ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

16.04.06 Телеканал „Інтер” 13:15

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Коли Володимир Щербицький стає першим секретарем ЦК Компартії України, друзі нагадують йому: українським керівникам завжди „рубали голови” за дві речі: за хліб і за помилки в національному питанні.
     Забути про це Щербицький не зміг би, навіть якби дуже захотів. Ідеологічний тиск Москви посилювався. В Україну присилають нового голову республіканського КДБ Федорчука, який має виконувати функцію „недремного ока”. На посаду секретаря ЦК з ідеології призначають людину Суслова – Маланчука. Починається планомірна робота з викорінення інакомислення.
     Дисиденти звинувачують Щербицького в тому, що він зайняв позицію невтручання.
     Обережність Володимира Щербицького в болючих ідеологічних питаннях багато хто сприймав як бездіяльність. Насправді – Щербицький був проти форсованої русифікації. І згодом саме за його підтримки було ухвалено Закон про державний статус української мови.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Саме в конкретних справах, а не в ідеологічних іграх Щербицький почувався впевнено. Якось йому дали проект постанови про роботу з молоддю. Прочитавши, він зауважив: „Із закликами щодо підвищення й покращення – добре, а от конкретних пропозицій нема. Доопрацювати”. Після доопрацювання в Києві з‘явилися дитячий музичний театр, молодіжний театр, студія кіноактора, будинок органної та камерної музики, театр драми й комедії, театр естради. Безпрецедентні за масштабами рішення були в дусі Щербицького.
     Щоденний головний біль Щербицького – забезпечення населення продуктами харчування. У сімдесятих стає зрозуміло: в країні стійка продовольча криза. По м‘ясо, масло і ковбасу треба їхати до Москви. Кожного ранку Щербицький вимагає нових зведень. Особливо уважно стежить за ситуацією в промислових районах, на Донбасі. Раз у раз повторює: „Гірники у забій варену ковбасу не візьмуть. У магазинах повинна бути хоча б напівсуха”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     До поширеного твердження, що Україна годує так званих „великоросійських держиморд”, Щербицький ставився неоднозначно.
     Одного разу йому передали прохання Московського міськкому, який, до речі, очолював Єльцин, щоб москвичам передали 40 тисяч молочних поросят. Щербицький назвав Єльцина авантюристом і відрізав: „Нічого не відправляти: тішити чиїсь амбіції на шкоду республіці ми не будемо”.
     Водночас він добре усвідомлював, що за рахунок власних ресурсів республіка задовольняла потреби в нафті лише на 8 відсотків, у природному газі – на 22, у деревині – менш ніж на 40 відсотків. І якби міжреспубліканські розрахунки велися за світовими цінами, Україна стратила б на цьому. Тому в переговорах із Москвою Щербицький поводиться дипломатично.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Поряд із політично недієздатним Брежнєвим Щербицький здавався керівником, що спроможний усе тримати під контролем. Одного разу, за свідченням лікаря Брежнєва, Андропов попросив передати Щербицькому, що дехто з політбюро хотів би бачити його в Москві. Щербицький відповів: „Мені шкода, але в цій політичній грі я брати участи не хочу”.
     Щербицький пережив п‘ятьох керівників СРСР: почавши діяльність у завершальні роки сталінської епохи, він пройшов через хрущовську „відлигу”, брежнєвські „стабілізацію” та „застій”, через андроповські спроби реформ і черненківську „мертву зону”. Але до того, що принесе нова епоха – епоха Горбачова, - Щербицький був неготовий.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Щербицького дратували нові кремлівські порядки. Він був вихований у традиціях радянського внутріпартійного етикету, який, між іншим, передбачав, що навіть на святкових концертах члени політбюро мають сидіти окремо від дружин. Тепер же – дружина нового генсека могла втрутитися в роботу політбюро, і це вважалося ознакою належності до цивілізованого світу.
     Горбачов, у свою чергу, до Щербицького теж ставився насторожено. Його нервував занадто сильний український лідер.
     Ті, хто вважав Щербицького одним із „останніх могікан” тоталітарної системи, ділили його життєвий шлях на „до” перебудови і „після” неї. Люди, близькі до Володимира Васильовича, знали, що життя українського керівника розкололося на „до” і „після” у квітні вісімдесят шостого року.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Московські вчені заспокоювали навіть після вибуху – запевняли, що населенню нічого не загрожує. Горбачов давав суворі вказівки: „Жодної паніки! Ви повинні провести першотравневу демонстрацію”.
     І все-таки завдяки зусиллям українського керівництва за 10 днів було вивезено більше півмільйона дітей. Таємно від Москви Щербицький дає завдання розробити план евакуації всього Києва.
     Вісімдесят дев‘ятого року на вересневому пленумі ЦК Компартії України Щербицький звернувся із заявою про звільнення за станом здоров‘я. У лютому 90-го його виведуть зі складу Політбюро ЦК КПРС. Після цього він проживе лише кілька днів. Його швидка смерть стане такою несподіванкою, що невдовзі з‘являться плітки, ніби Щербицький звів рахунки з життям.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Як за життя – звинувачення, так після смерті – чутки переслідували Володимира Щербицького. Його тіло вже готували до поховання, а дехто ще розповідав, що він нібито виїхав за кордон, прихопивши з собою гроші партії.
     Провести Щербицького в останню путь прийшли тисячі людей. Коли жалобна процесія виїхала на Хрещатик, у небо раптом злетіла ціла зграя голубів – птахів, яких Щербицький розводив іще в дитинстві, і проніс цю пристрасть через усе життя. Голубів на похорон привезли прості люди, голубоводи. Таким був останній неофіційний салют на честь людини, яка творила епоху і водночас була її заручником.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003