ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

17.09.05 Телеканал „Інтер” 14:30

22.09.05 Телеканал „Інтер” 11:15

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Зі щоденника Шелеста: Зателефонував мені в Крим Брежнєв. Поцікавився ходом хлібозаготівлі й сільгоспробіт, потім запросив під Москву в Завидово на качине полювання. Прилетів до Москви. Після першого дня полювання ввечері, коли за столом добряче випили, Брежнєв запросив до столу якусь дівицю – весь час лизався з нею і розпустив слини, а потім зник із нею на всю ніч... Гидко дивиться на цю розпусту. А що скажеш? І хто може про це сказати? Між собою ведемо про це розмови.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Шелест був свідком слабкості Брежнєва під час уведення військ країн Варшавської Співдружності до Чехословаччини. У найвідповідальніші моменти Генсек зачинявся й безпробудно пив – і це викликало в Шелеста огиду...
     Між Петром Юхимовичем та Леонідом Іллічем постійно жевріла іскра конфлікту. Зокрема, Шелест розкритикував доповідь Брежнєва до п‘ятдесятиріччя радянської влади.
     В останні місяці перед травневим Пленумом ЦК КПРС сімдесят другого року Петро Юхимович майже не бував на полюваннях із Леонідом Іллічем. Там частіше з’являвся Володимир Васильович Щербицький – хоча завзятим мисливцем він ніколи не був. Попри незгоду Шелеста – Щербицького затвердили на посаду голови Ради Міністрів України – за особистим велінням Брежнєва.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Суслов говорив про те, що Шелест мріє збудувати свій український хутір і ні з ким не рахуватися. Суперечки ставали дедалі гострішими. Партійне керівництво було невдоволене, що він вимагає дотримуватися конституційних прав України як республіки; хоче розвивати автомобілебудування в Запоріжжі, розбудовувати наукові школи. Що без погодження з Москвою Шелест змінив місце розташування майбутньої атомної станції – переніс її під Чорнобиль, бодай трохи далі від Києва. А ще – говорили, що на вулицях багато вивісок та оголошень українською мовою. Навіть найбільший київський універсальний магазин – і той – „Україна”...
     Усе це називалося страшним словом – „націоналізм”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     З Постанови ЦК КПУ “Про книгу П.Ю.Шелеста “Україно наша Радянська”: Книга «Украино наша Радянська» не способствует воспитанию трудящихся в духе советского патриотизма и пролетарского интернационализма, усилению борьбы против буржуазной идеологии, в частности, против украинского буржуазного нацонализма… Разъяснить партийному активу республики серьезные методологические, идейные ошибки и существенные недостатки книги П.Ю. Шелеста. Подготовить и опубликовать в журнале «Коммунист Украины» рецензию на книгу, считать необходимым после этого изъять указанную книгу из библиотечных фондов республики. (Секретарь ЦК КП Украины Владимир Щербицкий).

"Клікніть" на фото для збільшення

     Зі щоденника Шелеста: 17 квітня 73 року – відбувся Пленум ЦК КПУ з питань кадрів. У доповіді Щербицький з „доброго” благословення високопоставленого гравця долею людини мене не оминув. Якої тільки гидоти не говорили на мою адресу, підлотники і мерзотники. Інтриган Щербицький і Ко діяли як дворушники та боягузи за принципом: щоб випливти на поверхню, треба втопити іншого, щоб здаватися самому чистим, треба забруднити іншого. В інформації про проведений Пленум навіть у „Правді” написано: „Учасники Пленуму гостро засудили прояви національного хизування і обмеженості в окремих керівних працівників, їх безпринципність і зазнайство, нетерпиме ставлення до думки інших, схильність до самореклами... ”

"Клікніть" на фото для збільшення

     З виступу учасників Пленуму: Перший секретар Одеського обкому КПУ Козир: „Шелест уверовал в свою непогрешимость и нередко не был не только активным проводником идей Октябрського Пленума, а иногда даже тормозил их утверждение...” Голова Кримського облвиконкому Чемодуров: „Сам он слишком много мнил и игнорировал коллегиальность…»
     Перший секретар Кримського обкому КПУ Кириченко: „Пока идет разговор о хозяйственных делах – ничего. Как доходит до политического разбора – товарищ Шелест обрывает разговор, не хочет слышать...”

"Клікніть" на фото для збільшення

     Зі щоденника Шелеста: Дехто особисто „дякує” Брежнєву за те, що він ніби „допоміг оздоровити обстановку на Україні”. Тепер уже зовсім стає зрозумілим, що організоване цькування й третирування йдуть від Брежнєва й Суслова. Покидьки, відщепенці і зрадники свого народу Щербицький, Лутак, Грушецький, Ватченко і їм подібні ладні діяти за вказівкою, як хорти. І це називається „принциповістю”. Сором!
     Шелеста не запросили до Києва на Пленум, на якому оцінювали його роботу – через рік після від’їзду Петра Юхимовича до Москви. Не запрошували й тоді, як ухвалювали рішення заборонити книжку „Україна наша Радянська”, у назві якої дехто з політичних цензорів побачив абревіатуру УНР – Українська Народна Республіка...
     Петро Юхимович не міг висловити свого обурення колишнім товаришам просто в очі. Єдине, що він міг зробити – підготувати заяву на адресу Політбюро ЦК КПРС. У ній він зазначав, що не розуміє причин такого цькування, запізнілої критики. Що морально надломлений і не може за таких умов працювати. Що просить зняти його з посади заступника Голови Радміну СРСР і звільнити від обов’язків члена Політбюро ЦК КПРС. Заяву було задоволено. Політична кар’єра Петра Шелеста закінчилася.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Лише за кілька місяців Шелест попав на прийом до Генсека і повідомив, що бажає працювати. „Яку посаду хочеш?”, - запитав Брежнєв. „Не політичну. Мені б десь інженером на заводі, директором”. Це заспокоїло генсека, і він дав розпорядження знайти колишньому керівникові України роботу.
     Життя персонального пенсіонера Шелеста наповнилося новим змістом. Десять років він працював на авіапідприємстві в Долгопрудному. У Києві ж у цей період було звільнено з роботи його старшого сина Бориса, завідувача військової кафедри в авіаційному університеті. Тиснули й на Віталія – доктора наук, заступника директора інституту теоретичної фізики. Шелест тяжко сприймав ці новини, але піти на відкриту „фронду” – писати за кордон, ставати до лав дисидентів – він не міг і не хотів.

"Клікніть" на фото для збільшення

     На пенсії Петро Юхимович писав. І не тільки мемуари. З-під його пера вийшов рукопис про повітроплавання, як пам’ять про довгу роботу в авіаційній галузі. Потім захопився збиранням карикатур.
     Проте найбільше задоволення приносили бесіди із земляками, що приїздили в гості. А серед них були вже й діти, й навіть онуки його колег та знайомих. Петро Юхимович та Іраїда Павлівна не забували нікого.
     Вони зустрінуться через двадцять років на старій дачі Мікояна. Міцно потиснуть один Одному руку – колишній перший секретар ЦК КПУ, а нині – персональний пенсіонер, і колишній безробітний журналіст, а тепер – відомий в Україні публіцист і оглядач газети з мільйонним накладом... Московська осінь буде теплою, стіл накриють на подвір’ї. А перед обідом господар водитиме приїжджих садибою і примовлятиме: “А ось моя маленька Україна”, показуючи на тин із глечиками та соняшники.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тоді до столу запросили сусідів, але прийшов один – Байбаков – голова Держплану СРСР. Іншого сусіда – керівника Держбуду Бориса Єльцина вдома не було. Після чарки полилася пісня. Господар підспівував київським гостям. І коли ті забули слова, вів далі пісню сам, бо знав її. Співали “Ще не вмерла Україна”...
     Шелест пережив своїх ворогів. Письмового заповіту він не залишив, але в останні хвилини дуже просив, щоб діти не забували матір – Іраїду Павлівну. Просив, щоб знайшли сина Хрущова, Сергія, і передали йому, що він, Шелест, шкодує про те, як обійшлися з Микитою Сергійовичем.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Через рік після смерті прах Петра Юхимовича Шелеста було перевезено до Києва. На Байковому кладовищі йому віддали військові почесті: пройшла колона українських військових, прозвучав гімн, прогримів салют. Його мрія здійснилася – він навіки залишився з Україною.
     Зі щоденника Шелеста: Є, як відомо, і суд історії. А він для людини, яка займалася безпосередньо політикою, та ще й великою, має значення... Події, свідком, учасником яких я був, уже дістали оцінку історії. Одні – остаточну, інші – чергову, кон’юнктурну. Я переконаний, що справжній Суд Історії ще попереду. І надія моя, і бажання моє – нехай на Суді Історії будуть і ці мої свідчення.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003