями тодішнього літературного фронту – Хвильовим та Кулішем.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тисяча дев‘ятсот двадцять восьмого року в Харкові вирішили збудувати для письменників один великий будинок – письменницький житловий кооператив. Ідея ні в кого не викликала заперечень, адже всі літератори тоді тулилися по комуналках. Вишня, якому доручили керувати кооперативом, навіть клопотався за цю справу перед товаришем Сталіним. Під час днів української культури в Москві Вишня просив вождя допомогти грошима. Сталін прохання виконав, і через два роки будинок „Слово” був готовий. Та, коли літератори зайняли свої окремі й такі омріяні квартири, стало зрозуміло, для чого насправді будували цей дім. „Камера попереднього слідства” – так назвав будинок Володимир Сосюра.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Остапа Вишню перестають друкувати. Аби заробити на життя, він перекладає з російської п’єси для харківських театрів. Атмосфера в місті стає дедалі нестерпнішою. Культурологічні дискусії серед літераторів поступово переростають у неприховану війну компроматів і доносів. На підставі таких доносів за ґрати потрапляє багато харківських митців. У тому числі – старший брат Остапа Вишні, також гуморист, Василь Чечвянський. Вишня втрачає родичів і друзів...
     А навесні тридцять третього року на Вишню чекав іще один страшний удар. Тринадцятого травня в своїй квартирі застрелився його найближчий друг – Микола Хвильовий. Три дні і три ночі Остап Вишня не виходив зі своєї кімнати. Найвеселіший письменник України – гірко плакав і безпорадно бив кулаками в стіну. Дружина навіть побоювалася, що він збожеволів від горя.

"Клікніть" на фото для збільшення

     По смерті Миколи Хвильового за Остапом Вишнею постійно стежили. Дружина Варвара нікуди не відпускала чоловіка самого – боялася, що він безслідно зникне. А Вишня розумів – ходити на волі йому залишилося недовго. Двадцять шостого грудня тридцять третього року в двері їхньої квартири подзвонили. Письменник відчинив і, побачивши незнайомців, крикнув дружині: „Збирай, за мною прийшли!”
     Кілька місяців виснажливих нічних допитів – і Остап Вишня зізнався в організації замаху на Постишева. Розстріл – такий засіб „соціального захисту” обрав для письменника суд. Удруге в житті Остап Вишня відчув себе за крок від смерті. Але згодом вирок переглянули й замінили на десять років таборів. Дружину Вишні одразу звільнили з театру, їй було наказано виїхати з Харкова. Із маленькою Машею – донькою від першого шлюбу – Варвара залишилася без будь-яких засобів до існування.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тільки через багато років Вячек дізнається, куди саме зник його тато. Виправний табір Ухтпечлаг – найбільш заселена частина горезвісного ГУЛАГу. Його сумна історія почалася тоді, як на берегах річки Печори знайшли нафту. Проблему забезпечення промислу кадрами вирішили просто: репресували потрібну кількість інженерів, геологів, хіміків.
     За час існування табору – з двадцять дев‘ятого по п‘ятдесят третій роки – через нього пройшло двадцять мільйонів людей: не тільки технічних спеціалістів, а й письменників, акторів, музикантів. Наприклад, сусідом Остапа Вишні по бараку був міністр освіти Узбекистану, знаний письменник – Рамзі. Оскільки творчих кадрів не бракувало, табір мав власну газету – „Північний гірник”. Саме там працював і Остап Вишня.
     Але в газеті Остап Вишня працював тільки перший рік: згодом його перевели в копальню. Для хворого на виразку шлунка письменника важка робота і бідне табірне харчування означали постійні страждання від болю. Варвара трудилася день і ніч, аби заробити трохи грошей і вислати чоловікові цукру, сухарів, смальцю. Із перших днів заслання вона добивалася дозволу жити поряд із ним. Після довгих клопотань Варварі дозволили. Разом із донькою вона подолала майже дві тисячі кілометрів, щоб приїхати до чоловіка.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Проте радість була недовгою. Через місяць дозвіл скасували й вони знову розлучилися. І знову на Печору полетіли листи, сповнені кохання й туги...
     Отак пройшли чотири роки і настав страшний тридцять сьомий. У Радянському Союзі репресії досягли апогею. А в ГУЛАГу, щоб звільнити місця для нових в’язнів, розстрілювали арештантів, які були засуджені на великі строки. Така доля чекала й на Остапа Вишню. Для здійснення вироку його відправили в інший табір – за вісімсот кілометрів.
     За той час, поки Остап Вишня йшов до місця розстрілу, встигли стратити начальника Ухтпечлагу Мороза. А нове табірне керівництво з невідомих причин скасувало смертний вирок письменникові, і він лишився жити. Згадавши свій давній медичний досвід, Вишня почав працювати помічником лікаря. Але тепер йому заборонили листуватися з родиною.
     Сорок третього року Олександр Довженко, Юрій Яновський та Микола Бажан, які були близькі до Хрущова, вмовили його поклопотатися про звільнення декого з українських письменників. Першим у списку було ім’я Остапа Вишні. Сталіна переконали в тому, що у важкий воєнний час країні бракує гумору й сатири.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Гумориста звільнили з табору і відправили до Москви. Спочатку – до Бутирської в’язниці, а потім – до клініки доктора Певзнера. Адже Вишня був тяжко хворий та вкрай виснажений. У такому жалюгідному вигляді популярному письменникові не можна було приїздити в Україну. Пройшовши курс інтенсивної терапії, Остап Вишня вирушив до Ленінграда. Там, у військовій академії, вчився його син Вячек, якого він не бачив довгих десять років.
     Ледве впізнала свого чоловіка й Варвара, яка чекала його в евакуації – в Рязанській області. На порозі її будиночка стояв зістарений чоловік, сивий і худий. Лише усмішка та лагідні очі нагадували колишнього Вишню.
     У таборі Остап Вишня не раз обіцяв собі, що ніколи більше не писатиме. Але все-таки бажання творчості повернулося до нього. І перше, що він написав на волі, була знаменита „Зенітка”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Згодом свою улюблену „Зенітку” Остап Вишня з незмінним Успіхом читав по всіх селах і містах України. Попри те, що офіційно письменника досі не було реабілітовано, влада виявляла йому неабияку пошану. Йому виділили розкішну квартиру в Києві, довірили роботу в журналі „Перець”. Але Вишня мусив доводити владі свою лояльність: наприклад, висміювати у фейлетонах самостійницькі прагнення воїнів УПА. Так з’явилася „Самостійна дірка”.
     Сьогодні важко сказати: чи справді Вишня наївно вірив у те, що писав – чи робив це з примусу. Від нього чекали вдячного вислужування, проте після двох-трьох фейлетонів на замовлення гуморист відходить від політичних та соціальних тем. Він пише про полювання, риболовлю, любов до природи.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тим часом здоров’я письменника різко погіршало. До виразки шлунка додалася гіпертонія. Варвара Олексіївна, як могла, оберігала чоловіка від неприємних думок і турбот.
     Варвара ходила з чоловіком навіть на полювання. З молодих літ завзятий мисливець, Вишня не відмовився від свого захоплення й у Києві. Його спанієлі Гай і Думка були знамениті на все місто. Вихідними, зі своїм найкращим другом Максимом Рильським, Вишня часто ходив „на качечку”. Вони рідко повертались зі здобиччю, але завжди Остап Вишня привозив свіжу – „мисливську усмішку”.
     Утім, хвороби й жахливі роки, проведені в таборі, брали своє. І все рідше Остап Вишня виїжджав на риболовлю й полювання. Поїздка милих серцю Кринок улітку п‘ятдесят шостого була останньою. Восени того ж року письменника не стало. Ховати улюбленого гумориста вийшов увесь Київ.

"Клікніть" на фото для збільшення

     „Усе життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!” – написав Остап Вишня в щоденнику незадовго до смерті. В його драматичному житті справді було від чого збожеволіти. І було більше приводів плакати, ніж сміятися. Але Вишня не міг бачити печальних облич – і робив усе, щоб змусити читача всміхнутись. А народ платив йому любов’ю, бо розумів: так сміятися з людини міг тільки той, хто щиро її любив.

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003