ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

01.11.03 УТ-1 21:45 02.11.03 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     1936 рік, у Німеччині розквіт націонал-соціалістичного руху. Старшокласницям однієї із жіночих гімназій Потсдама на уроці німецької мови запропонували написати твір на тему “Люди, яких я шаную”. Дівчата довго сиділи над порожніми зошитами, обмірковуючи, як краще викласти на папері палку любов до “великого Фюрера” або інших нацистських неопророків. І лише одна учениця, не роздумуючи, акуратним почерком вивела на білому аркуші “Мої батьки. Скоропадські.”
     За великим обіднім столом емігрантів Скоропадських обговорювали все, що стосувалося України: і нинішній події, і минуле, і майбутнє. Дискутували жваво, пристрасно. Основною темою була, звичайно ж, українська політика. Коли починали говорити аж надто темпераментно, Олександра просила чоловіка: “Павлику, не так голосно!”
     Оленка Скоропадська, найменша і найбажаніша дитина, народилася вже в еміграції. Її мати, Олександра Петрівна, зізналася чоловікові, що вагітна, тільки тоді, як сім‘я виїхала за межі України.
Політики Оленка не любила, бо знала, що найбільші неприємності батьків були пов‘язані саме з нею. Диспути щодо подальшої долі далекої України здавалися малій дівчинці нудними. Вона назвала свого ведмедика “Петлюрою”, бо це слово сподобалося їй на слух, але згодом, за порадою мами, перехрестила його у “Петрушку”. Старші діти Марійка, Єлизавета, Данило та Петро, вже давно відчували себе українцями і брали участь у політичних вечорах батька.

"Клікніть" на фото для збільшення

     “Заочно” перебуваючи у вирі українських подій, всі Скоропадські марили можливістю ще раз побачити свою Батьківщину. Так само мріяла про це й Олена, а тим часом – влаштовувала своє європейське життя. У п‘ятдесятих роках вона переїхала до Швейцарії, взяла шлюб із книговидавцем та газетярем Людвігом Оттом, народила двох чарівних донечок. І от тоді, вже коли позаду були Друга світова та “холодна” війни; коли в Радянському Союзі пройшла перебудова, а Німеччина об’єдналася; коли Україна нарешті здобула незалежність, – Олена Скоропадська вирішила, що прийшов час.
1993-го року вона вперше відчула під ногами українську землю.

     Людвіг Отт
     Ми були на якомусь святі на Хрещатику. І один чоловік почув, що ми між собою говоримо німецькою. Він сказав, що також розуміє німецьку, і ми почали говорити з ним. Коли він почув, що моя дружина – дочка Скоропадського, він був дуже здивований і захоплений. Тоді я зрозумів для себе, що люди знають про цю родину

"Клікніть" на фото для збільшення

     Родовід Скоропадських простежується від уманського козака Федора Скоропадського, який у найперші дні повстання під проводом Богдана Хмельницького приєднався до українського війська і 1648-го року загинув у битві з поляками під Жовтими Водами. Нащадки козака Федора були людьми різних професій: як військових, так і цивільних, – але майже всі вони залишили помітний слід в історії України.
     Наприкінці 1708 року Івана Скоропадського, полковника Стародубського полку, було обрано гетьманом Лівобережної України.
     Останній Гетьман України, Павло Скоропадський народився 3 травня 1873 року в німецькому курортному містечку Вісбадені, де відпочивали його мама й тато. Дитинство закінчилося тоді, як від серцевого нападу раптово помер батько, і малого Павла почали готувати до військової кар‘єри.
     Під час коронації Миколи ІІ, у блискучому товаристві великосвітських дам і кавалерів, серед придворної та військової еліти, молодий офіцер Російської армії Павло Скоропадський уперше побачив юну фрейліну Імператриці Марії Федорівни Олександру Дурново.
     Перше сватання молодого офіцера до дівчини із шанованого роду Дурново було невдалим – батьки відмовили з огляду на нібито “скромне походження родини Скоропадських”.
     Але вже за рік, 2 квітня 1897 року, Петро Павлович Дурново отримав листа, в якому наполегливий Павло Скоропадський вдруге просив батьківського благословення на шлюб з Олександрою.

     Павло Скоропадський
     
Зі спогадів
     Мій Генерале!
     Вибачте, що звертаюся до Вас письмово, але боюся, що інакше я не зможу бути вислуханим.
Ви не можете не знати, Генерале, про моє палке й глибоке кохання, яке я давно відчуваю до Вашої доньки. Ні час, ні обставини ніяк не вплинули на мої почуття...

"Клікніть" на фото для збільшення

      У так званому “формулярному списку”, який реєстрував усі важливі події в службовій діяльності та особистому житті офіцерів російського війська, значиться, що поручик Павло Скоропадський узяв шлюб 11 січня 1897 року... за три місяці до написання листа.
     Шлюб проти волі батьків – скандальний вчинок для офіцера російської армії та придворної дами. Якійсь час ходили чутки, що одружитися їм допомогла сама імператриця Марія Федорівна, яка симпатизувала обом закоханим.
     У грудні 1905 року імператор Микола ІІ призначає Павла Скоропадського своїм флігель-ад‘ютантом, у квітні 1910-го – Павло стає командиром двадцятого драгунського Фінляндського полку, а вже за рік отримує звання генерал-майора. Військова кар‘єра Скоропадського складається блискуче.
     Під час коротких відпусток Павло Петрович із сім‘єю відпочиває в Тростянці – родовому помісті Скоропадських на Чернігівщині – у чудовому маєтку, який дістався йому від діда.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Павло Скоропадський
     
Зі спогадів
     У Ивана Михайловича была одна страсть: это любовь к природе. Живя постоянно в Тростянце и обладая крупными средствами, он создал Тростянецкий парк, который к концу его жизни представлял крупную достопримечательность Украины. Не говоря уже о художественной стороне последнего, удивлявшей всех, кому приходилось в нем побывать, парк этот по количеству собранных в нем редких экземпляров деревьев мог конкурировать с первоклассными садами Европы…

     Швейцарська ущелина довгий час не давалася Івану Михайловичу. З вікон маєтку вона проглядалася невеличкою вузенькою доріжкою, із висадженими по боках деревами. Якось у Тростянці гостював молодий художник із династії Брюлових. Він і накидав на папері контури, що нагадували альпійський пейзаж. Скоропадському так сподобався ескіз, що він узяв його за основу майбутнього парку. Але минуло понад тридцять років, поки традиційний український краєвид перетворився на маленьку Швейцарію.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Після Жовтневого перевороту на території України запанував хаос. Російська армія втратила єдність. Намагаючись підняти бойовий дух, військове керівництво ухвалило провести українізацію 34-го корпусу, яким командував генерал Павло Скоропадський. Новий підрозділ став називатися Першим корпусом українського війська і здобув найвищі оцінки армійського начальства.
     Тим часом українські полки, що організовувалися Центральною Радою, почали танути під впливом більшовицької агітації. Бажаючи підтримати український уряд, генерал Скоропадський запропонував віддати в його розпорядження свій українізований корпус. Проте Центральна Рада вороже поставилася до цієї пропозиції, вважаючи Скоропадського класовим ворогом у своєму таборі.
     У січні 18-го року більшовицька Росія розпочала агресію проти Української Народної Республіки. На переговорах у Брест-Литовську Центральна Рада покликала на допомогу німецькі та австро-угорські війська. У результаті такого миру між УНР і центральними державами Україна опинилася перед фактом австро-німецької окупації.
     Восени 1918 року керівники опозиційного гетьманській владі Національного союзу підписали з офіційними представниками більшовицької Росії таємну угоду про спільні дії проти Гетьмана. 15 листопада новостворена Директорія оголосила про початок антигетьманського повстання. Революціонери не бажали визнавати, що падіння гетьманату призведе до остаточного знищення України як держави і відкриє більшовикам шлях до влади.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Павло Скоропадський
     Зі спогадів
     Мне очень тяжело было сознание, что вся работа, все те переживания, через которые пришлось пройти в течение этих долгих восьми месяцев, такого непонимания меня, столько злобы, которая меня окружала, и быть так близко от того, чтобы выйти на плодотворную работу для спасения Родины, и все это рухнуло, и так бессмысленно

     Скоропадському не вдалося стати загальнонаціональним лідером України. В опозиції до нього знаходилися не лише більшовики і українські соціалісти, а й консервативні російські кола, визнавати існування Української держави для яких було неможливо. 15 грудня 1918 року загони повстанців Директорій під командуванням Петлюри ввійшли в Київ. Гетьман Скоропадський зрікся влади і перейшов на нелегальне становище.

     Єлизавета Кужім-Скоропадська
     Зі спогадів
     Коли я думаю про свого батька, я найбільше ціню в ньому те, що він зробив на еміграції. Дехто буде казати, що геройським вчинком було йти на Софійську площу в 1918 році й свідомо взяти на себе весь тягар влади й відповідальність. Це правда, але я кажу, що ще більше геройства, сили волі й витривалості треба було мати для того, щоб не підупасти на дусі на чужині й зберегти українську справу в чистих руках.

     Із приходом до влади в Німеччині нацистів становище Скоропадського помітно ускладнилося. Не приймаючи нацистської ідеології, Павло Петрович напередодні Другої світової війни відрядив до Англії сина Данила, в якому бачив продовжувача гетьманської справи.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Однією з перших значних громадських подій у житті Данила Скоропадського стала його подорож до США і Канади у 1937-38-му роках. Старий гетьман, відчувши потенціал українських організацій цих країн, планував створити на північноамериканських землях потужний осередок гетьманського руху.
Скоропадський не раз повторював, що в Гітлера немає шансів надовго утримати владу. Та попри це, як і багато українців-емігрантів, вірив, що в результаті війни Україна здобуде незалежність, а для наближення цієї мети – із німцями треба співпрацювати.
     Коли німці не підтримали утворення в 1939 році Карпатської України, Скоропадський написав Гітлерові довгу телеграму. Він був обурений швидкими змінами настрою німецького командування. Оленка диктувала цю телеграму по телефону. Телеграфістка увесь час запитувала: “А таке можна писати?” “Можна”, – твердо відповідала Олена.
     Говорити із нацистами підвищеним тоном було небезпечно. Проте завдяки своїй рішучості та своєчасним діям Скоропадський врятував від розправи не одну людину.
     Навесні 1945 мешканці Берліна вже знали, що їх очікує. Війну програно. Залишатися в столиці було небезпечно. Родина Скоропадських вирішила їхати на захід країни. Збираючись, Павло Петрович наказував гетьманцям: “Що буде – я не знаю, але пильнуйте, щоб у нашій організації все було гаразд і щоб не треба було за наших людей потім соромитися”.
     Скоропадський із дочкою Єлизаветою та кількома соратниками вирушив до Меттена. Кінцевим пунктом поїздки мав стати Оберстдорф, де на той час вже перебували Олександра Петрівна із Марією та Оленою.

"Клікніть" на фото для збільшення

      Єлизавета Кужім-Скоропадська
      Зі спогадів
     І все ж батько не виїхав би з Берліна, якби небезпека була тільки від бомб.
     Коли різні міністерства та уряди були евакуйовані з Берліна, коли виїхали вже майже всі українці й коли можливість провадити політичну роботу припинилася, і большевики були в околицях міста, треба було покинути своє десятиліттями насиджене гніздо, той куточок землі, який на чужині став українським...
     Він мені постійно казав: “Я так мріяв попасти до Оберстдорфа, я так мрію побачити Мама. Я мушу з нею все обговорити, як нам далі бути. Я страшенно втомився, я мрію відпочити в Оберстдорфі один лише тиждень, а потім знову з подвоєною енергію працювати далі для української справи”

     6 квітня 1945 року під час бомбардування станції Платлінг біля Мюнхена Павло Скоропадський був смертельно поранений. За десять днів він помер у шпиталі римсько-католИцького монастиря Меттен на руках своєї дочки Єлизавети. Не було поруч нікого, хто б міг допомогти з похороном. Не було нікого, хто передав би трагічну звістку матері. Не було навіть священика, який провів би церемонію поховання – католицькі отці правити службу відмовлялися.

     Єлизавета Кужім-Скоропадська
     Зі спогадів
     Я ховала Батька в самій першій лінії фронту. Поблизу чути було вибухи гранат і гуркіт кулеметів. Ні одної квіточки не могла я в ті часи дістати для Батька. Лише зелену гілочку поклала йому в труну.
     Чи могло б бути бідніш і більш самотньо?
     Лютеранський священик, Отець Григорій Онуфрів, який цілком випадково перед кількома днями опинився в Меттені, був дуже вражений трагічною смертю Батька і вирішив: “Я його поховаю, це для мене велика честь”.
     Чи міг хтось подумати, що будуть так ховати мого Батька, одного з найбільших патріотів?..

     У Павла Скоропадського були великі плани на майбутнє. Він забував про свій вік, бо завзяття і сили духу мав більше, ніж будь-яка молода людина. Він вірив у кращу долю українського народу і хотів служити йому до кінця. Хотів бачити в своєму синові Данилі продовжувача гетьманських традицій.

     Єлизавета Кужім-Скоропадська
     Зі спогадів
     Одного вечора Батько багато говорив про Данила. Казав, як тяжко було не бачити його всі ці шість років. Сказав: “Я так мрію його побачити в скорому часі. Я так хотів передати йому ведення всіх справ Гетьманського Руху. Він має багато якостей, яких я не маю. Він буде кращим організатором. Я хотів би стояти в стороні й йому лише помагати порадами й досвідом.”

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

     Данило Скоропадський не встиг влаштувати своє особисте життя. Довгий час Данило Скоропадський був у дуже близьких стосунках із надзвичайно шляхетною жінкою, українкою, волинянкою Галиною Мельник-Калужинською, яка після війни проживала у Лондоні. На сторінках місцевої преси от-от мало з’явитися повідомлення про заручини гетьманича Данила з волинянкою Галиною. Уже почалася підготовка до весілля.
     22 лютого, повертаючись увечері після урядового бенкету, Данило поскаржився нареченій на головний біль, проте запевнив, що це швидко минеться... 23 лютого Данила Скоропадського не стало.

     Данилові Скоропадському пророкували, що він змінить життя мільйонів українців, подарувавши їм державність та свободу. У спадок нам залишилися слова гетьманича: “Україна – це нелегка справа. Здобути Українську державу, то ще не значить її збудувати!”
     Самих лише націонал-патріотичних почуттів для цього не достатньо: національна ідея не запанує без конструктивного державництва. Цією думкою жили покоління Скоропадських.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003