ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

10.09.05 Телеканал „Інтер” 14:40

15.09.05 Телеканал „Інтер” 11:15

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     У січні шістдесят першого року відбувся черговий пленум ЦК КПРС. Зібрання проходило бурхливо: учасники пленуму критикували керівників, які не могли поліпшити показники в сільському господарстві. Від України звітував Петро Шелест – перший секретар Київського обкому. Проте доповідь Шелеста не сподобалася Хрущову. „Чому не організовано зразкове качине господарство в Яготині?” – допитувався він. А наступну репліку кинув наче півжартома: “Чи, може, ви не розводите качок, щоб Голові Радміну України Кальченку ніде було полювати?” Зал реагував жваво: це було справжнє партійне шоу, про яке наступного дня дізналася вся країна.
     Газета “Правда” помістила на своїх сторінках перепалку між Хрущовим та Шелестом – і це стало сенсацію.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Зі щоденника Шелеста: Я виконую обов’язки першого секретаря обкому КП(б)У і з нетерпінням чекаю на призначення нового першого секретаря обкому в надії на те, що зможу при новому керівництві повернутися на підприємство... Мабуть, головні труднощі для мене полягали в тому, що впритул довелося займатися сільським господарством. Багато що потрібно було освоїти, вивчити... Якось у мене змінилася психологія поглядів на погоду: будучи директором заводу, я був часто незадоволений похмурою, дощовою або туманною погодою, оскільки це заважало польоту літаків – тепер я із сумом і непокоєм дивлюся в небо, коли на ньому ні хмаринки, коли поля знемагають без дощу... Кинуто лозунг-заклик: “Доженемо і переженемо Америку з виробництва продуктів тваринництва на душу населення”. А що ми маємо? Становище з продуктами тваринництва на тому самому рівні, якщо не гірше. У чому ж річ? Річ у тім, що сільським господарством ніхто серйозно не займається, а командують усі. Ініціатива працівників сільського господарства затиснута і запланована, зацентралізована до краю...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Шелест колесив областю. Пізнього вечора, у негоду до сільради могла під’їхати заляпана грязюкою машина, за кермом якої був сам секретар обкому. Від частування відмовлявся. Вимагав реальних результатів роботи – і водночас не хотів змирятися з тим, що не всі його вказівки можна виконати.
     Саме завдяки шаленій енергії та напору першого секретаря Київщина швидко вирвалася в передові області за показниками сільського господарства. Під час грудневого 59-го року Пленуму ЦК на честь Київської та ще восьми областей СРСР лунали фанфари: їхні успіхи дали змогу Радянському Союзу обігнати США у виробництві молока! На прапорі Київщини засяяв орден Леніна.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тим часом у партійній пресі з’явилися пропозиції з приводу розв‘язання продовольчої проблеми. Потрібно збільшити поголів’я свиней до такої кількості, щоб на один гектар ріллі припадало сто кілограмів свинини – і народ буде нагодовано. Справа вимагала часу, але Київщина відреагувала миттєво. За два тижні на шпальтах „Правди” розповідалося, що в Гребінках таке поголів’я вже є. Описати передовий досвід з вирощування доручили кореспондентові „Радянської України” Степану Колеснику.
     Історія про липову свиню дійшла до Миколи Підгорного – Голови Президії Верховної Ради СРСР. Але він владнав справу, бо любив і поважав свого протеже Шелеста. До того ж про Україну, й зокрема про Київщину, багато говорили й писали: на весь Союз гриміли Кагарлик і Миронівка, Гребінка й Тетіїв – господарства, які впевнено ставали на ноги. І в цьому була велика заслуга Петра Юхимовича. Йому – пробачили. Мало того, його роботу на Київщині настільки високо оцінив Микита Сергійович, що саме Шелеста рекомендували на посаду першого секретаря ЦК КПУ. Другого липня шістдесят третього року Петро Шелест очолив Україну.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Зі щоденника Шелеста: Це великий день у моєму житті. Мені виявили велику довіру, це найвища честь – довіра політична і партійна. Я, колишній наймит, робітник, вихованець партії і народу висунутий на такий високий пост. Схвильований такою увагою ЦК КПРС, особисто М.С.Хрущова і М.В. Підгорного. Потрібно мобілізувати всі сили, щоб виправдати цю довіру...
     За десять років керівництва партійною організацією, а значить і всім господарством Української РСР, Петро Юхимович звик тримати в пам’яті точні цифри: він завжди міг сказати, скільки підприємств стало до ладу, скільки квадратних метрів житла збудувано, скільки ліній електромереж прокладено. І водночас Шелест добре пам’ятатиме свої відчуття під час поїздок до маленьких європейських селищ. Своє здивування сільськими шляхами, впорядкованими будинками, крамницями, в яких повно товарів... І свою велику прикрість: „Чому наші люди не можуть так жити?”
     У кабінеті Шелеста частенько збиралися представники творчої інтелігенції - цьому сприяли працівники ЦК: зав. відділом культури Павло Федченко і секретар ЦК з ідеології Федір Овчаренко. Спільними зусиллями вони намагалися відстояти перед кремлівськими ідеологами та КДБістами тих митців, чия творчість бодай на сантиметр відхилялася від лінії партії.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Зі щоденника Шелеста: Прийняв О.Т. Гончара. Була ґрунтовна розмова про його роман “Собор”. Він викликав багато розмов та неоднозначних оцінок, і це вже добре. Значить, він не лишився непоміченим і байдужим для широкого кола людей. Гончар правильно обурюється, чому для українського Головліта дає на “Собор” рецензію співробітник КДБ, який відає питаннями ідеології. Це неправильно, я дав вказівку припинити це. Рецензію має давати спеціаліст. Московські видавництва готові видати “Собор”, але гальмом є те, що деякі газети республіки дають необ’єктивну оцінку твору. Особливо в цьому прислужується дніпропетровська обласна газета. Перший секретар обкому Ватченко, мабуть, упізнає в “головному героєві” власну особу... У “Соборі” зображений один керівний діяч, який вважає себе дуже “ідейним комуністом”, але свого батька, старого кадрового робітника металургійного заводу, після виходу на пенсію, щоб позбутися зайвого тягаря, помістив у будинок для людей похилого віку. Усі факти збігаються: дія відбувається в Дніпропетровській області. Рідний батько Ватченка знаходиться в будинку престарілих. Ватченко грубий, некультурний, здається, що він ненавидить усе людство. Тільки в цьому суть і причина роздратування Ватченка проти Гончара...
     Шелест був знайомий не лише з художніми творами українських письменників. Настільною книжкою стала для нього праця Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”. Він вивчив її старанно, підкреслюючи окремі рядки синім олівцем.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Однією з таких помилок стала проведена Шелестом кампанія з малого зрошення. Для багатьох районів України вона закінчилася екологічною катастрофою... А починалося все з директиви Москви, яка пропонувала заради підвищення родючості земель використовувати для поливання воду малих річок, озер і ставків. У запалі боротьби за врожаї ця ідея здавалася цілком слушною.
     Наслідки кампанії були разючими: невеликі річки дуже швидко обміліли а деякі й зовсім пересохли, не витримавши людської наруги. Вінцем безглуздя стало те, що деякі внесені до господарських планів водойми, як з‘ясувалося на місцях, пересохли ... ще за царя! „Мале зрошення” обійшлося в мільйони карбованців, закопаних у землю у вигляді труб.
     Коли в ЦК КПРС дізналися про це, то, за чутками, особисто Шелесту провал малого зрошення коштувало Золотої Зірки Героя соцпраці, а українській республіці – ордена Леніна на прапор.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Шелест відігрався на кореспонденті Колеснику, який написав критичні статті до центральних газет. Його показово звільнили з роботи, заборонивши друкуватися в пресі.
     Під тиском обставин Петро Шелест завдасть кривди не лише кореспондентові Колеснику. Він заподіє зло й іншій людині. Його дії матимуть присмак зради і позначаться на житті всієї країни. Каратися за цей вчинок Шелест буде до кінця своїх днів, пам‘ятаючи про суд людський і Суд Божий...
     Зі щоденника Шелеста: 8 серпня 1963 року зателефонував із Москви помічник Хрущова Шуйський і повідомив, що після повернення з Югославії Микита Сергійович збирається поїхати на південь України – його цікавить хід будівництва Північно-Кримського зрошувального каналу. Шуйський також передав особисте прохання М.С. Хрущова: щоб ми, українці, зробили йому справжній солом’яний бриль – селянський головний убір, сплетений із соломи. Хрущов любить носити прості народні речі. Бриль ми зробили йому чудовий. А ось стосовно маршруту – я його продумав, наніс на планшет, але для точності вирішив сам ним проїхатись.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Микита Хрущов і Петро Шелест були схожі не лише зовні: обидва темпераментні, сповнені оптимізму та енергії, вони прагнули всьому дати лад. Дбали про міць країни, про господарство, землю і людей. Симпатизували один Одному, а, зустрівшись, вели довгі розмови: про Сталіна та Берію, про перемогу у Вітчизняній. Говорили про наукові роботи академіків Боголюбова й Патона, про освоєння космосу, але найчастіше – про Україну. Хрущов скаржився Шелесту, що йому в Москві важко працювати, що його оточують догматики, балакуни. Годі було й уявити, що дуже швидко кремлівські інтриги розведуть їх в різні боки і знищать поодинці...
     У своєму щоденнику змову проти Хрущова Шелест називав “справою” – для перестраховки. Про “справу” він інформував колег з української верхівки. “Проти” були тільки секретар ЦК КПУ Ольга Іващенко та перший заступник Голови Ради Міністрів Іван Сєнін. Усі решта – “за”.
     Зі щоденника Шелеста: Підгорний був у Києві, приїхав на “полювання”. Зустріч була гарна, обговорили багато організаційних питань, пов’язаних зі “справою”. Обидва дійшли висновку, - щоб уникнути викриття, всі питання, пов’зані зі “справою”, слід форсувати.

"Клікніть" на фото для збільшення

     На засіданні Президії ЦК КПРС, скликаної з метою відставки Хрущова, керівник компартії України виступив першим. На прохання Миколи Підгорного Петро Юхимович задав тон обговоренню дій Хрущова. Різкі, образливі слова викликали в Микити Сергійовича сльози... Потім Шелест не раз згадуватиме очі Хрущова в той момент... Наступного дня Петро Юхимович сповістив членів української делегації про те, що Хрущов подав заяву про відставку з усіх посад. Пленум обрав першим секретарем ЦК КПРС товариша Леоніда Ілліча Брежнєва.
     В Україні дії Ольги Іващенко, яка начебто написала Хрущову попереджувальну записку, піддали нищівній критиці. Вона визнала помилки й написала Шелесту покаянного листа, де висловила свою вдячність “за виявлену гуманність та людяність” до неї та її сім‘ї. „Ваша великодушність піднімає Вас іще вище...” – писала вона. Петро Юхимович намагався захистити Іващенко, і просив “відпустити” її „з миром”.
     Тоді він іще мав можливість гальмувати репресії – але це не могло тривати довго. Згодом він буде не в силах урятувати від КДБ Чорновола, Гончара, Дзюбу, Світличного, Некрасова, Зиновію Франко. Проте корінь зла вбачатиме не в самій системі, а в особі Леоніда Ілліча та його оточенні.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003