ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

14.02.04 УТ-1 21:45 15.02.04 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     У самому серці старого Кракова стоїть Колегіум Маюс - музей Ягеллонського університету, одного з найстаріших у Європі. Сюди приходять подивитися на реліквії: старовинний вівтар німецького майстра Віта Ствоша, манускрипти з бібліотеки короля Зігмунта Августа, посуд Радзивіллів та картини Матейка. Тут зберігається останнє фортепіано Шопена, астрономічні інструменти Коперника і перший глобус, на якому з’явилася Америка... Понад вісім століть у цих стінах роблять відкриття і складають обітниці.


"Клікніть" на фото для збільшення

     От і одного весняного дня тисяча дев’ятсот сорок п’ятого року палкий юнак на ім’я Анджей підійшов до музейної брами, торкнувся її і сказав: “Я теж залишу слід у польській історії!” ...А через п’ятдесят років Анджей Вайда - видатний польський режисер - передав на зберігання до музею Ягеллонського університету свої кінематографічні відзнаки: „Золоту Пальмову Гілку”, „Золотого Лева” та „Оскара”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     До Анджея у великій родині Вайд, яка ще з сімнадцятого століття пересилилася з Угорщини в Польщу, не було митців. Батько Анджея служив офіцером. Тож на сімейній раді було вирішено, що Анджей стане військовим. Тисяча дев’ятсот тридцять дев’ятого року батько повіз сина до Львова - вступати до Кадетського корпусу.
     ...Свій сором малий запам’ятав на все життя: іспит було провалено з тріском. Батько промовчав, як це завжди робили Вайди. І це було гірше за гнів. Він повів сина на гору, звідки було видно все місто. Там, вражений навколишньою красою, хлопчик зрозумів, що є духовний світ, вищий за матеріальний, і що бути військовим - не його покликання.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Родина Вайд уже зазнала втрат: загинув молодший брат батька, який воював у підпільному загоні Армії Крайової. Але те, що батька вбито у Катині, Анджей із матір’ю дізналися тільки в сорок третьому - з німецької газети, яка повідомляла, що німці відкопали під Смоленськом тіла розстріляних польських офіцерів, котрі потрапили в полон. Спочатку рідні загиблих не хотіли вірити в злочин НКВС: радянські пропагандисти намагалися відвести підозри. Відразу після війни були надруковані матеріали комісії, яка досліджувала місця поховання. Очолював її головний хірург Радянської армії Микола Бурденко. Оприлюднені дані були настільки фальшивими, настільки непереконливими, що істина читалася між рядків. Для Анджея, як і для багатьох його однОлітків, настав час вибору: відкрито протестувати і, можливо, загинути - чи жити й працювати заради майбутнього батьківщини.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Провчившись три роки в Академії мистецтв у Кракові, Вайда зрозумів, що соцреалізм, на якому базувалася навчальна програма, його не приваблює. Прогресивні ідеї панували не в живопису, а в кінематографі, і Вайда вступив до вищої кіношколи в Лодзі. Він став асистентом відомого режисера Олександра Форда, а п’ятдесят четвертого року на екрани вже вийшов його перший самостійний фільм - “Покоління”. Фільм про молодь, яка серед руїн війни шукає кохання, дружби, теплих людських взаємин. До цього покоління належали і герої, і творці стрічки - творці нового, реалістичного, кіно.
     Головну роль у фільмі „Покоління” зіграв відомий і досвідчений актор Тадеуш Ломницькій. Він дав режисеру-початківцю важливі уроки - як працювати з акторами, як шукати з ними порозуміння.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Наступний фільм Вайди - „Канал” - мав розповідати про Варшавське повстання сорок четвертого року - подію, в ході якої загинуло двісті тисяч поляків.
     План Варшавського повстання був розроблений емігрантським урядом Польщі в Лондоні і підтриманий Польською робітничою партією та частиною Армії Людової.
     За офіційною версією, війська союзників не встигали допомогти польським патріотам, з огляду на ситуацію, що складалася на фронтах. За іншою версією - Сталін і Рузвельт прийняли спільне рішення не допомагати полякам, щоб не допустити створення коаліційного уряду після звільнення Польщі. Радянська армія зупинилася перед Віслою, і німці придушили повстання, зруйнувавши Варшаву. Керівництво Армії Крайової підписало умови капітуляції, не повідомивши про це тисячі бійців своїх підрозділів. Ті - продовжували воювати. Як Мацек - головний герой фільму Вайди - „Попіл і діамант”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Картина “Попіл і діамант” відкрила для польського кінематографу новий талант - актора нової формації - Збігнева Цибульського. Він став великим другом режисера, його однодумцем. Відкритий і сміливий Мацек в яскравому виконанні Цибульського завоював симпатії глядачів.
     Проте саме він - Мацек - за наказом згори в день перемоги вбивав секретаря райкому партії і гинув сам. Глядачі шкодували за Мацеком, і польські ідеологи боялися, що такий ефект від фільму не сподобається московському керівництву. Картину швиденько зняли з прокату, і до СРСР вона дійшла тільки через десять років. Однак поляки встигли показати фільм поза конкурсом на Венеціанському фестивалі - і по світу пішов розголос. Що більше невдоволення викликали картини Вайди в офіційній Москві, то більше їх любили молоді радянські інтелектуали.
     Серед друзів Вайди були Андрій Тарковський, Андрон Кончаловський, Марлен Хуцієв, Олег Єфремов, Кіра Муратова. Це було коло однодумців, які зберігали дружні стосунки довгі роки. Анджей Вайда був частим гостем на кінофестивалях у Москві - і як режисер, що представляє свій фільм, і в статусі поважного члена журі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У шістдесяті, під час „відлиги”, Анджея Вайду запросили до театру “Соврємєннік” - поставити кілька спектаклів. Тоді він уже мав досвід театральної режисури - у Краківському “старому” театрі ставив “Бісів” Достоєвського. У цій роботі Вайді дуже допомогла сценограф і художник-декоратор Крістіна Захватович. Пізніше вона стане коханою дружиною Анджея, його соратницею та помічницею в усіх творчих починаннях. Разом із Крістіною Вайда мріяв здійснити постановку “Бісів” і шекспірівського “Макбета” на сцені московського “Соврємєнніка”.

     Ідею фіналу картини „Попіл і діамант” подав Збігнев Цибульській. Остання сцена фільму зворушувала до глибини душі, але для театру були потрібні інші творчі рішення. І Вайда знайшов їх. Уже було приготовано два відра бутафорської крові - глядачі мали бути вражені. Однак виставу раптом зняли. З’ясувалося, що її захотіла подивитися Катерина Фурцева. А, за чутками, міністр культури СРСР сама колись різала собі вени - після того, як, викривши заколот проти Хрущова, все-таки потрапила до нього в немилість.
     Вайда так і не побачив свого „Макбета”. На сцені „Соврємєнніка” він поставив лише один спектакль - „Як брат брату” Девіда Рейба. У п’єсі йшлося про війну у В’єтнамі.
     Тисяча дев’ятсот шістдесят сьомого року Вайда вирушив до Лондона, де мав зустрітися з британськими сценаристами. Він шукав сценарій, в якому була б роль для його друга - Збігнева Цибульського: Вайда хотів зняти фільм про такого ж сміливого та відчайдушного актора, яким був сам Збігнев. Вже у Лондон, вночі, йому зателефонував режисер Роман Поланскі і повідомив про трагічну загибель Збігнева Цибульського під колесами поїзда.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тоді ця смерть здалася Вайді нереальною, просто черговим епізодом фільму... Пізніше він все-таки зробив фільм про Цибульського - “Усе на продаж”. Назву допомогла придумати його тодішня дружина - відома актриса Беата Тишкевич, мати його доньки Кароліни - єдиної дитини Вайди. Кінострічка вийшла вдалою, а шлюб - провалився. Коли біль утрат трохи вщух, Вайда знову взявся до роботи. Він відкрив нового актора - Данієля Ольбрихського, і саме на нього зробив ставку в своїй наступній роботі - „Земля обітована”.
     Знімальним майданчиком стало все місто Лодзь, яке з дев’ятнадцятого століття майже не змінилося. У розпорядженні режисера були старовинні вулиці, палаци та фабрики. Ці „справжні декорації” надавали відзнятому матеріалу разючої реалістичності.
     У тисяча дев’ятсот сімдесят п’ятому році “Земля обітована” здобула головний приз на Московському фестивалі та премію Міністерства культури Польської Народної Республіки. Проте Образи євреїв у фільмі викликали обурення французької та американської преси, вона звинуватила польського режисера в антисемітизмі.
     Це дуже здивувало Вайду, але він погодився вирізати деякі сцени.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Анджею Вайді належать слова: „У режисера має бути серце поета і воля капрала”. Вайда завжди був поетом у кіно, але поезія його фільмів - жорстока. Це - поезія боротьби.
     У Ґданську Вайда побачив, що страйку на судноверфі ніхто не знімає: заборонено. Тоді, користуючись своїм становищем голови Спілки кінематографістів, він добивається дозволу фіксувати події на камеру, - пообіцявши, правда, що відеоматеріали не будуть оприлюднені. Там же, у Ґданську, Вайда знайомиться з лідером страйку Лехом Валенсою та з його соратниками. Один зі страйкарів, який бачив картину Вайди “Людина з мармуру”, каже режисерові: “Зніміть фільм про нас, і хай він називається “Людина із заліза”. Вайда розуміє, що люди чекають такого фільму саме від нього.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У Радянському Союзі покази „Людини із заліза” були закритими: перемонтовану стрічку побачила дуже незначна кількість глядачів - переважно відповідальні працівники та кінематографісти. Однак події в сусідній країні розвивалися так швидко, що правду неможливо було приховати. Щоб стримати поступ робітничого руху в Польщі, зусиль КПРС уже не вистачало: польська профспілка “Солідарність” об’єднала в боротьбі з тоталітарним режимом і робітників і інтелігенцію. Увесь світ стежив за подіями в Польщі, у тому числі - кіномитці із Західної Європи. У травні вісімдесят першого року фільм “Людина із заліза” отримав у Каннах „Золоту Пальмову Гілку”. Цього ж року ставленик КПРС генерал Войцех Ярузельський запровадив у Польщі воєнний стан.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Леха Валенсу було інтерновано і взято під домашній арешт. Студію Анджея Вайди - закрили. Йому довелося виїхати з Польщі майже з усією знімальною групою та акторами... Тільки від’їзд давав можливість працювати далі. Саме в цей час у Парижі почалися зйомки нового фільму Вайди “Дантон” - із Жераром Депардьє у головній ролі. Картина присвячувалася подіям Французької революції.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Польські актори, які грали у фільмі, давали своїм французьким колегам приклади сильної, відчайдушної гри, не обмежуваної звичайними акторськими стереотипами. Побувавши в епіцентрі революційних подій, вони знали, як грати, навіть без підказок режисера. По закінченні зйомок стало видно, що революція в „Дантоні” - не така ідеалізована, як в Описах французьких істориків-комуністів. Президент Франції Міттеран висловився про картину доволі критично.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Вісімдесят дев’ятий рік у Польщі розпочався з “круглих столів”, на яких лідери руху “Солідарність” і представники офіційної влади ПНР шукали виходу з кризи, в якій опинилася країна. Врешті до влади прийшов уряд, який комуністи вже не контролювали. У дев’яностому році Лех Валенса став президентом Польщі, а Вайду обрали членом сейму. Режисер усвідомлював, що країні потрібні нові закони, які піднімуть економіку, а з нею - і кінематографічну галузь.
     Кіногалузь Польщі пережила таку ж кризу, яку відчули всі кінематографісти пострадянських країн. Але вийшла з неї значно швидше - завдяки підтримці комерційних структур. І хоча в дев’яностих польські кінотеатри втратили дві третини глядачів, це не зупинило режисерів, і, зокрема, Вайду. Незважаючи на скруту, великий майстер не став розмінюватися на комедії, а залишився вірним інтелектуальному, реалістичному кіно.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Після перегляду “Корчака” Стівен Спілберг запропонував Анджею Вайді взяти участь в його проекті - зйомках серії документальних фільмів про Голокост.
     Вшановуючи заслуги режисера в обстоюванні ідей демократії, американці заснували премію “Фрідом Прайз” імені Анджея Вайди. Разом зі своєю давньою товаришкою Агнешкою Голланд Вайда вирішив зробити першим лауреатом своєї нагороди українську режисерку Кіру Муратову. Її фільм „Астенічний синдром” був для нього потрясінням - не меншим, ніж колись картини Олександра Довженка. Вайда добре знав роботи українських кінематографістів, часто бував на українській землі. Нашій країні - одній із перших - він показав свій новий фільм “Пан Тадеуш”, який був знятий за поемою Міцкевича і вийшов на екрани у дев’яносто дев’ятому році.
     Цього року Вайда приїхав до Москви. У своєму насиченому розкладі він знайшов „вікно”, аби поставити “Бісів” у “Соврємєнніку”. Російські театрали з нетерпінням чекають прем’єри.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Японія, її традиції та мистецтво - давнє захоплення Вайди. Після Другої світової війни у краківському Сукеннице виставлялася унікальна колекція Фелікса Ясинського: середньовічні мангі - японські комікси. На дев’ятнадцятирічного Анджея вони справили незабутнє враження. Свою мрію - дати цій художній експозиції гідне пристановище у Кракові - Вайда плекав довгі роки. Здійснити задумане вдалося у вісімдесят сьомому, коли за свої театральні постановки в Японії режисер отримав нагороду від імператора і два з половиною мільйони доларів - від міста Кіото. Втім, на будівництво Центру японського мистецтва було потрібно п’ять з половиною мільйонів. Решту грошей додали прості японці, хоч для цього їм довелося збирати пожертвування на вулицях своїх міст.
     Міська влада Кракова теж посприяла своєму почесному громадянину в його благородній справі, - дозволивши будувати Центр японського мистецтва навпроти величного Вавелю - старовинної резиденції польських королів.

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

     ДвохтИсячного року вся Польща з нетерпінням чекала церемонії „Оскар”. Уже було відомо, що Анджей Вайда - номінант у категорії “За великий внесок у кіномистецтво”. Але те, що американські кіноакадеміки проголосували за нього одностайно - стало справжнім тріумфом Вайди. Тріумфом усіх польських кінематографістів, усієї Польщі.
     У свої сімдесят вісім Анджей Вайда працює з не меншим запалом, ніж працював у двадцять п’ять. Він знімає фільми, читає лекції, навчаючи молодих режисерів з усього світу тонкощів професії.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Готуючи до друку книжку своїх спогадів, Анджей Вайда написав, що фільм живе життям метелика - не довше. Тривалість життя кінострічки залежить від реакції глядачів і реакції критиків. Перечитуючи всі минулі публікації, всі відгуки про свої фільми, сповнені нищівної критики, режисер замислився: якби він прочитав це раніше - чи зміг би працювати далі?! Та, на щастя, він цього просто не читав - він робив кіно. Усе життя він відкривав свою незвідану кінематографічну країну, відкривав свою Америку, і вона визнала його - одного зі своїх „отців-засновників”, - нагородивши „Оскаром”.

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003