ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

30.04.06 Телеканал „Інтер” 14:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     «Хто хоче побачити центр Європи, нехай їде в Закарпаття». Такі настанови давали подорожнім учені-географи, історики та відомі мандрівники минулого-позаминулого століть. В їхніх працях ця територія називалася по-різному: Закарпаття, Прикарпаття, Угорська Русь, Руська Країна, Закарпатська чи Прикарпатська Русь, Закарпатська область.
     А ще раніше, у середньовіччя, цей регіон позначався на картах як „terra nullius” – нічия земля. І сусідні держави ставилися до неї відповідно – грабували та нищили її багатства.
     Усе змінилося, коли в цей край прийшли віденські аристократи – графи Шенборни. Упродовж кількох століть вони володітимуть колишньою „террою нуліус”. Але врешті-решт будуть змушені покинути знайдений тут рай.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Старовинна закарпатська легенда розповідає, що... Давно-давно на цих землях іще не було гір, а була велика рівнина. Але мешканці тих земель були такі ж, як і тепер – веселі, співучі та працьовиті люди. І за це прозвали їх веселинцями. І задумав якось могутній чужинський цар назавжди пригорнути під свою руку веселинські землі, а людей поневолити довіку. „Іду на вас, аби відтепер ви ніколи не раділи”, – із тими словами повів цар своє темне військо на веселинців. Зібралися в коло веселинці і звернулися до бога Леля – щоб допоміг здолати ворогів. Почув Лель благання людські, зняв із себе самоцвітний ремінь та й кинув його між веселинцями і царевим військом. І послався ремінь по землі, перетворившись на гірське пасмо. Не змогли вороги подолати Лелеву перепону і відступили. Отак перемогли ворогів веселинці, так рівнинна Веселина стала веселою Верховиною...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Таку чи, може, подібну легенду оповідав австрійській шляхтянці Крістіні її чоловік Георг, останній володар закарпатських земель із роду Шенборнів. Перед смертю граф Шенборн просив дружину обов’язково відвідати ці місця і пізнати її мешканців.
     За ці роки Крістіна фон Шенборн-Бухгейм побувала на Закарпатті понад сорок разів. Але вже у свій перший приїзд вона почувалася як удома, немов повернулася сюди після довгих літ розлуки.
     На закарпатських землях давно вже нема тієї кількості ведмедів, вовків та Оленів, що була колись. Але стоїть майже той самий прадавній ліс із буків та грабів, з яким пов’язано багато історичних драм.
     У 17–18 століттях угорські феодали вели тут війну проти Габсбурґів, яких теж вабили ці землі. У цій війні на боці трансильванського князя Ференца Ракоці Другого брали активну участь і селяни-кріпакИ Закарпаття. Вони мали надію в такий спосіб здобути собі волю. Та сили були нерівними: Ференц Ракоці та місцеві мешканці зазнали поразки, і князь змушений був назавжди покинути Закарпаття.

"Клікніть" на фото для збільшення

     І Білий палац Ракоці, і мукачівський замок з усіма прилеглими землями цісар Карл Четвертий дарував ерцканцлеру Священного римського рейху Лотару-Францу Шенборну. Але 75-річний Лотар, що був архієпископом Майнца, доручив керівництво домінією небожу – Фрідріху-Карлу Шенборну.
     Мукачево-Чинадіївська домінія – саме так називалися володіння Шенборнів – простяглася на три з половиною тисячі квадратних кілометрів. У 18-му столітті це був один із найбільших маєтків Австро-Угорщини. Однак дві третини його території займали ліси, а населені пункти через нескінченні війни та епідемії обезлюдніли. У ста п‘ятдесятИ двох селах та чотирьох містах, що входили в домінію, жило всього чотирнадцять тисяч чоловік. На один квадратний кілометр припадало шестеро мешканців.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Намагаючись зміцнити своє господарство, Фрідріх-Карл Шенборн запросив до нових володінь німецьких колоністів із Франконії. Будь-якому німцеві, що мав намір спробувати щастя в Карпатах, видавали паспорт та рейнський гульден – на дорогу.
     1730-го року до Мукачевого, яке з чотирнадцятого століття мало статус міста, а з 15-го вже користувалося Магдебурзьким правом, – приїхало близько трьох тисяч німецьких переселенців. Це були здебільшого ремісники, дрібні торговці, виноградарі. Приїжджали також представники інтелігенції: шкільні вчителі, лікарі, музиканти. До служби в новозбудованих храмах запрошувалися священики.
     По смерті Фрідріха-Карла домінію успадкувала родина віденських графів Шенборнів-Бухгеймів. Вони, на відміну від Шенборнів-баварців, були справжніми світськими особами.
     Тисяча сімсот сімдесят третього року Галичину було приєднано до Австрії. Відтоді до Мукачевого з Галичини почали прибувати євреї, яким дозволяли відкривати торгові ряди навіть у центрі міста. На головній вулиці Мукачевого і нині можна побачити єврейські будівлі напроти будинків вельмож Шенборнів.

"Клікніть" на фото для збільшення

     За деякий час центр графської домінії став найбільшим торговим і промисловим осередком Закарпаття. Шенборни активно реконструювали старі й будували нові підприємства на теренах домінії: кінський завод, сироварню, текстильну мануфактуру. Успішно функціонувала пивоварня, побудована ще за часів Ракоці у селищі Підгоряни.
     Згадують, що головний пивовар пан Годл наставляв підлеглих: “Для вироблення пива високої якості потрібно мати воду, щітку і совість”. Але ця вода годилася не лише для пивоваріння. І Шенборни першими оцінили цілющі властивості мінеральних вод Закарпаття. А сталося це так... Місцеві вівці були вражені якоюсь хворобою. І лише отара, що заблукала в урочищі поблизу графської мисливської стежки, зберегла чудову шерсть. Виявилося, що вівці пили воду з озера, куди збігала гірська вода.
     1885-го року в Будапешті відкрилася господарська виставка. Домінія Шенборнів була представлена на ній окремим павільйоном, каталог-путівник по якому являв собою цілу книжку. Численні експонати удостоїлися високих відзнак, а тодішній власник – Ервін-Фрідріх фон Шенборн-Бухгейм – отримав велику золоту медаль. „Terra nullius” додавала Шенборнам слави у світі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Про пристрасті, які вирували в цьому будинку, нагадує годинник на вежі. За переказами, одного дня він зупинився від пострілу, зробленого вельможним мисливцем.
     Граф Ервін-Фрідріх дуже кохав свою дружину. Для неї він перетворив старий дерев’яний будинок на розкішний замок. Для неї розбудував озеро у формі Австро-Угорської імперії та створив чудовий дендропарк.
     Та все частіше графові доносили, що Франциска зраджує його. Якось під час полювання Шенборн несподівано повернувся додому – із рушницею в руках він увірвався до спальні... і застав дружину в обіймах красеня-полковника. Ервін-Фрідріх лютував. Він розстріляв годинника на вежі – на знак своєї скорботи. Ловеласа наказав скинути з найкрутішої скелі, а зрадливицю вирішив провчити.
     За його наказом майстри виготовили люстру у формі русалки. Родинний герб Шенборнів із зображенням лева, що спирається на верхівки гір, прикривав оголене русалчине тіло. Діва мала обличчя графині Франциски фон Шенборн-Бухгейм, а замість коштовної діадеми її голову прикрашали... оленячі роги. Люстру розмістили у великій залі палацу, де часто веселилася місцева знать.

"Клікніть" на фото для збільшення

     І хоч сучасні графи Шенборни не визнають достовірності цього епізоду з подружнього життя Ервіна-Фрідріха та Франциски, місцеві мешканці й досі обговорюють подробиці.
     Внаслідок подій Першої світової війни Австро-Угорська імперія припинила існування. На політичній арені постали нові державні утворення. Закарпаття, згідно із Сен-Жерменським мирним договором 1919-го року, увійшло до складу буржуазної Чехословаччини – під назвою Підкарпатська Русь.
     Мисливські угіддя Шенборнів на початку ХХ століття ще залишалися багатими. Восени, зазвичай у вересні, Фрідріх-Карл та Георг-Ервін – батько й син Шенборни – влаштовували у своїх лісових володіннях відстріл диких звірів: Оленів, ведмедів, вовків, козуль. Полювання, в яких брала участь чи не вся аристократія Відня і Буди, тривали іноді кілька днів чи навіть тижнів. А по закінченні в Берегвар звозилися мисливські трофеї – по 30-40 убитих оленів. Причому серед них було немало справжніх лісових красенів віком від вісімнадцяти до двадцяти чотирьох років.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Розповідали, що молодий граф Георг-Ервін Шенборн мав таке добре серце, що одного разу витяг із крижаної води поранене оленятко і особисто доглядав його.
     Окрім тварин, Георга-Ервіна цікавили й технічні новинки, зокрема автомобілі. Дуже часто граф сам керував „Мерседесом” – однією з численних „конячок” своєї „технічної стайні”. А його водій у цей час сидів поруч і пригощав зустрічних дітей цукерками від імені вельможного господаря.
     Невідворотно наближалася Друга світова війна. Шенборни розуміли, що лишатися на Закарпатті тепер – небезпечно, та все ж не хотіли кидати родове гніздо...

"Клікніть" на фото для збільшення

     У тисяча дев‘ятсот тридцять восьмому році частину закарпатських територій окупувала Угорщина. В іншій частині 15 березня 1939-го року виникло нове державне утворення – Карпатська Україна. Його центром стало місто Хуст, а першим президентом проголосили Августина Волошина.
     В урядових колах новоствореної Карпатської України знали, що фірма Германа Ґерінґа в Німеччині дуже цікавиться маєтком Шенборна-Бухгейма. Ґерінґ мріяв привласнити Берегвар. А зустрівши чемну відсіч володарів маєтку, спробував тиснути на уряд Волошина. Однак... він і тут дістав відмову.
     Тим часом Друга світова війна ввійшла в переломну фазу. Радянські війська наступали. Лінія фронту наближалася до Закарпаття.
     Граф Георг-Ервін фон Шенборн-Бухгейм виїхав із Мукачевого у вересні 44-го року на автомобілі, яким керував його персональний водій Іван Лешко, житель села Чинадієве. Розгублені й засмучені хазяїн та водій – насправді ж добрі прИятелі-однОлітки – вирушили в останню спільну подорож...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Колишні графові робітники чекали повернення Шенборнів. Однак звістки від них не було, а в керівників Радянської України були свої наміри щодо графського маєтку. Так зване „возз’Єднання” Закарпаття з УРСР відбулося 1945-го року, земля й підприємства були націоналізовані. Мисливський замок Берегвар, після того, як у 1958-му його відвідав Микита Хрущов, став санаторієм “Карпати”. І мало хто з відпочивальників знав тоді, що зобов’язаний зручностями Шенборнам, а не комусь іншому...
     Тим часом граф Георг-Ервін, якому вдалось урятуватися під час війни, нагадав про своє існування.
     Граф передав свою любов до Закарпаття другій дружині Крістіні, яка походила з поважного роду австрійських аристократів фон Маутнер-Маркгоф. Вони зблизилися вже у зрілому віці. Він був удівцем, вона – розлучилася з чоловіком. Давні знайомі, вони раз у раз зустрічалися на світських обідах. І їхні стримані бесіди про природу, полювання, живопис – стали початком великої приязні.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Крістіна і Георг-Ервін побралися. Довгими зимовими вечорами граф розповідав дружині про покинутий Берегвар, і ці оповіді хвилювали Крістіну до глибини душі. На знак глибокої пошани до чоловіка графиня при першій же нагоді запросила закарпатців у гості. Це сталося вже після смерті Георга-Ервіна.
     Самотність та бездіяльність не приваблюють Крістіну фон Шенборн. В її маєтку часто бувають гості. Та й сама графиня не проти подолати кілька десятків кілометрів за кермом авто, щоб долучитися до віденського товариства. Незважаючи на похилий вік, вона радіє кожному прожитому дневі і завжди думає про людей, які потребують її допомоги. „Щоб допомогти, треба лише мати бажання,” – каже пані Крістіна.
     Тісні стосунки із Крістіною фон Шенборн-Бухгейм підтримує німецька громада Мукачевого. Стараннями громади відновлюється історична справедливість: ім’я Шенборнів уже з’явилося на карті міста. А нещодавно до Мукачевого, з нагоди століття освячення головного римо-католИцького собору міста, завітав кардинал Крістоф Шенборн – племінник графа Георга-Ервіна.

"Клікніть" на фото для збільшення

     На Закарпатті кажуть: „Кідь би пушов наколінки, де веселка п’є воду, то найшов би міх гроши” – „Якби доповз навколішки туди, де починається веселка, то знайшов би мішок грошей...”
     Закарпаття стало для Шенборнів місцем, де починається веселка. Де вони здобули славу, багатство й любов, перетворивши „terra nullius” на квітучий край. Ці землі вже давно – не їхня власність. Але Шенборнів тут і досі згадують із повагою та вдячністю.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003