ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

03.09.05 Телеканал „Інтер” 13:20

08.09.05 Телеканал „Інтер” 08:20

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     На зміну лагідній весні приходило спекотне літо. І чоловікам, які травневого вечора стояли на пероні київського залізничного вокзалу в темних костюмах, було некомфортно. Повіяло близьким дощем, і хтось сказав, що травневі зливи – на щастя. Жарт повис у повітрі: усі почувалися ніяково і з нетерпінням чекали закінчення церемонії проводів. До Москви від’їздив Петро Юхимович Шелест, іще вчора – перша особа в Україні, а сьогодні – заступник голови Ради Міністрів Радянського Союзу.
     Йому було невесело: душу сповнювали почуття, які він намагався стримувати. Туга за Україною, образа на тих, із ким довгі роки йшов поруч, і непевні надії, що й у Москві можна жити і працювати... Лише три дні тому він повернувся зі столиці СРСР – і ось тепер має негайно їхати туди знову.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Останні розпорядження Шелеста в Києві стосувалися не партійного будівництва, а житлового: йшла активна забудова нових масивів – Русанівки, Березняків, Водопарку. Він хотів іще раз подивитися на споруди, які стали візитною карткою столиці республіки в останні роки: красень-палац “Україна”, Музей народного побуту в Пирогово, Палац піонерів. Ці будови коштували йому багато сил і нервів через те, що зводилися всупереч кремлівським директивам. Адже все найкраще і найвеличніше повинно бути лише в Москві. Проте часу попрощатися з ділами рук своїх уже не було. Шелесту не дали на збори навіть однієї доби. Він залишав у Києві майже всю родину – синів Бориса й Віталія з невістками та онуками, тяжко хвору тещу. Від‘їздив до Москви тільки з дружиною – Іраїдою Павлівною. Він знав, що там на нього чекають не близькі й не друзі – лише однопартійці. Згодом Шелест називатиме двадцять четверте травня сімдесят другого року найчорнішим днем свого життя. А в щоденнику залишить запис.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Зі щоденника Шелеста: Вчинили зі мною грубо, образливо, важко уявити більшу підступність, ніж допущену щодо мене. Немає в нас у центрі поваги, любові до ініціативних, принципових, таких, що вболівають за справу кадрів, а існує чорна заздрість, боягузтво й дріб‘язкові ревнощі...
     За годину секретар ЦК з ідеології Суслов отримає повідомлення з Києва: „Шелест відбув”. А за кілька хвилин до Києва прийде розпорядження: „Завтра вранці провести Пленум ЦК КПУ. Першим секретарем обрати Щербицького”. Довелося терміново розшукувати членів ЦК Компартії України, серед ночі піднімати з ліжок і доправляти їх автомобілями та літаками до Києва. На ранок, щойно поїзд Шелеста прибув до Москви, в Україні вже було ухвалено замовлене рішення.

"Клікніть" на фото для збільшення

     ...Наступні двадцять років на чолі республіки стоятиме Володимир Васильович Щербицький. Проти Шелеста буде розгорнуто ідеологічну кампанію: ярлики націоналіста й самостійника йому доведеться носити до початку дев‘яностих. А саме ім’я Петра Шелеста – намагатимуться викреслити з історії України.
     Походив же партійний націоналіст Шелест з села Андріївки на Харківщині. Його батько був повним Георгіївським кавалером, тобто мав чотири ордени всіх ступенів – за відвагу в російсько-турецькій війні. Відставний унтер-офіцер Чугуївського уланського полку часто збирав сільських дітлахів і розповідав їм про хоробрих генералів Скобелєва та Гурка, про бої за визволення Болгарії на Шипці та під Плевною... А ще Юхим Дмитрович пишався своїм козацьким родом і часто переповідав синам історію свого прадіда – сотника Степана Шелеста, страченого в часи гайдамаччини. Сільські урядники та старшини поважали й навіть трохи боялися старого вояку Юхима Шелеста. Незаперечним був його авторитет і для односельців.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Зі щоденника Шелеста: Перші дні Жовтневої революції мені добре запам’яталися... З економій, поміщицьких дворів до себе в господарство вели худобу, везли сільськогосподарський інвентар, а також дивани, шафи, дзеркала, бочки, відра, миски, навіть статуї. Словом, брали все, що потрапляло під руку. Мій батько, однак, не брав участі в цих погромах, він засуджував акт насилля, говорячи: якщо багатство належить народові, то навіщо його палити, нищити, адже в нім закладена народна праця...
     Петро Юхимович згадував, як на початку двадцятих долучився до антирелігійної пропаганди і дістав доручення зняти дзвін із сільської церкви, щоб „дзвін разом із проповідями попа не одурманював народ”. На все життя запам‘ятався пекучий сором, якого довелося зазнати партійним активістам, коли їх оточили розлючені жінки із піднятими подолами.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Як і більшість однолітків, Петро Шелест із дитинства одразу потрапив у доросле життя: в одинадцять років – наймит, у чотирнадцять – робітник залізниці. У той час йому, підлітку, заздрили дорослі хлопці. Адже сила в Петрових руках була така, що одним ударом він міг загнати залізний костиль у дерев’яну шпалу. Проте роботу на залізниці йому довелося кинути – через малярію. Тоді ж Петро повністю облисів... Загалом, його біографія була типовою. Він прошов той самий шлях, що й багато партійців: секретар комсомольського осередку на селі, курсант партшколи, секретар райкому ЛКСМУ, студент робфаку Інституту народного господарства... В інституті Шелест зустрінеться з Любою Банною. І через декілька років у них уже буде міцна сім‘я та двоє синів...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Першу інженерну посаду Шелест дістав на Маріупольському металургійному заводі імені Ілліча. Працювати доводилося мало не цілодобово: партія вимагала швидкого розвитку підприємств і нарощування обороноздатності країни. „Радянська батьківщина в оточенні ворогів”, - і тому майже не виникає запитання, чому заарештовують тих, хто ще недавно працював поруч у цеху або виступав з високої трибуни.
     З початком війни Петру Шелесту доводиться займатися евакуацією харківських оборонних підприємств. А потім – докласти всіх сил, щоб на повну потужність запрацювали заводи в Златоусті, Кургані, Омську, Челябінську. Тепер тут складають міномети, автомати, гвинтівки, виробляють броньову сталь.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Він місяцями не бачить своїх дітей. Тяжко хвора дружина Люба – у неї остання стадія раку. У челябінському шпиталі вона ледве встигає попрощатися з малими синами й чоловіком – уже назавжди. Родиною опікується давня знайома по Харкову – Іраїда Попова – асистентка професора, який лікував Любу.
     Разом – як чоловік і дружина – Петро Юхимович та Іраїда Павлівна зустрінуть день перемоги в Саратові... У п‘ятдесятому році родина Шелестів повернеться в Україну: Петро Юхимович отримає призначення на Київський авіаційний завод.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Зі щоденника Шелеста: Завод справив на мене гнітюче враження. Територія не огороджена, прохідна – просто халупа, в’їзні ворота дерев’яні й скособочені, на території заводу проживають сторонні особи, пасуться кози, корови й бики. Виробничі корпуси низькі та малопристосовані для літакобудування. Завод працює над випуском літака АН-2 конструкції Олега Антонова, і хоча пройшло більше двох років – не випущено ще жодної машини. Фінансовий стан заводу дуже тяжкий, у колективі якась групівщина. Мені треба дуже добре подумати, перш ніж давати згоду на такий завод і залишити вже дуже налагоджене підприємство...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Працівники швидко відчули ділову хватку Шелеста – справи на заводі пішли значно краще. Але його плани були амбітнішими: він уже бачив у виробництві реактивні ІЛи. Шелест керував заводом рішуче й самовпевнено. Авторитарність нового директора – “як сказав, так і буде” – позначилась і на відносинах з Олегом Антоновим, чиї літаки мали будуватись у Києві. Директор і конструктор не знаходили спільної мови.
     АН-2 дуже подобався Хрущову. Ці літачки дали змогу обпилити поля цукрового буряку та знищити довгоносиків. Хрущов склав подяку і генеральному конструкторові, і директору заводу.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Микита Сергійович уважно придивлявся до нових господарських і партійних кадрів. І Петра Юхимовича, з яким Хрущов буз знайомий ще до війни, починають швидко просувати по партійній лінії.
     П‘ятдесят четвертого року Шелесту довелося підкоритися законам партійної дисципліни і розпрощатися з авіаційним заводом. Він очолив спочатку Київський міськком, а згодом – обком КПУ. Постали нові масштабні завдання: будівництво першого в Союзі суцільнозварного мосту через Дніпро, який назвуть мостом Патона; Деснянського водогону; Дарницької ТЕС. Петро Юхимович пишався тим, що столиця України розбудовується, прикрашається новими масивами...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Потрясінням для партійного керівника Київщини стала куренівська трагедія тринадцятого березня шістдесят першого року.
     Зі щоденника Шелеста: Картина страшна. Зруйновано близько ста будинків, затоплено трамвайне депо, ливарний завод. Тільки в диспетчерській трамвайного депо знайдено 58 трупів... Постало питання про притягнення до відповідальності винуватців. До їхнього числа потрапив і Давидов – голова міськвиконкому. Я особисто в комісії був проти притягнення Давидова до відповідальності – але це не тільки від мене залежало...
     У тому, що загинуло кілька сотень людей – а за повідомленнями „ворожих голосів” – півтори тисячі – безперечно, була й провина влади. Недостатньо фахово проводилися земляні роботи в урочищі Бабин Яр, де планувалося поставити меморіал жертвам голокосту. Та Петро Шелест переконував високі комісії з Москви, що головне зараз – не шукати винуватців, а кинути всі сили на ліквідацію аварії: поховання померлих, матеріальну допомогу вдовам і сиротам, надання притулку потерпілим.

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

     Кияни вкотре пережили лихі часи. „Хрущовки” стали для них справжнім порятунком – і не лише у зв‘язку з куренівською трагедією. Панельний будинок зводився за півтора місяця – і все більше киян переселялися з підвалів і комуналок до окремих квартир. Будівельні роботи охопили не тільки українську столицю – йшла активна розбудова сіл, райцентрів, обласних міст. Передовий будівельний досвід Київщини був потрібний у сусідніх Черкасах, і ЦК КПУ доручив цю ділянку роботи Петру Шелесту. У той час вода розмивала Чернечу гору, на рятування Канева керівництво республіки спрямувало великі кошти. Згодом Канівська ГЕС та архітектурний комплекс – могила Кобзаря – постійно будуть у центрі уваги Петра Юхимовича.
     Усі ці масштабні перетворення в Україні здійснювалися під безпосереднім керівництвом Миколи Підгорного – першого секретаря ЦК КПУ, і Володимира Щербицького – Голови Ради Міністрів України. Дуже швидко Хрущов змінить розстановку політичних фігур на карті України: Підгорного забере до Москви, а Щербицького – відішле в Дніпропетровськ. Шелест залишатиметься в Києві – іще десять років.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003