ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

24.09.05 Телеканал „Інтер” 14:25

29.09.05 Телеканал „Інтер” 11:15

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Велика родина відомого єврейського письменника відпочивала в Швейцарії. Жінки ходили по крамницях, а чоловіки, розташувавшись у затишній женевській кав’ярні, обговорювали тривожне майбутнє Російської імперії. Сам літній письменник проводив час зі своїми внучками: дев‘ятирічною Томою та чотирирічною Беллою, – пустуючи з ними, як дитина. Вони добре розуміли одне одного, і якось на прогулянці дідусь зробив дівчаткам щедрий подарунок: „Ось цю гору я дарую Тамарочці”, - сказав він. „А це озеро – моїй любій Беллочці”... Бел Кауфман, онука всесвітновідомого письменника Шолом-Алейхема, згадує й по сьогодні цей дідів подарунок...
     Шоломчик Рабинович був одним із трьох дітей у родині переяславського торгівця. Хая-Естер та Нохум Рабиновичі назвали свого сина іменем біблійного царя Соломона – з надією, що колись він матиме і мудрість, і багатство.

"Клікніть" на фото для збільшення


     З книги „С ярмарки”: Шолом был более чем уверен, что не сегодня-завтра клад ему откроется. Все золото он, конечно, отдаст отцу и матери. Отец не будет тогда так озабочен и поглощен делами. Матери не придется мерзнуть по целым дням в лавке. Силою камня «Яшпе» он построит им хрустальный дворец, окруженный шафрановым садом. А посреди сада он выроет колодец с живым серебром... А он сам – принц - станет щедрой рукой раздавать милостыню беднякам: большое подаяние, маленькое подаяние, - каждому такое, какое он заслужил.
     З Переяслава сім‘я Рабиновичів переїхала до Воронькова, розташованого неподалік. Попервах Шоломів батько вважався багатієм: він поставляв на завод буряки, орендував земську пошту, торгував зерном, тримав магазин. Але прибутки знижувалися, і родину обсідали злидні. У пошуках ліпших заробітків вони повернулася до Переяслава. Тут Нохум Рабинович, заклавши останні дорогі речі, відкриває заїжджий двір.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Улюбленою забавкою Шолома стало – вивчати людей. Він стежив за їхніми жестами й мімікою, прислухався до розмов... І коли постояльці гладили хазяйського хлопчика по голівці або ж, навпаки, давали йому стусана – то навіть не підозрювали, що скоро заживуть вони новим життям – на сторінках його творів.
     Коли тисяча вісімсот сімдесят першого року від холери померла мати Шолома, батько зовсім розгубився. „Боже, що робити, як бути?” – безпорадно повторював він. Довелося відправити дітей у Богуслав до дідуся Мойше-Йосе та бабусі Гітл. Там Шолом уперше відчув себе сиротою, розумівши, що він – зайвий рот. Тим часом батько вирішив оженитися вдруге. І коли діти повернулися до Переяслава, удома їх зустріла нова хазяйка – мачуха.
     З книги «К моей автобиографии»: В пятнадцать лет я впервые прочитал книгу на русском языке. Это был «Робинзон Крузо». Недолго думая, я написал собственного «Робинзона» под названием «Еврейский Робинзон Крузо». Свое произведение я показал отцу, отец показал его постояльцам нашего заезжего дома, и все пришли в восторг.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Навчаючись у Переяславському повітовому училищі, Шолом не шкодував ні сил, ні часу і незабаром досяг успіхів: йому, як найкращому учневі, було призначено стипендію – сто двадцять карбованців на рік. Це була серйозна матеріальна допомога для всієї родини.
     Шолом закінчив училище на відмінно, але вступити до Житомирського вчительського інституту йому не вдалося. Треба було шукати роботу, хоча більше за все – хотілося писати...
     З книги «С ярмарки»: Мечтой Шолома было стать писателем, пишущим не мелом на стене, но взаправдашним писателем, автором настоящей книги… Одним словом, либо по-древнееврейски, либо по-русски, – что малый будет писать по-еврейски, никому и в голову не приходило. Еврейский – да какой же это язык! Говорили-то, собственно, только по-еврейски, но что можно писать по-еврейски – никто не предполагал…
     Мільйонер Лоєв вирішив позбутися вчителя. Якось прокинувшись уранці, Шолом не знайшов нікого з мешканців маєтку. Лоєви поїхали на зорі, залишивши Шоломову платню за два місяці в конверті на обідньому столі.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Тепер безробітний, Шолом змушений був повернутися до рідного дому, в Переяслав. Батько порадив йому їхати до Лубен, де звільнилося місце казенного рабина. У Лубнах Шолом служив два роки, і весь цей час – потай листувався з Ольгою Лоєвою.
     Після тривалої розлуки, вони нарешті зустрінуться в Києві і, всупереч волі Ольжиного батька, - одружаться...
     По смерті старого Лоєва Шолом отримав у спадок великі гроші й спробував займатися в Києві комерцією. Проте – швидко збанкрутував.
     З книги «Менахем-Мендл»: Одесса – огромный город, все здесь очень дорого, дома высоченные – до небес, полчаса надо карабкаться по железным лестницам, пока доберешься до своего пристанища под самым небом. Окошечко крошечное, как в тюрьме…

"Клікніть" на фото для збільшення


     Тисяча вісімсот вісімдесят третього року в одеській газеті „Юдішес фолксблат” („Єврейський народний листок”) було надруковано на ідиш його першу повість під псевдонімом Шолом-Алейхем. Продовжити літературну діяльність Шолом вирішив у Києві.
     Іще наприкінці вісімнадцятого століття царат установив для євреїв межу осілості. У деяких губерніях Російської імперії було визначено райони, де їм дозволяли жити. Винятки допускалися тільки для ремісників, купців першої гільдії, а також для тих, хто зразково служив у війську чи мав вищу університетську освіту. Тож оселитися в центрі Києва родині Рабиновичів було дуже непросто.
     Тисяча дев‘ятсот третього року в Кишиневі стався кривавий єврейський погром. Щоб Якось допомогти потерпілим, літератори єврейської громади Києва вирішили підготувати збірку творів відомих письменників під назвою „Гільд”. Її планувалося випустити великим накладом, а зібрані від продажу гроші – передати до Кишинева.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Твори для добродійного видання зголосилися надати Чехов, Короленко, Толстой. Лев Миколайович пообіцяв опублікувати в „Гільді” три нові оповідання. Але друк затримувався, і Шолом, якого призначили редактором збірки, став листуватися з Толстим. Він побоювався, що нові твори знаменитого письменника перехоплять інші видавці. Коли Шолом-Алейхем почав листуватися із Толстим, його особою зацікавилися у київський жандармерії, і направили філера – слідкувати за його помешканням.
     Із таємного донесення до Київської жандармерії: «Октября 20-го, 1903 года. Секретно! Имею честь уведомить его высокоблагородие господина начальника киевского охранного отделения, что... семейство Васильковского мещанина Соломона Рабиновича, проживающего на Мариинско-Благовещенской улице в доме № 27, состоит из: жены Ольги Мелоховны, дечерей Ернис, Тины, Сары, Эммы, Марии и сыновей Михала и Наума. Родные братья Рабиновича: Илья Рабинович – проживает в местечке Фастове, Герш Рабинович – в городе Переяславе, Вольф Рабинович – в городе Бердичеве, Лейба Рабинович – в городе Варшаве, где служит агентом в конторе «Надежда», и сестра Бруха, состоящая в замужестве за мещанином Ляйзером Райзманом в местечке Ржищеве. С вышеупомянутыми лицами Рабинович имеет сношения. Сам он занимается литературным трудом».

"Клікніть" на фото для збільшення


     А втім, у поліції так і не знайшлося приводу втрУтитись у життя родини Шолом-Алейхема… Щосуботи в маленькій квартирі на вулиці Васильківській запалювали свічки та сідали за святковий стіл. Завжди урочисто відзначали Песах і Пурим, із нетерпінням чекали Хануки... Головними дійовими особами на кожному святі, за традицією, були галасливі, невгамовні діти, яким у єврейській родині дозволялося майже все.
     Папа Шолом був для дітей прикладом, вони намагалися наслідувати навіть найдивніші його звички. Наприклад, коли письменника запитували: „Котра година?” – він витягав маленького годинничка з лівої кишені і такий самий – із правої. Дивився одразу на обидва і вже тоді відповідав. Він був оригінальний в усьому.
     Тисяча дев‘ятсот п‘ятого року родина Шолом-Алейхема пережила страхіття єврейського погрому в Києві. Протягом трьох днів, за офіційними даними, було вбито сорок семеро людей. Понад три сотні – поранено. По місту ходили агітатори-чорносОтенці, збираючи групи погромників. До них із радістю приєднувалися люмпени, підлітки-хулігани, дрібні грабіжники та сутенери. Їхнім звірствам не було меж: вони забивали ногами перехожих прямо серед вулиці, викидали старих із верхніх поверхів, розбивали немовлятам голови об стіни...

"Клікніть" на фото для збільшення


     Унаслідок погрому було зруйновано Міський дім на Хрещатику, торгові лавки в Гостинному дворі на Подолі, розорено кілька лікарень, житлові будинки. Погромники вдиралися до помешкань навіть багатих євреїв. Зокрема, на Липках у присутності військових та поліцейських було розгромлено маєтки барона Гінзбурга, Олександра і Лева Бродських, родини Гальперіних... При чому поліція не тільки не перешкоджала злочинам, а й часто сама вказувала на квартири, де живуть євреї.
     Сім‘я Рабиновичів рятувалася тоді в стінах готелю „Імперіал”, де тепер будинок тринадцять на вулиці Червоноармійській. Від дверей готелю погромників відганяв кремезний швейцар...

"Клікніть" на фото для збільшення


     У своїх творах Шолом-Алейхем якнайповніше передав особливий гумор та ліризм, притаманні лише єврейському народові. Менахем-Мендл, старий Тев‘є, хлопчик Мотл та інші герої промовляють зі сторінок його книг прості й вічні істини. Але їм не зупинити ні погромів, ні людської ненависті та кровопролиття. Тому й мріють ці маленькі люди про щастя в далеких краях.
     З книги «Менахем-Мендл»: …В Америке, говорят, неплохо живется. Золото, говорят, там на улицах валяется. Деньги там считают на доллары, а люди там в большом почете: червонец — человек! А уж о евреях и говорить не приходится, — они там в ступе на самом верху... Все меня обнадеживают, что в Америке я, с божьей помощью, буду процветать! Весь мир едет в Америку, потому что здесь делать нечего. Совсем нечего! Кончились все дела. А уж если все едут, почему же мне не ехать?
     Тисяча дев‘ятсот восьмого року Шолом-Алейхем відвідує Росію, де на численних літературних вечорах зустрічається зі своїми читачами. Проте вже за кілька місяців він виїздить до Італії – лікувати хворе серце.

"Клікніть" на фото для збільшення


     А тисяча дев‘ятсот тринадцятого письменник закінчує один з останніх своїх творів – роман „Кривавий жарт” – відгук на сфабриковану російським імперським урядом справу Бейліса. Скромного службовця одного з київських заводів Менахема Бейліса було звинувачено в ритуальному вбивстві християнського хлопчика. Провина ж Бейліса полягала тільки в тому, що він опинився неподалік місця злочину – на Татарці.
     Судові засідання тривали кілька років, але жодних доказів проти Бейліса не було – і під тиском громадськості його нарешті звільнили. Шолом-Алейхем не міг лишитися Осторонь цієї справи. Він надсилав арештантові посилки з Америки, захищав його в своїх публічних виступах. А потім – написав роман.
     У Росії, а потім і в СРСР, завжди твердили: в нас антисемітизму немає. Але з усіх єврейських літераторів, що писали на ідиш, радянська влада визнала тільки Шолом-Алейхема.
     Сімдесят першого року в Москві великим накладом вийшло шеститомне зібрання творів письменника російською мовою. Проте роман „Кривавий жарт” туди не ввійшов – видавати його в Радянському Союзі було заборонено.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Велику родину Рабиновичів розкидало по всьому світові. Життя в Америці не принесло Шолом-Алейхему щастя. І все-таки він не переставав писати в своїй маленькій бруклінській квартирі, хоч місцеві єврейські видання з неохотою приймали його твори. І майже нічого не платили. Бідність, хвороби та відчуття самотності в чужій країні гнітили його, та він не здавався. Останньою краплею стала звістка про смерть старшого сина...
     Шолом-Алейхем помер у Нью-Йорку тринадцятого травня тисяча дев‘ятсот шістнадцятого року. Він залишив заповіт, в якому написав: „Найкращим монументом для мене буде, якщо люди читатимуть мої твори і якщо серед заможних верств нашого народу знайдуться меценати, що візьмуться видавати й поширювати мої твори як єврейською, так й іншими мовами – так буде дана можливість народу читати, а родині моїй – пристойно існувати... ”

"Клікніть" на фото для збільшення


     У спадок від діда Белл Кауфман отримала не тільки письменницький талант. Вона дістала любов та шану всього світу, який пам’ятає бідного переяславського хлопчика, що разом зі своїм народом сміявся тоді, коли хотілося плакати. Тому, незважаючи на вік, онука письменника старається бути там, де на неї чекають.
     У Нью-Йорку – на літературних читаннях; у Копенгагені – в гостях у датських родичів; у Тель-Авіві – на курсах ідиш; у Москві – на презентації збірки дідових оповідань; і нарешті, в Києві – на виставі „Тев’є-Тевель”. Про ці подорожі й писатиме Беллочка у листі дідові Шолому, який просив онуку любити людей і з честю носити його заслужене єврейське ім’я.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003