ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

08.03.03 УТ-1 21:45 09.03.03 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

     10 березня 94 року з будинку Генеральної прокуратури України вийшла жінка. Вона зробила крок, потім другий. В очах потемніло. Жінка опустилася на землю. За хвилину піднялася і рушила далі. Знову впала. Свідомість розчинялася, відмовляючись сприймати дійсність...
     Валя Соляник народилася у шахтарському селищі на Криворіжжі. Мати працювала в дитячих яслах і писати не вміла; за плечима в батька-шахтаря було два класи церковно-приходської школи. Жили Соляники в глинобитній хаті, як і решта мешканців села.
     До першого класу Валя пішла вже переростком, лише після того, як напіврозбиті вермахтівські війська нарешті залишили Україну. Разом з іншими дітьми вона щодня долала багатокілометровий шлях до школи, червоний від криворізької руди.
     Її любили за простоту й щирість. Але за ті ж таки простоту й щирість доводилося платити. Справжнім випробуванням характеру став конфлікт із керівництвом школи. Коли вона, дев‘ятикласниця, всупереч волі директора, "вибила" автобус для поїздки в колгосп. Поїздки, про яку мріяли школярі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Аби принизити зухвале дівчисько, директор так і не вручив Валентині атестат на випускному вечорі. Зібравши сили і не показавши почуттів, вона веселилася з усіма до ранку, а потім, зачинившись у кабінеті, довго плакала. Не знала Валентина, скільки нестерпної гіркоти буде в її житті, і скільки сили та мужності знадобиться, щоб не вилити всю її в сльозах.
     Шлях дівчини з малограмотної шахтарської сім‘ї до владних вершин був стрімким. У 22 роки, коли Валентина ще вчилася заочно в Київському університеті і працювала піонервожатою та вчителькою в одній із криворізьких шкіл, її було обрано секретарем міського комітету комсомолу. А в 25, коли в неї вже був чоловік та маленька дитина, Валентину Шевченко обирають партійним секретарем одного з найбільших районів Кривбасу. А за 2 роки після цього сім’я Шевченків переїхала до Києва, де Валентину за рекомендацією партії було обрано секретарем ЦК комсомолу України.
     Із комсомольського ЦК вона пішла... Але не в декрет, як дехто тоді подумав. А на іншу посаду: у 34 роки вона стала наймолодшим у тогочасній Україні заступником міністра. Міністра освіти. А ще за три роки - очолила Товариство культурних зв‘язків із зарубіжними країнами. Це було, по суті, ідеологічне міністерство, яке представляло Україну за кордоном.

"Клікніть" на фото для збільшення

     84-го року, зі смертю Олексія Федосійовича Ватченка, звільнилося місце голови Президії Верховної Ради. Згідно з усталеною традицією, цю посаду мав обійняти або секретар обласного комітету партії, або секретар ЦК - пенсійного віку. Один із них уже посилав своїх підлеглих роздивитися, які в Президії кабінети і яку машину належиться мати голові. Зустрічаючись із Валентиною Семенівною, він раз у раз вітав її словами: „Ми з Вами ще попрацюємо”. Вона теж у цьому не сумнівалася. Та коли Щербицький сказав, що на пост Голови Президії Верховної Ради Москва вирішила рекомендувати її, -- у Валентини був шок.
     Відбиваючись від пропозиції, Валентина Семенівна ніби відчувала, що те, з чим зіткнеться цьому посту, перевернЕ її життя. Що доведеться переглядати та переосмислювати речі, досі нерушимі, відчути, що таке зрада, виправдовуватись, спростовуючи абсурдні звинувачення, пробивати глуху стіну, що виросте довкола неї.
     Саме в Москві було сформовано, а потім направлено до України урядову комісію з чорнобильських питань, до складу якої увійшли провідні спеціалісти-ядерники. Від них українське керівництво з тривогою чекало відповіді: що сталося і що треба робити.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Після демонстрації Щербицький наказав підлеглим не роз’їжджатися на свята, а розійтися по кабінетах і працювати. Щоб залишитися в Києві, Валентина Шевченко вмовила Голову Президії Верховної Ради СРСР Громика звільнити її від планової поїздки для роботи в Москві. Другого травня в Києві було відкрито приймальню з чорнобильських питань. А сьомого травня відбулося спеціальне засідання Політбюро, куди було запрошено московських фахівців-ядерників. Вирішувалася доля постраждалих від радіації людей.
     У ті травневі дні дітей відправляли із Києва. Про це пам‘ятають кияни, які проводжали їх ешелон за ешелоном, та мешканці курортів, які терміново звільняли для евакуйованих пансіонати та піонерські табори. А з усіх кінців великої держави в Україну їхали спеціалісти – допомагати: вирішувати, як будувати саркофаг, зводити нові села, приймати відселених із забрудненої зони людей...
     89-го року Валентина Шевченко відмовляється від пропозиції Москви очолити Раду Національностей Союзу. У 90-му вирішує не балотуватися до Верховної Ради, незважаючи на те, що її, єдину із колишнього Політбюро, підтримала більшість виборців – 89 і шість десятих відсотка. Своє рішення піти з політики Валентина Семенівна оголосила 17 лютого – наступного дня після смерті Володимира Щербицького.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Швидкість змін вражала. 93 року Верховна Рада підтримала пропозицію депутата Яворівського передати до прокуратури справу на Щербицького, Шевченко та Ляшка. Депутати погодилися з тим, що саме ці люди, які керували Україною в середині вісімдесятих, мають відповісти перед народом за Чорнобиль.
     Два роки розслідування - і прокуратура визнає Валентину Шевченко винною в чорнобильській трагедії. Частина друга статті 165-тої Кримінального кодексу України передбачала 5-7 років позбавлення волі... Та мине ще кілька років, і прокурорська колегія через відсутність складу злочину її повністю виправдає, зазначивши, що для ліквідації наслідків катастрофи Валентина Шевченко робила все, що було в її силах. Тоді ж колишні знайомі, які відвернулися від неї, почнуть пояснювати: мовляв, тоді був такий час...
     За довгі роки перебування при владі Валентина Шевченко не накопичила багатства, навіть не заощадила грошей, щоб забезпечити собі пенсію, гідну колишнього керівника держави. Не збудувала і дачі, про яку пліткували в бурхливому 89-му.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У питаннях державної ваги вона не робила винятків для близьких людей. 68-го року, повернувшись з відрядження до Канади, Валентина Семенівна дізналася, що її чоловіка, офіцера запасу, у складі військ країн Варшавського пакту відрядили до Чехословаччини. Вона могла зробити так, щоб він повернувся. Не зробила.
     Із Володимиром Яковичем Валентина Семенівна одружилася 47 років тому. Ще в Кривому Розі, працюючи в школі. Він був тоді комсомольським секретарем в одному з рудників міста. Невдовзі народилася дитина, і Володимир вирішив залишити комсомольську роботу та пішов працювати на виробництво - щоб матеріально забезпечувати сім’ю. Коханий чоловік розумів та підтримував її завжди.
     Сьогодні Валентина Шевченко шкодує про те, що так небагато часу в неї було для спілкування з рідними людьми, що так і не народила вона другої дитини, що мало уваги приділяла синові.

"Клікніть" на фото для збільшення

     В її житті було багато втрат. У спустошену видобутком руди землю провалилася хата, в якій пройшло дитинство... Як особисту трагедію сприйняла вона розвал країни, заради якої працювала... У небуття пішли близькі люди, з якими об‘єднували спільні уявлення про совість, гідність, честь...

     Когось вона приваблювала українською мовою, яка рідко звучала з вуст високих радянських посадовців... Комусь подобалися вишиванки, які вона завжди носила… Хтось поважав її за принциповість... А хтось за цю принциповість її ненавидів.

     Для багатьох Валентина Шевченко уособлювала найкраще, що було в радянській епосі. А для політичних опонентів нових часів вона стала небезпечним символом, який треба було знищити. Будь-що. І цей символ нищили. Нищили символ, а страждала людина. Всього-на-всього заради чиїхось миттєвих політичних перемог.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

     
 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003