ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

11.10.03 УТ-1 21:45 12.10.03 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     1936 року в стінах Астраханської художньої галереї відбулася велика виставка картин. Гроші за продані полотна мали піти у фонд допомоги дітям Іспанії, де йшла громадянська війна. Особливий попит був на роботи вісімнадцятирічної Валентини Цвєткової: купили п‘ятнадцять її робіт.
     Це був перший великий успіх юної художниці, яка щойно закінчила Астраханське художнє училище. Рідні вітали Валентину, а вона мріяла продовжити навчання в Ленінграді. Однак у родині сталося лихо. Тяжко захворів на туберкульоз один з Валиних братів, і мати попросила дочку повезти його на лікування. Отак Валентина вперше побачила Крим... Ялта стала для Валентини всім – як Таїті для Гогена, Канни – для Ренуара, Арль – для Ван-Гога. Побувавши тут один раз, вона вже не мислила свого життя без цієї аури.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Валя народилася в Астрахані, революційного сімнадцятого року. В пам’яті лишилися спогади про матір – Валентину Іванівну, добру й лагідну, та про батька – Петра Никаноровича, людину надзвичайно освічену. Дівчинка зростала, оточена родинною любов‘ю, але її дитинство не було безхмарним.
     Батьки бачили, що маленька Валя має хист до малювання. І коли дівчинці минуло дванадцять років, вони її відвели до художнього училища. Навчання виявилося складним: із шістдесяти підлітків диплом отримали тільки п’ятеро, і серед них – Цвєткова. Професор Павло Власов – Валин викладач в Астраханському училищі – свого часу закінчив Петербурзьку художню академію і був учнем Кустодієва. Він шанував та продовжував традиції реалістичного мистецтва і виховував у цих традиціях своїх студентів. Валентина добре засвоїла науку Власова на все життя.
     Наприкінці тридцятих років Валентина назавжди оселяється в Ялті. Разом із нею лишилася жити її літня родичка – Олена Олексіївна Лапшина, колишня актриса Астраханського театру.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Марія Павлівна Чехова та Олена Олексіївна Лапшина були для Валі чи не найближчими людьми. Вони ділилися з молодою жінкою не лише знаннями, а й життєвим досвідом, мудрістю, вірою в життя; давали приклад невтомної енергії та працелюбності. З ними Валентина відкривала для себе все нові чарівні куточки Криму – і в її доробку з‘являлися кримські етюди. Масандра, Партеніт, Гурзуф – наче кадри кольорової кінострічки. І квітучий мигдаль – особливий цієї останньої, передвоєнної весни...
     Німці зайняли Ялту тихо, майже без бою. Валя та Олена Олексіївна хотіли виїхати останнім теплоходом – “Арменією”. Але у тисняві не змогли сісти на борт. Їхні речі попливли, а вони лишилися на березі. Валя гірко плакала вслід кораблю. Проте, як виявилося, їм пощастило. Фашисти потопили “Арменію” зі всіма пасажирами – на очах у мешканців міста.
     Щоб якось вижити, Валя зареєструвалася на біржі праці – малювати для німців листівки з краєвидами. Вони охоче брали акварелі і відсилали їх додому. А один навіть сфотографував юну художницю – на згадку. За десять намальованих листівок німці давали 200 грамів хліба. Великі етюди Валя відносила до місцевої крамниці, а отримані за них гроші передавала Марії Павлівні та Ользі Леонардівні Кніппер-Чеховій, які робили все, щоб зберегти будинок Чехова від руйнування. Спілкування із цими мужніми жінками додавало їй сил, допомагало не впасти у відчай.

"Клікніть" на фото для збільшення

     До визволення Ялти залишалося зовсім небагато часу. Але ці останні дні були страшними – Валентину мало не вивезли до Німеччини. Разом з радянськими військами прийшла звістка: у полум’ї Сталінграда згоріло її перше кохання... Він був ленінградцем, який добровільно пішов на фронт. Друга похоронна була на брата...
     Біль довго жив у серці. Але відтоді вона почала більше цінувати життя – і передавати його красу в картинах.
     Післявоєнні роки були надзвичайно плідними для художниці. Кримська земля набиралася сил і дарувала людям сонячні плоди... Сотні полотен написала Валентина в цей час – малювала простих трудівників-винарів, учених-селекціонерів, квітникарів із Нікітського ботанічного саду, людей романтичних і мужніх професій. Цвєткова мала багато замовлень на портрети, але малювала – далеко не кожного...
     Тут, коло мальовничої вілли „Альгамбра”, збудованої на початку минулого століття масандрівським виноробом Вадарським для своєї дружини Марії, відбулося перше романтичне побачення художниці з відомим київським лікарем.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тоді в її натюрмортах запанували квіти, як символ швидкоплинного жіночого щастя. Як антитеза бодлерівським “Квітам зла” – квіти Цвєткової завжди залишатимуться “квітами добра”.
     Прагнучи досконалості, Цвєткова п’ятнадцять років поспіль щовесни малювала один і той же кущ квітучої гліцинії. І на кожному полотні він квітнув інакше.
     Одного разу до Цвєткової звернулися з проханням намалювати портрет Сталіна. Валентина Петрівна бачила в ньому риси, притаманні їй самій: волю, рішучість, відповідальність... Але – грянув двадцятий з’їзд, і замовлення було скасовано. Тисячі Сталінів, розвішаних по всіх усюдах, зникли у безвість. Цвєткова зберегла свої ескізи до портрету, а коли в них виникла потреба – подарувала Лівадійському палацу-музею.
     Серед шанувальників художниці був і Микита Хрущов. Радянський лідер обожнював Крим. Він частенько бував тут, милуючись щедрими ланами, виноградниками та зонами відпочинку.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Певний час “хрущовська відлига” заохочувала митців до свободи творчості. Та от настало 1 грудня 1962 року: генсекові та головному ідеологу – Суслову – здалося, що твори, представлені групою художників-формалістів на виставці в Манежі, принижують естетичні ідеали радянських людей.
     Хрущов назвав ці картини “мазнею ослячим хвостом” – і розігнав виставку. Багато робіт майже рік „перебували під арештом”, а їхні автори надовго втратили роботу. Митці розділилися – на тих, хто підтримував такі дії влади, і тих, хто ставав у ряди інакодумців. Валентина Цвєткова співчувала опальним колегам, але рішуче зберігала відданість своїй класичній натуралістичній манері і навіть виступала проти абстрактного мистецтва. Cвою свободу творчості вона шукала в іншому.
     Якось Валентина Петрівна отримала лист із Німеччини. З конверта випала фотокартка часів війни. На ній була ... вона сама! – худенька, зморена... Листа надіслав Карл Майер – саме той німецький солдат, який під час окупації Ялти сфотографував дівчину. Виявилося, що Карл приїхав до Криму на відпочинок і побачив у місцевій газеті репортаж про виставку Цвєткової. Він одразу впізнав художницю. Майер запросив Валентину до Франкфурта-на-Майні і запропонував їй у подарунок майстерню. Однак – Валентина відмовилася. Невдовзі після цього Карл Майер помер, а його доросла донька і досі підтримує з Валентиною Петрівною теплі відносини, допомагає їй дорогими фарбами та пензлями...
     У середини шістдесятих роботи Цвєткової вже знають у світі. Французи, японці не приховують захоплення її творчістю: „З такими картинами хочеться жити!” – пишуть відвідувачі її виставок.
     Андре Моруа був не єдиним літератором, який цінував талант Цвєткової. Родина радянського поета Олександра Твардовського завжди радо приймала в себе художницю.

"Клікніть" на фото для збільшення

     До свого вісімдесятиріччя Цвєткова отримала звання народної. Художниця пише в манері а ля прима. Малює олією, акрилом, рідше аквареллю... За один підхід, без правок, рішучими, “чоловічими” мазками; такими, що в кожному – захват і любов. Працює, доки не побачить, як усе, що накопичилося в душі – лягло на полотно. Та роки беруть своє: цієї весни, вперше! – їй не вдалося поїхати на етюди...
     Мудреці казали, що душевні рани треба лікувати більше, ніж тілесні. Творчість зцілює душу. Картини Цвєткової, що прикрашали найпрестижніші санаторії Криму, кримські резиденції радянських посадовців, - були справжніми ліками. Про їхню коштовність дізналися нечисті на руку люди... Картин почали зникати за невідомих обставин, а порожні рами з клаптиками різаного полотна заповнювалися дешевими підробками або ж таким живописом, який навряд чи здатен когось вилікувати.

     Торік Цвєткова одержала від кримських астрономів несподіваний подарунок – власну планету. Вперше одному з небесних тіл було присвоєно ім‘я художника. Це тішить Валентину Петрівну, але думає вона не про космічну далечінь. Тут, недалеко від Кримської обсерваторії та гори Кішки, - її улюблені місця, її пленер, де вона щороку писала етюди. Валентина Цвєткова мріє побудувати тут художню школу. І серед мішурного блиску курортного життя давати дітям майстер-класи – плекати паростки таланту та любові.
     Цвєткова – не псевдонім, а справжнє прізвище художниці. Це не просто збіг, а Божа воля, даний згори знак, життєвий код. Дар – бачити гармонію навколишнього світу і в кожній квітковій композиції, кожній картині, знову і знову втілювати яскраву радість народження, бурхливу силу життя та вічний спокій істини.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003