ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

19.11.05 Телеканал „Інтер” 14:40

24.11.05 Телеканал „Інтер” 11:15

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Довгий час його акторська кар‘єра не складалася. Причини були різні, і одна з них – прізвище. Театральному керівництву різали очі рядки на афішах: у ролі Дениса Давидова, героя війни 12-го року – актор Гольцман... Тоді колеги порадили – придумай інше ім‘я. Роздуми були недовгими: на честь доньки Світлани він вирішив узяти псевдонім – Свєтін.
     Тепер саме під прізвищем – Свєтін – актора знають і шанують мільйони глядачів. Люблять за оптимізм та веселий характер; за те, що навіть у сімдесят п’ять він готовий до пустощів... Цей вічний Карлсон, як себе називає сам Свєтін, має вікно, до якого хотів би прилітати знов і знов. Це вікно старого київського будинку на вулиці Шота Руставелі, де народився майбутній актор.
     Сирі яйця, можливо, допомогли б Мишкові розвинути голос – однак йому більше подобалося танцювати. Перші виступи трирічного артиста проходили в так званій червоній кімнаті, де збиралися мешканці всього будинку.

"Клікніть" на фото для збільшення


     У травні сорок першого Мишко Гольцман сильно захворів, і його відправили в гори, до дитячого санаторію. Як не дивно, саме ця хвороба врятувала життя хлопчику та його батькам. Більшість їхніх рідних та сусідів – лишилася в Києві. І після того, як німці увійшли до міста, – всі вони опинились ... у Бабиному Яру...
     Свої повоєнні роки Михайло Свєтін згадує з усмішкою – як веселив однокласників і як доводив до нервового зриву вчителів. Одного разу до класу зайшов завуч і побачив, що Мишко сидить верхи на парті і натхненно переповідає щось учням...
     За стінами школи, з якої пішов Мишко, вирувало справжнє, доросле життя, а навчання у вечірній не дуже обтяжувало його. Хлопець вештався по Малій Житомирській, на якій родина оселилася після приїзду з Ташкента; був „заводієм” у ватазі однолітків... І все-таки бажання стати артистом змусило взятися за розум: Михайло закінчив музичне училище за класом гобоя і поїхав штурмувати ГІТІС.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Проте до всесоюзної театральної майстерні його не взяли – не підійшла провінційна вимова. Було прикро. І тоді Михайло вирішив показатися не кому-небудь, а своєму кумирові – Аркадію Райкіну. Хлопець довго чатував на знаменитого гумориста в готелі. А потім, діставши милостиву згоду маестро, потрапив на репетицію його колективу.
     Із театру Райкіна Свєтін „вилетів” доволі швидко – через нелюбов до дисципліни. Довелося йти на акторську біржу. Там до Михайла підійшов чоловік, відрекомендувався директором театру і запропонував роботу. Ставка – шістдесят карбованців. Молодий артист із радістю погодився...
     У Камишині Михайло став не лише артистом місцевого драматичного, а й чоловіком артистки. Броніслава Проскурніна служила в тому ж театрі, і волею режисера їх, акторів-початківців, ввели до вистави Мольєра „Шлюб мимоволі”...

"Клікніть" на фото для збільшення


     Життя було веселе: розиграші, капусники, музичні вистави; цікаві партнери – Володимир Дроздов, Георгій Бурков... Провінційні театри стали для Свєтіна своєрідними університетами. Він грав у Іркутську, Кемерові, Пензі, Петрозаводську. Надіявся повернутись до рідного міста. Але в Київському театрі оперети в той час був „перебір” євреїв – цілих два! – і Свєтін виявився зайвим. Більш гостинно зустрів актора Ленінград. Михайла запросили до Малого драматичного, запропонувавши роль у гоголівській п‘єсі. На гострохарактерні роботи Свєтіна врешті-решт звернули увагу й кінорежисери.
     Спершу він потрапив на студію імені Довженка: знімався в епізоді. Саме там його помітив Віктор Іванов, який щойно закінчив фільм „За двома зайцями” і тепер шукав акторів для стрічки „Ні пуху ні пера”.

"Клікніть" на фото для збільшення


     А втім, Рязанов так і не зняв Свєтіна в жодному своєму фільмі, адже бачив у ньому „гайдаївського” актора. І це була правда. Робота з великим майстром радянської комедії залишила відбиток на стилі гри артиста. У творчих суперечках з Леонідом Гайдаєм народжувався той самий образ – «маленького чоловічка», який так любив Свєтін. Актор навідріз відмовлявся грати, якщо в персонажі йому щось не подобалося. Такі вибрики Свєтіна на знімальному майданчику сердили не лише Гайдая, а й іншого видатного режисера – Яна Фріда.
     У Ленінграді Свєтіни оселилися на Фонтанці, поблизу Сєнного ринку, який так нагадував Бессарабку. Невдовзі з‘явилась і дача, де можна було вирощувати полуниці. Правда, не такі великі й смачні, як в Україні. Здавалося, настав час насолоджуватися дачною тишею та спокоєм, але таке життя було не для Свєтіна. Зйомки, творчі зустрічі і головне – театр. Театр комедії імені Акімова, де Михайло Семенович служить уже двадцять років. Його амплуа – трагікомічні ролі, болючі роздуми над людськими долями.

"Клікніть" на фото для збільшення


     В акторському світі за одну вдалу роль можуть знищити колеги. А можуть підняти на п’єдестал – глядачі. У Михайла Семеновича таких влучних ролей не одна і не дві: їх багато. І в кожній є щось від Райкіна, щось від Чапліна – але ще більше – „свєтінського”. Актор не став ні чиїм двійником, а зміг зберегти індивідуальність, створити свій образ – маленького чоловічка з добрими й лукавими очима.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003