ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

13.03.04 УТ-1 21:45 14.03.04 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     На початку сімдесятих кіностудія імені Олександра Довженка запустила у виробництво стрічку “Наперекір усьому”. На зйомки до Югославії виїхала велика група українських та російських митців: режисер Юрій Іллєнко, оператор Вілен Калюта, актори Лариса Кадочникова, Іван Миколайчук, Борис Хмельницький... Автомобіль на великій швидкості їхав гірським серпантином, пасажири захоплено розглядали краєвиди, і раптом одній людині із творчої групи стало погано.      Лише в зрілому віці Богдан Ступка зрозумів, що той страх - це відлуння війни, вражень, отриманих у зовсім малому віці, коли навколо були кров, вибухи бомб, пошматовані тіла, зруйновані хати рідного селища Куликів... Страх і досі інколи переслідує його. І тільки в одному місці він почувається у цілковитій безпеці - на сцені, про яку мріяв з дитинства.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Борис Хомич Тягно, суворий екзаменатор театральної студії, головний режисер театру імені Марії Заньковецької, побачив у хлопцеві серйозні акторські задатки... І доля Богдана була вирішена.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Слова Дон Жуана, які промовляв ці сцени худорлявий Ступка, вражали жіночі серця і були для них наче музика. Не залишилася байдужою і Лариса, котра приїхала до Львова із Баку. Дівчина, яка щойно закінчила Бакинське балетне училище, вагалася: зостатися у Львові чи повернутися додому і - втратити Богдана... Вона зробила свій вибір - вивчила українську мову і всім серцем полюбила Львів... Кохання було красивим, але на перешкоді стояли звичайні Богданові страхи: а що, коли сім’я заважатиме творчості? Як довело подальше життя - не завадила. Навіть коли в молодого подружжя з’явилася дитина. Родина стала опорою і підтримкою, уберегла від багатьох нещасть, які трапляються з акторами, чия популярність швидко зростає.

"Клікніть" на фото для збільшення

     На початку сімдесятих він, львів’янин, для метрів кінематографу був маловідомим актором. І щоразу дивував режисерів своєю наполегливістю, завзятістю в роботі. Він виконував усі їхні забаганки: лізти на скелю - будь ласка! Під крижаний водоспад - уже готовий! Навіть коли бачив, що камери в цей час націлені не на нього. Працював без дублерів, а спав просто на візку, яким возять камери. І зараз, коли за плечима - більше тридцяти стрічок і коли його режисерами є вже діти відомих режисерів, - він не слабує на зіркову хворобу.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Москва намагалася звабити Ступку не один раз. Його наполегливо запрошували до театру Моссовєта: гарантували ролі, житло і перспективи. Але в останню мить Богдан передумав. Лишився вірний батьківщині. Хоча тут його не утримували, бо розуміли: за неписаними правилами, хороший актор мав їхати в Москву.      Єдина „зрада”, яку він собі дозволив - це покинути Львівський драматичний театр імені Заньковецької і переїхати до Києва - у Театр імені Івана Франка. У столицю Ступку покликав його друг - режисер Сергій Данченко, якого запросили до себе „франківці”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Переїзд тільки посилив Богданову любов до рідного міста. Там лишилися друзі, колеги, і головне - мама й тато, з якими віталася чи не половина Львова. Пан Сильвестр був оперним співаком-хористом, і найкращі спогади Богдана пов’язані із Львівською оперою.      Спостерігаючи за людьми на вулицях Львова, чи вдома - за батьками, чи за новим - київським - середовищем, Богдан шукав свіжих акторських рішень. Разом із Сергієм Данченком Ступка створював власне трактування теми „маленької людини”, яку згодом високо оцінять московські критики.      А Ступка із Данченком „влучили в десятку”. Хоча перед гастролями з них кепкували: „Як це - український театр гратиме російську класику українською мовою?! Та ще у Москві! Це все одно, що в Одесу привезти море”. „Франківці” ризикнули - і у вісімдесятому році повезли до Москви вистави „Дядя Ваня”, „Украдене щастя” та „Дикий ангел”. Повернулися - „на білому коні”: з Державною премією СРСР!

"Клікніть" на фото для збільшення

     Згодом актор і режисер зацікавилися шекспірівським “Королем Ліром”. Адже постановка цієї п’єси завжди була ознакою зрілості будь-якого театру.      Одного разу на репетиції „Короля Ліра” у Ступки стався важкий серцевий напад. Потім постійно стрибав тиск - актор не міг працювати, і виставу довелося вилучити з репертуару театру Франка. З тих же причин майстер відмовився грати у “Майстрі і Маргариті” - занадто багато фізичних та душевних сил забирають оці містичні ролі, і часом невідомі сили переносять театральні пристрасті на реальне життя акторів... Натомість Богдан Сильвестрович знову із задоволенням грає у “Старосвітському коханні” за Миколою Гоголем - антрепризі, яку з дев’яносто дев’ятого року гаряче приймають і в Росії, і в Україні.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Швидке перевтілення за допомогою одягу - давне захоплення Ступки. У пам’яті його мами живе яскрава картинка: малий Богдан, побачивши на вулиці сільського дядька, і собі натягує величезні чоботи та капелюха. А за мить - уже мавпує когось іншого, взувшись у черевички... Пристрасть до перевдягання лишилася на все життя. З цією традиційно жіночою „вадою” свого чоловіка давно змирилася дружина: вона терпляче жде, поки її благовірний тричі перевдягнеться перш ніж з’явитися на людях. Найкраще ж Богдан Сильвестрович почувається у шатах минулих епох.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У дев’яносто дев’ятому Ступці довелося приміряти на себе чиновницький мундир: він став міністром культури України. А втім, навіть тоді дозволяв собі з’являтися на засідання уряду без краватки.      Піднесення від виявленої довіри посилило бажання робити щось вагоме для розвитку української культури. Але знову підступив страх і прокинулися звичайні сумніви - “сумніви генія”, як жартома називали цей стан актора товариші. Вони ж бо знали, як часто повторює Богдан Сильвестрович слова видатного оперного співака Івана Пономаренка: “Може так, а може й ні, а взагалі я не знаю”. Проте Данченко радив погоджуватись, і Ступка не хотів засмучувати свого театрального вчителя. Тим більше він уже знав, з чого треба починати - на часі було створення телеканалу “Культура”, розроблявся “Закон про Державний театр”, йшли переговори про вступ України до низки провідних світових мистецьких асоціацій.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Навіть у цей час Ступка лишався актором. Юрій Іллєнко розпочав зйомки масштабної кінострічки “Мазепа”. Картину повинно було фінансувати Міністерство культури, а в головній ролі режисер бачив тільки самого міністра - Ступку. Богдан Сильвестрович мріяв зіграти гетьмана, перед постаттю якого завжди схиляв голову. Увесь час, поки тривали зйомки, він валився з ніг від утоми, але не міг грати впівсили. І був готовий до того, що за провал фільму відповідатиме повною мірою - і як актор, і як міністр.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Після «ходіння у владу» Ступка зробив висновок: «Мистецтво завжди повинне бути в опозиції, хай якою буде влада…» З міністерського кабінету він повернувся в театр. На той час художній керівник театру Сергій Данченко уже тяжко хворів. Він знав, що його недуга - невиліковна, і хотів передати кермо влади в руки свого учня і друга. Через півроку вся театральна громадськість України оплакувала Сергія Володимировича.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Про вік жінки говорити не прийнято. Але Богдан Сильвестрович з гордістю називає літа своєї мами - 92! - бо й досі вона для нього найкрасивіша жінка у світі. І як у далекому дитинстві Богдан просить її почитати „Марусю Богуславку”...

     «Маруся-Богуславка» - черговий «вузлик», зав’язаний Ступкою на пам’ять. Таких вузликів у художнього керівника театру багато: треба зберегти все найкраще, що є у франківців, продовжити традиції Гната Юри - Сергія Данченка.

     ...Вкотре він відкриває сезон «Украденим щастям»; нещодавно у трьохсотий раз зіграв Тевьє-Тевеля.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Але ж водночас театр має бути сучасним, цікавим як глядачеві, так і самому Ступці. Він вводить у репертуар психологічні драми, які відкривають цілі пласти незнайомої за радянських часів європейської культури. А ще - запрошує видатних режисерів з усього світу: Збігнева Наймола з Кракова для постановки «Мами» Віткевича, Роберта Стуруа - для роботи над «Царем Едіпом» Софокла. А саме зараз Григорій Гладій ставить п’єсу «Істерія» Террі Джонсона. Вистава, персонажами якої є Зігмунд Фрейд і Сальватор Далі, має стати значною подією на франківській сцені.      Колись народна артистка Алла Бабенко, тоді ще просто однокурсниця Богдана, сказала йому: “Ти здібний хлопець, але твоє прізвище не для сцени, треба поміняти”. “На яке?”, - спитав Ступка, - “Сквозник-Дмухановський?” Богдан Сильвестрович повторив свій жарт, коли вже його син - Остап - вирішив стати актором і попросив у батька дозволу змінити прізвище.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Нині вся родина Ступки живе театром. Тут їхній дім, їхня святиня і -лобне місце. Ось уже і Ступка Третій - Дмитро - успішно навчається на театральному факультеті Академії мистецтв; і трирічна онука Устиночка грає маленьку качечку в недільній виставі і навіть має своїх прихильників. А хранителька родинного вогнища - Лариса Семенівна - як і багато років поспіль, приходить до театру: подивитися на чоловіка у виставі ...і вкотре закохатися в нього.      Богдан Ступка мріє створити свій театр. І, без сумніву, це буде Театр Любові, бо саме вміння любити на сцені і в житті - головна риса мудрого спостерігача-лицедія Ступки. Актора, який, втілюючи образи великих людей, завжди пам’ятає про “маленьких”.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003