ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

22.05.04 УТ-1 21:45 23.05.04 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тисяча дев’ятсот першого року Київ переживав багато подій. За бунт в університеті солдати забрали сто вісімдесят трьох студентів, в центрі міста відкрили відбудований після пожежі оперний театр, а на імпровізованому стадіоні відбувся перший футбольний матч. За галасом, який здіймала преса після кожної з таких подій, загубилося скромне повідомлення про те, що в Олександрівській лікарні молодий лікар уперше в світі діагностував у пацієнта гостру серцеву хворобу, яку раніше визначали тільки після смерті. Названа згодом інфарктом міокарда, ця недуга стане хворобою століття.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тоді ж – століття тільки починалося і на його тлі лише загоралася зірка молодого київського лікаря – Миколи Стражеска.      Можливо, Микола Стражеско і справді став би першим українцем, який отримав Нобелівську премію. Але історія не визнає умовних „якби”... Втім, революції, війни і взагалі всі труднощі, які випали на ту епоху і на особисту долю Стражеска, не применшили важливості його відкриття і не стерли його імені з історії медицини.

"Клікніть" на фото для збільшення

     До Миколи Дмитровича в родині Стражесків не було лікарів. Його батько, відомий тоді в Одесі юрист, мав чин дійсного статського радника, який відповідав званню генерала. Мати, уроджена Вінк, була донькою адмірала царського флоту, обрусілого німецького барона. З материного боку її коріння сягало роду гетьмана Конашевича-Сагайдачного.      Закінчивши з відзнакою Рішельєвську гімназію в Одесі, Микола стає студентом медичного факультету Київського університету. Там доля дарує юному Стражеску зустріч з людиною, яка вплинула на все його подальше життя. Василь Образцов – професор Київського університету і один з найвидатніших клініцистів того часу. Саме з нього Михайло Булгаков писав образ професора Преображенського.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Працювати поруч з Образцовим було мрією кожного студента. Але щоб стати учнем Василя Парменовича, треба було відповідати його високим вимогам. Навчання на медичному факультеті вважалося тоді одним з найскладніших в університеті, і щоб отримати диплом з відзнакою, треба було скласти на "відмінно" державний іспит з двадцяти чотирьох предметів. Серед кількох студентів, яким вдалося подолати такий бар’єр, був і молодий Стражеско.      Але Образцова він зацікавив не тільки глибокими знаннями. Надзвичайно здібний до мов, з феноменальною пам'яттю, юнак мав ще й тонкий музикальний слух. І це було дуже важливо, бо медична діагностика базувалася тоді на прослуховуванні вухом, вистукуванні та пальпації.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тисяча дев’ятисотого року Стражеско почав працювати в терапевтичній клініці професора Образцова.      Професор Образцов у цей час активно працював над діагностикою серцевих хвороб. Він розробив метод вистукування серця одним пальцем і навчав цього своїх учнів. Микола Стражеско виявився серед них найздібнішим: він дуже швидко перейняв науку свого вчителя і сам досягав усе нових успіхів.      Якось до клініки привезли непритомного хворого, в якого практично не прослухувався пульс. Щоб встановити діагноз, Образцов зібрав усіх своїх ординаторів. Припущення висловлювалися різні, але тільки Стражеско наполягав на тому, що в пацієнта утворився тромбоз коронарних артерій серця. За кілька годин хворий помер, і під час розтину діагноз Стражеска підтвердився.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Уже тоді, тисяча дев’ятсот першого року, Образцов і Стражеско розуміли, що вони на шляху до важливого відкриття, але одного випадку для будь-якИх узагальнень – мало. Щоб ознайомитися з досвідом зарубіжних клінік, Василь Парменович відряджає свого улюбленого і, як він розуміє, перспективного, учня на стажування до Парижа, Берліна та Мюнхена.      Повернувшись, Микола Стражеско їде в Санкт-Петербург, де працює в клініці академіка Павлова і в двадцять вісім років блискуче захищає там докторську дисертацію. Стражеско дедалі частіше розпізнає в пацієнтів ту загадкову для медиків хворобу серця. І тисяча дев’ятсот дев’ятого року на Першому всеросійському з'їзді терапевтів він та Образцов роблять сенсаційне повідомлення про клінічну картину, за якою можна діагностувати тромбоз коронарних судин. (Пауза) Роботи на цю тему з'явилися за кордоном лише через кілька років.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Наукові роботи Стражеска з діагностики серця друкуються в Німеччині і викликають там інтерес. Приват-доцент, професор університету, завідувач терапевтичного відділення Олександрівської лікарні... У Києві він набуває популярності ще й як дуже точний діагност. Його пацієнтами стають відомі люди: Марія Заньковецька, Микола Садовський, архітектор Владислав Городець кий. З Москви до нього приїздять на консультації знамениті артисти МХАТу Качалов і Тарасова. Тисяча дев’ятсот тринадцятого року в Стражеска лікується і хворий на ревматизм серця Михайло Коцюбинський.      Коцюбинський і Стражеско прониклися симпатією один до Одного. Коли Михайла Михайловича перевезли з клініки додому, Стражеско двічі їздив у Чернігів, щоб відвідати його. Востаннє він приїхав до письменницької садиби ранньої весни. Усе навкруги квітнуло, а Коцюбинський – згасав. Вирвати його у хвороби вдалося лише на кілька місяців.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Стражеско розумів, що фатальною для письменника стала поїздка на Капрі: уражене ревматизмом серце не витримало навантажень. Але змінити щось було неможливо. Стражеску лишалося тільки одне – ще глибше вивчати серцеві хвороби. І молодий професор досягав у своїй роботі нових і нових результатів. Охочих лікуватися саме в нього ставало дедалі більше.      Дружиною, що поставила інтереси родини вище від своїх талантів, була Наталя Образцова. Стражеско закохався в неї ще студентом, не знаючи, що вона – донька його улюбленого вчителя.

"Клікніть" на фото для збільшення

     За кілька літ після одруження в їхній сім’ї вже підростало троє дітей: Олександра, Наталя та Дмитро. А сімнадцятого року народилася найменша донечка – Ірина.      У той час сорокарічний професор Стражеско був одним із найбільш високооплачуваних лікарів Києва: за рік він отримував три тисячі карбованців золотом. А серед нагород, якими відзначено заслуги лікаря, були навіть імператорські ордени Святих Святослава та Анни. Стражеско мав усе, що потрібно людині для щастя: кохану дружину, милих серцю дітей, улюблену роботу і багато задумів.      Вибудоване за стільки років життя сім’ї руйнувалося швидко і невідворотно. Першим ударом стало вбивство молодшого брата Миколи Дмитровича: його розстріляли на вулиці за порушення комендантської години. Шокований цим, Стражеско подав ректорові університету заяву про звільнення і виїхав з родиною до Одеси. Звідти сім’я планувала емігрувати на Захід.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Влада в Одесі змінювалася кілька разів. Деякий час Микола Дмитрович працював у шпиталі Денікіна, але потім знову повернувся червоний режим. Стражеско дізнається, що в Києві, в неопалюваному будинку від пневмонії помер його вчитель Образцов.      Шукаючи для себе виходу, Стражеско взявся в Одесі за приватну практику. Але офіційним повідомленням губчека йому було наказано прибути до Києва і повернутися до своєї колишньої роботи.      Але це тривало довго. Що більше проявляв себе новий режим, то сильнішим ставало бажання Стражеска вберегти від нього своїх дітей. Двадцять шостого року Микола Дмитрович наважується на відчайдушний вчинок: нібито через гостру потребу лікувати двох старших доньок, він відсилає їх до Франції. Твердо знаючи, що назад вони не повернуться. Першою за кордон поїхала Олександра.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Через рік до Франції приїхала і Наталя. Дівчата оселилися в паризькому передмісті Медоні, де жила одна з найбільших колоній російських емігрантів. Понад п’ятнадцять тисяч колишніх офіцерів царської армії будували в околицях Парижа автомобільні зводи „Рено” та „Сітроен”.      Тільки один раз – за часів непу – Миколі Дмитровичу на запрошення зарубіжних колег вдалося вирватися до Франції і навідати доньок. Пізніше в усіх анкетах, які сотні разів доводилося заповнювати Стражеску, він писав, що нічого про них не знає і зовсім не підтримує з ними зв’язку. Але зв’язок був – через записки, короткі листи, які часом вдавалося передати за кордон.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Це були сумнозвісні тридцяті роки. Намагаючись відмежуватися від обставин, на які він не може вплинути, лікар прагне знайти спокій у роботі. Але тут він, як завжди, безкомпромісний. Досліджуючи походження набряків, учений порушує тодішнє табу і пише в медичній пресі про набряки, викликані голодом. Та Стражеска не чіпають. На той час він уже – голова Товариства українських терапевтів, академік. Утім, причина лояльного ставлення до нього інша: Стражеско лікує можновладців: Мануїльського, Хрущова; згодом навіть консультує вождя народів Сталіна.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У київському середовищі лікарів Микола Дмитрович зближується з академіком Богомольцем. Нащадки дворянських родин, ревні служителі науки, вони мали багато спільного. В інституті експериментальної біології та патології, яким керує Богомолець, Стражеско очолює клінічний відділ. Згодом на базі цього відділу він створює окремий Інститут клінічної медицини.      Тридцять четвертого року з ініціативи Олександра Богомольця в Україні відзначається 35-ліття професійної діяльності Стражеска. З цієї нагоди його преміюють легковим автомобілем, а в медінституті засновують іменні студентські стипендії академіка Стражеска.

"Клікніть" на фото для збільшення

     М’який, неконфліктний, Микола Дмитрович не раз дивував і силою свого характеру. Якось у медінституті виникла напружена ситуація. Двоє однаково здібних випускників претендували на місце в аспірантурі. Дирекція інституту вирішила зарахувати того, хто був секретарем парторганізації. Стражеска обурив такий підхід.      Як колись його вчитель Образцов, Микола Дмитрович прискіпливо добирав собі учнів. У програмі для аспірантів, яку він розробив особисто, Стражеско вимагав глибоких спеціальних знань і обов’язково – знання двох іноземних мов. Біля нього не було випадкових людей: усі його учні стали відомими науковцями.      У тридцятих роках Стражеска було визнано і фахівцем номер один з ревматизму серця. Тоді ця хвороба була дуже поширеною і спричиняла інвалідність у тисяч людей. Система профілактики, яку розробив Микола Стражеско, дала змогу поступово знизити рівень захворюваності.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тридцять шостого року Микола Дмитрович їде представляти Радянський Союз на Міжнародному ревматичному конгресі в Осло. З норвезької столиці до Парижа – одна доба морем. Всього одна доба – і можна буде пригорнути до грудей любих доньок, яких він не бачив цілих десять літ! Але почуття розривають його навпіл: двоє дітей у Парижі, але ж двоє – у Києві. І таке побачення може зіпсувати Дмитру та Ірині все життя. Микола Дмитрович повертається додому, де на нього чекає сім’я, робота і пацієнти, які йдуть до нього по точний діагноз.      Усі звикли, що Стражеско – не помиляється. У нього – талант, інтуїція, врешті, великий досвід. Але він помилився. За гіркою іронією долі, тоді, коли ставив діагноз власній дитині.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тридцять восьмого року його улюблениця, наймолодша з доньок – Ірина, якій він лікував хворе серце, згасла від туберкульозу. Не в змозі пережити важку втрату, через рік померла і його дружина – Наталя Василівна. Відтоді ніхто не помічав, щоб Микола Дмитрович сміявся. А в маленьких дівчатках він бачив – свою Ірину, перед якою почувався безмежно винним.      У вересні сорок першого року німці підступили вже до Києва. Радянська влада не могла залишити відомого вченого на окупованій території. Прямо з інституту Миколу Дмитровича в супроводі солдатів НКВС відвезли на вокзал і в останньому ешелоні відправили в евакуацію до Уфи.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Стражеско встиг попросити свого водія подбати про сім’ю сина, яка зоставалася в Києві. Сина Дмитра з дружиною і однорічною дитиною водій забрав у свій будинок. А в його погребі до кінця війни зберігався особистий архів Стражеска.      У цей час в евакуації Стражеско працює над проблемою сепсису. Завдяки його розробкам, в роки війни було врятовано життя тисячам солдатів.      Повернувшись до Києва сорок четвертого, Микола Дмитрович отримує орден Леніна. Але його це не тішить. Стосунки з єдиним сином стають напруженими. Дмитро не приховує образи на батька, який не допоміг йому виїхати в евакуацію.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Стражеско намагається врятувати сина, використовуючи свої зв’язки в найвищих ешелонах влади. Нарешті він добивається неофіційної зустрічі з Микитою Хрущовим, якого не раз лікував.      Хрущов допоміг Дмитру уникнути таборів... Пізніше у спогадах Микита Сергійович написав про Стражеска: "Я знав його по Києву і дуже поважав. Це було величезне світило медицини в масштабах не лише Союзу, а й всього світу. Наприкінці війни він просив мене відкликати з армії свого учня Василенка і збирався залишити його після себе керівником у клініці". (Пауза) Можливо, Хрущов виконав і це прохання Стражеска, проте керівником інституту Василенко не став. На нього чекала інша доля.

"Клікніть" на фото для збільшення

     На початку п’ятдесятих, після того, як Володимир Василенко повернувся з Китаю, де лікував Мао Цзедуна, його заарештували. Готувалася так звана справа лікарів-убивць, які начебто неправильно лікували Жданова. У Москві від академіка Стражеска чекали підпису під обвинуваченням.      Уперше від нього так відверто вимагали плати за той відносний спокій, який він мав до цього. Для Стражеска настали тяжкі часи. Йому пригадали виїзд доньок за кордон і колишню приватну практику. Непоміченим пройшов 75-літній ювілей академіка, його прохання про допомогу інститутові – ігнорували. У червні п’ятдесят другого Стражеско поїхав до Москви – на захист докторської дисертації сина. Невідомо, які ще зустрічі відбулися у нього в столиці, але додому він повернувся стомлений і хворий.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У Франції про батькову смерть Олександра та Наталя дізналися з преси. Іще сорок сьомого року радянський уряд намагався організувати яскраву ідеологічну акцію і запропонував дочкам відомого академіка повернутися в Союз. Але вони відмовилися.      Їхні долі склалися по-різному. Наталя вийшла заміж за брата відомого в Парижі російського кінорежисера Туржанського. Разом із чоловіком вони відкрили в МедОоі невелику лабораторію з виготовлення гриму. Наталя прожила доволі спокійне, щасливе життя і свого єдиного сина назвала на честь батька – Миколою. У кабінеті її онука-лікаря висить той самий портрет, що колись прикрашав кабінет її батька.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Друга донька Стражеска – Олександра – у Парижі стала дружиною колишнього російського офіцера Євгена Фіалковського. У них народилося четверо дітей. Після того, як Фіалковський помер від туберкульозу, родина бідувала. У недорогому готелі Олександра наймала дві маленькі кімнати, а гроші на життя їм часто доводилося заробляти всією сім’єю.      Після закінчення Другої світової війни Олександра вже не сподівалася повернутися до Києва. Але стежила, щоб усі її діти й онуки знали російську мову. Напевно, Олександра мріяла, що хтось із них все-таки поїде туди, де колись вона провела так багато щасливих дитячих та юнацьких днів. Олександра заповіла, щоб її поховали на російському цвинтарі Сен-Женев’Єв-де-Буа, де по прізвищах на могильних плитах можна читати історію колишньої Росії.      Борис Фіалковський, як і його мати, дбав про те, щоб діти не відривалися від культури своїх предків. Його донька Наталя у спадок від прабабусі, якої вона ніколи не бачила, отримала чудовий голос. Тепер їй охоче підспівує чотирилітній син Вадим.

"Клікніть" на фото для збільшення

     В історії родини Стражесків – як у дзеркалі відбилася ціла епоха, героями якої ми вважаємо тих, кого вона знищила. Але вижити теж можна було по-різному. Микола Стражеско зробив це гідно, залишаючись абсолютною і непохитною величиною в науці. І його сучасників навіть не дивувало те, що академік, Герой соціалістичної праці, кавалер двох орденів Леніна, міг собі дозволити не бути членом Комуністичної партії.      Коли Стражеска не стало, Остап Вишня записав у своєму щоденнику: ”Помер Стражеско – краса медицини. Людина, що своєю особою прикрашала Київ. Скільки благородства, скільки розуму! Скільки серця було в цій людині!”

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003