ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

11.09.04 УТ-1 21:45 12.09.04 УТ-1 09:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тридцять першого грудня тисяча дев’ятсот двадцять восьмого року в одній із кімнат великої московської комуналки – в колишньому будинку купців Титових – зібралася весела компанія. Хтось жартував, хтось носив на стіл наїдки в іще дореволюційній порцеляні.      Гості все прибували, аж раптом... про себе дала знати ще одна гостя: у хазяйки почалися передчасні пологи. І за кілька годин до нового року на світ з’явилася дівчинка із заздалегідь обраним ім’ям – Таня. Гості радили щасливому татусю зареєструвати доньку першим січня: нехай майбутня жінка за паспортом буде на рік молодшою. Проте батько, відповідальний профспілковий працівник, був принциповою людиною і записав нову радянську громадянку тридцять першим грудня.      ...Ішов час, життя в країні змінювалося, але цей, останній день кожного року в родині Тані Шмиги лишався найбільш очікуваним та урочистим...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Для малої Тетянки не було нічого кращого, ніж зимові забави і День народження, який збігався зі святом Нового року. Щастям була ялинка, яку тато сам рубав у лісі і привозив додому потайки. Адже до середини тридцятих новорічна ялинка вважалася пережитком минулого, ознакою шкідливої буржуазної ідеології. Проте батько старався догодити своїй Тетянці, і щороку їхній дім наповнювався пахощами свіжої хвої та мандаринів. Цю родинну традицію намагалися зберегти навіть у роки війни, коли німці стояли під Москвою. Хоч тоді замість цукерок Шмиги, як і всі, ставили на святковий стіл коржики з картопляних лушпайок. Коли почалася війна, Тетянин батько – Іван Артемійович – лишився працювати в апараті ВЦРПС, а мама – Зінаїда Григорівна, красуня і театралка, - влаштувалася на роботу до їдальні.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Улітку Таня разом з батьками ходила працювати на городи. А після роботи – бігала в Большой театр, який, незважаючи на війну, давав вистави. Одного разу вона так втомилася, що проспала в кріслі партеру омріяну „Кармен”. А потім гірко плакала з досади на себе.      Коли батьки були на роботі, Таня доглядала свого маленького братика Володю: бавила, співала пісень... Але під час війни, звичайно, нікому не спадало на думку, що з дівчинки й справді може вийти артистка.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Сорок сьомого року Таня Шмига вступила до музичного училища імені Глазунова. Училася там чотири роки, а потім її курс перевели до ГІТІСу. Під дверима класу, в якому дівчина працювала зі своїм педагогом – Вірою Семенівною Олдуковою, завжди збиралася юрма студентів – послухати як Таня співає Чайковського, Дворжака, Рахманінова, Шуберта. Вона розучувала набагато більше музичних творів, ніж вимагала програма.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Як і її героїня, що співала «Карамболіну-Карамболетту», Тетяна Шмига стала примадонною. Вона виступала в усіх жіночих амплуа – від субретки до героїні, – чого до неї в опереті не робив ніхто. Артистка зіграла безліч простих, «сіреньких» Попелюшок, які у фіналі дійства перетворювалися на Королев. І зараз Тетяна Шмига – ідеал та кумир для молодих колег. Вона – єдина артистка в жанрі оперети, яка ще за радянських часів отримала звання народної.

"Клікніть" на фото для збільшення

     П’ятдесят років у театрі... Щоб прожити їх, самого лише таланту замало. Треба багато працювати, подати перешкоди, шукати себе. Багато разів Тетяну Іванівну запрошували провідні драматичні театри Радянського Союзу. Та вона відмовлялася: „Якщо Бог дав голос, навіщо ж його гнівити? Треба користуватися тим, що дано”. А голос Тетяни Шмиги якнайбільше підходив саме до оперети, артисток якої іноді принизливо називали „пєвічками”...      Молоденька артистка музичного театру прийшла до трупи Московської оперети п’ятдесят третього року. Для неї це було почесно й престижно: глядач любив оперету і театр гримів на всю країну.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Для розквіту жанру музичної комедії тоді склалися всі передумови. Іще двадцять сьомого року Московська міська рада робітничих та селянських депутатів ухвалила постанову: «Оперету зберегти, репертуар оновити, наблизивши його до висвітлення поточних завдань». Завдяки такій позиції влади, невелика група артистів-подвижників уже через рік змогла показати глядачам вісім прем’єр. І хоча декорації зображували домни і трактори, а артисти розігрувати сцени з виробничого життя, – оперета зберігала свій блиск. Адже поряд із такими спектаклями дозволялося ставити класику: Штрауса, Оффенбаха, Легара, Кальмана. Згодом на сцені московської оперети з’явилися й твори провідних радянських композиторів: Дунаєвського, Мілютіна, Кабалевського, Хрєнникова. Ці вистави схвалили навіть артисти старої школи.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Зірок Театру оперети глядач знав іще з музичних кінофільмів: «Волга-Волга», «Цирк», «Перша рукавичка», «Кубанські козаки», «Містер Ікс», «Трембіта». «Старики» по-батьківські опікувалися молодими талантами, але все одно Таня почувалася в театрі дуже скуто. Однією з причин сором’язливості було її негарне, як їй здавалося, прізвище.      А на початку вісімдесятих Тетяна дізналася, що в її жилах тече польська кров. І що Шмига – не її родове прізвище. Тетянин батько, Ян, маленьким хлопчиком загубився під час Першої світової війни. Його мати й сестра залишилися в Білостоцькому районі, на кордоні Білорусії, Польщі та України. А Яна революційний вихор доніс аж до Москви, де він і став Іваном Шмигою. Тодішній сталінський режим та ситуація, що склалася в Польщі, аж ніяк не сприяли возз’єднанню родини. Таємниця походження батька розкрилася несподівано.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Якби Тетяна дізналася про це раніше, мабуть, стала б вона Міцкевич. Та вже задовго до цього зазвучало прізвище Шмига. Воно часто з’являлося у верхніх рядках афіш. Спочатку ж – його друкували малесенькими літерами у «підвалі», серед інших, нових в опереті імен: Бєла, Котова, Чуфарова...      Свою першу велику роль Таня зіграла у «Фіалці Монмартру» Імре Кальмана. Її героїнею була закохана цнотлива паризька дівчина Віолетта на прізвисько Фіалка…

"Клікніть" на фото для збільшення

     Як на біду, саме тоді в Тані виникли проблеми із зором, і вона змушена була носити окуляри. Можливо, Шмига й не отримала б цієї ролі, якби не майстер жанру оперети – великий Григорій Ярон. Дивлячись на Тетяну, він жартував: «Учений світ прийшов в оперету».      Саме Ярон, авторитет якого в театрі був незаперечним, підтримав кандидатуру Шмиги. І не помилився. «Фіалка» мала такий великий успіх, що на молоду артистку звернув увагу класик радянської музичної комедії – Ісаак Осипович Дунаєвський. Він якраз закінчував роботу над «Білою акацією». Як виявилося пізніше, - своєю останньою оперетою. У життєрадісній, сповненій гумору виставі зовсім не було тієї штучності, якою часто грішили радянські музичні спектаклі. Тому актори з радістю взялися розучувати ролі живих, зрозумілих їм персонажів. Партію своєї героїні – Тосі – Тетяна Шмига здавала вже тяжко хворому Дунаєвському по телефону…

"Клікніть" на фото для збільшення

     Таня багато працювала. Вона залишалася в репетиційному залі навіть після того, як електрики вимикали майже все світло в театрі. Молода артистка відпрацьовувала рухи, вчилася заповнювати собою сцену, поступово звільняючись від комплексів щодо своєї зовнішності. Дуже швидко її талант змогли оцінити й глядачі. І не тільки в Москві, а й в Одесі, Херсоні, Києві...      Тетяна вийшла заміж за киянина Рудольфа Борецького після одного дня знайомства на південному березі Криму і одного року «поштового» роману. Як виявилося, її почуття було просто юнацьким захопленням, бо не витримало натиску Володимира Канделакі – нового художнього керівника Театру оперети, відомого актора та режисера.      Канделакі упадав за Тетяною з шаленством, на яке здатен тільки пристрасно закоханий чоловік. Засипав подарунками, переслідував на своїй розкішній машині, дзвонив по кілька разів на день... І майбутня прима не встояла.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Двадцять літ вона була дружиною Володимира Аркадійовича. Але по-справжньому щасливою почувалася тільки перші п’ять років, коли їх пов’язували не лише печатка в паспорті і дах над головою, а й спільні творчі плани. У цей час Тетяна зовсім не зважала на ревнощі Канделакі, на його нестерпний у побуті характер. На плітки, що ходили в театрі: мовляв, Шмига робить кар’єру завдяки чоловіку. Ставилися нові спектаклі, і блискучому керівникові та провідній артистці було цікаво працювати над ними.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У шістдесятих – сімдесятих роках у Театрі оперети відбувалося черговЕ оновлення репертуару. Лібрето нових постановок мало висвітлювати злободенні питання. Проблеми молоді, відносини з іншими країнами, провокації проти радянських людей за кордоном – ці теми були покладені в літературну основу оперет «Куба – любов моя», «Цирк запалює вогні», «Поцілунок Чаніти». До театру приходили молоді артисти, для яких похвала Тетяни Шмиги була цінною і жаданою.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Вона не стала витрачати сили на те, до чого не лежить душа. І якщо з кіно у Тетяни Шмиги не склалося, то з телебаченням, навпаки, - все було чудово.      Жоден великий концерт чи «Голубий вогник» не обходився без номеру Тетяни Іванівни. Її запрошували в Зоряне містечко до космонавтів і на передачу «Театральні зустрічі». А ще вона призначала побачення - Леоніду Бронєвому, Олександру Ворошилу, Михайлу Лавровському, Юрію Соломіну, Олександру Ширвіндту та Михайлу Державіну в дуже популярному телефільмі, який так і називався – «Побачення призначила Тетяна Шмига». Хоча в житті побачення й далі призначали їй…

"Клікніть" на фото для збільшення

     Під чари Тетяни Іванівни підпав Анатолій Кремер – композитор та головний диригент театру Сатири. Сталося так, що Тетяна Іванівна і Анатолій Львович разом опинилися в найромантичнішому місці на землі – у Франції. І тут, у п’янкому повітрі Парижа, відчули спорідненість своїх душ.      ПобІжне знайомство артистки і диригента переросло в таку близькість, що вони готові були перенести все: його розлучення з дружиною, її розрив з Канделакі, переїзд та плітки, - все заради довгожданого щастя на схилі віку. Кремер і Шмига разом двадцять п’ять років. Вони не просто подружжя – їх творчій тандем приніс користь обом: і композитору, і артистці. Гра Тетяни Шмиги набула нових рис, навіть стала більш яскравою. Тож і глядач охоче йде подивитися на неї в музичних виставах Кремера, які вже багато років звучать на сцені Московської оперети.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тетяна Іванівна розуміє, що зараз її жанр – не у фаворі. Він зазнає трансформації, з оперети народжується мюзикл. Для американців – давно звична річ. Для нас – нова, багато в чому кон’юнктурна, зроблена на комерційних засадах. Добре, коли мюзикл створюється на хорошій літературній основі та якісному музичному матеріалі. Погано, коли, приміром, у «Фіалці Монмартру» з’являються два кавказці з ринку, а дія „Графа Люксембурга” відбувається... у лазні. Але ще страшніше для Тетяни Іванівни, коли музичну виставу співають під фонограму, з мікрофоном у руці.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тетяна Шмига завжди грає характер. І тому її часто порівнюють з великою італійкою – Джульєттою Мазіною. Вона й зараз легко перевтілюється і в дівчинку, і в зрілу жінку, граючи своїх улюблених Джейн, Катрін та Джулію Ламберт – жінок сильної волі і безперечної привабливості… Артистці аплодують стоячи, і вона не хоче полишати сцени, бо в опереті – все її життя…      Безумовно, велика артистка Тетяна Шмига могла б заспівати і «Веселу вдову». Її майстерності й досвіду підкориться будь-яка роль. Крім однієї. З власної волі вона ніколи не виступить на сцені в амплуа „комічної старої”. А вдома – не стане сивою бабусею, оточеною внуками. У фіналі казки вона лишатиметься неперевершеною примадонною, яка не перетворюється на звичайну жінку навіть за закритою завісою.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003