ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

12.11.05 Телеканал „Інтер” 14:40

17.11.05 Телеканал „Інтер” 11:20

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     ...Майже тридцять літ він щоранку виходив на берег Фінської затоки: вдихав запах хвої, слухав шепіт дюн. У цій чарівній місцевості, якою захоплювалося не одне покоління художників, усе дихало спокоєм, вічністю... Коли сонце підіймалося вbсоко, він повертався в майстерню, до своїх полотен.
     Та одногj дня звичний плин життя було порушено. До його садиби завітали гості. Двоє похмурих чоловіків у шкірянках, і ще кілька, в руки яких глибоко в’їлася фарба. Делегація чекістів і художників – його учнів – прибула за особистим наказом Сталіна, щоб просити великого живописця, Іллю Юхимовича Рєпіна, переїхати з Фінляндії до Радянського Союзу.
     Ілля Юхимович знає про долю свого друга Максима Горького, про його фактичне ув‘язнення в московському особняку. І художник, проголошений класиком соцреалізму, не вірить обіцянкам більшовиків. Він відмовляється, хоч це рішення дається йому нелегко – тисячі ниток пов‘язують Рєпіна з рідною землею.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Ілля Рєпін народився 1844 року в містечку Чугуєві – військовому поселенні на Харківщині. Від звичайних кріпаків його мешканці відрізнялися тим, що несли військову службу. Рєпіни були не найбіднішими в Чугуєві: батько – відставний солдат – торгував кіньми. В їхньому домі завжди було гамірно: четверо своїх дітей – Устя, Ілля, Іван та Василько – і ще купа сусідських, яких матуся навчала грамоти.
     Из воспоминаний Репина «Далекое и близкое»:
     Подружки Усти приходили ко мне и просили нарисовать картинки для их сундучков… А самым важным в моем искусстве было писание писанок к Пасхе. За такое произведение в магазине Павлова мне платили полтора рубля. С какой осторожностью нес я свой ящичек, чтоб как-нибудь не разбить эти нежные писанки, переложенные ватой рукой маменьки!
     У чотирнадцять років Іллю віддали вчитися до іконописця Бунакова. За короткий час учень досяг таких успіхів, що його стали „виписувати на роботу” за сто верст від Чугуєва. Малюючи лики святої діви, Ілля думав про улюблену сестру Устю, яка вже пішла з життя.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Лише з другої спроби Рєпін складає іспит до Академії мистецтв. Плату за навчання вніс генерал Прянишников, міністр пошти, до якого порадили звернутися Шевцови. Отак Ілля Рєпін став вільним слухачем академії. Пізніше він зізнався, що це був „медовий рік” його щастя. Одного разу, як нагороду за старанність, Іллю запросив ректор, генерал Бруні, щоб висловити свої зауваження щодо його ескізів.
     Из воспоминаний Репина «Далекое близкое»:
     Принял он меня милостиво, внимательно осмотрел эскиз. Что касается этого, - он многозначительно указал на свой лоб, - у Вас есть. Но Вы некрасиво и слабо компонуете. Я Вам советую: вырежьте из бумаги фигурки Вашего эскиза и попробуйте передвигать их на бумаге, и когда группировка станет красивой, обведите карандашом и вырисовывайте потом. Это был хороший совет старой школы, но мне он не понравился, я даже смеялся в душе над этой механикой. Разве живая сцена в жизни так подтасовывается? Тут всякая случайность красива. Нет, жизнь, жизнь ловить надо! Воображение развивать. Вот что надо!

"Клікніть" на фото для збільшення

     На останніх курсах Рєпін часто відвідував артіль Івана Крамського. Ця комуна об‘єднала художників, що прагнули „служити мистецтвом народу”, і стала осередком вільнодумства. Крамськой казав: „Прийшов нарешті час поставити перед очима людей дзеркало, від якого серце забило б на сполох”.
     Из воспоминаний Репина «Далекое близкое»:
     Картины той эпохи заставляли зрителя краснеть, содрогаться и построже вглядываться в себя… Говорят, что «Неравный брак» Пукирева испортил много крови не одному старому генералу, а Н.И.Костомаров, увидев картину, взял назад свое намерение жениться на молодой особе. Памятна также всем картина Якоби «Привал арестантов»… Много появлялось картин в ту возбужденную пору: они волновали общество и направляли его на путь человечности…

"Клікніть" на фото для збільшення

     На Волзі Рєпін знаходить чимало образів для картини, яка згодом потрясе громадськість. Його альбоми повні замальовок, етюдів, начерків. Найбільше художника хвилюють обличчя, особливо натхненно він пише бурлака Каніна. За брутальністю, затурканістю і темністю Рєпін бачить в бурлаках потаємні риси російського народу – його обдарованість, силу, терпіння.
     Из воспоминаний Репина «Далекое близкое»:
     Много лет спустя я вспоминал Канина, когда передо мной в посконной, пропотелой насквозь рубахе проходил по борозде с сохой за лошадью Лев Толстой… И в этом ничтожном облачении светились из-под густых бровей и проницательно властвовали над всем живые глаза великого гения не только искусства, но и жизни. Канин по сравнению с Толстым показался бы младенцем. На его лице выражается только греза. Но это была греза самой природы, не считающая лет и часов – вселенская греза…
     Рєпін повертається до Петербурга і дізнається, що волзькою експедицією цікавився великий князь Володимир Олександрович, котрий як член царської родини був президентом академії. Не довго думаючи, Ілля влаштовує імпровізовану виставку...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Из воспоминаний Репина «Далекое близкое»:
     Когда я писал «Бурлаков», мою мастерскую в Академии посетил Ге в обществе Тургенева. Ге схватил меня за руки и полушопотом сказал: «Юноша, Вы еще сами не осознаете, что написали! Это удивительно, «Тайная вечеря» перед этим ничто. Очень жаль только, что у Вас не обощено – нет хора. Каждая личность поет у Вас в унисон. Ах, впрочем, Вы меня не слушайте, оставьте как есть. Это во мне говорит рутина». Он ушел. Но как он осветил мою картину этим замечанием зрелого художника! Теперь только я увидел ясно скучную, сухую линию этих тянущихся людей, нехудожественно взятых и сухо законченных… Но у меня уже не хватит духу все переделывать сызнова.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Працюючи над „Бурлаками”, Рєпін бере участь у конкурсі Академії мистецтв. Переможець отримував Велику золоту медаль і стипендію для поїздки за кордон. Конкурсне завдання – написати картину на євангельський сюжет „Воскресіння дочки Іаїра”.
     Далека від реального життя тема спочатку не схвилювала художника. Але згодом він знайшов джерело наснаги – спогади про сестру, що так рано померла. І Рєпін узявся до роботи. Головну героїню живописець малює з Вірочки Шевцової. На той час вона вже не маленька дівчинка, а гарненька панночка, яка незабаром стане... його дружиною.
     А незабаром у Рєпіна з‘явилася ще одна Віра – донечка.
     Вигравши конкурс академії, у травні сімдесят третього року художник разом із сім‘єю вирушає до Австрії. У Відні, на Світовій виставці, рєпінські „Бурлаки” привертають загальну увагу, полотно називають найсонячнішою картиною експозиції. Подорож по Європі триває. Рєпіни їдуть до Італії та Франції, де тон у художньому середовищі вже задають імпресіоністи.
     Улітку 1876 року Ілля Юхимович повертається на батьківщину. Попереду – найбільш плідний період його творчості. Упродовж дванадцяти років художник створить найвідоміші свої картини.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Вісімдесят другого Рєпін стає членом Товариства художників-передвижників. Поява його полотен на виставках Товариства щоразу викликає громадський резонанс. На пересувній виставці вісімдесят четвертого року Рєпін представляє свій знаменитий твір „Не ждали”. Художник працює над картиною навіть після того, як її купує відомий колекціонер і меценат Третьяков. А в задумах – нові масштабні полотна. Одним з головних завдань стає історична достовірність картин.
     Из письма Репина критику Стасову, 1880 г. :
     «До сего дня не мог ответить Вам, Владимир Васильевич, а во всем виноваты «Запорожцы». Ну и народ! Где тут писать, голова идет от ихнего шума и гама. Без отдыха живу с ними, не могу расстаться, веселый народ… Недаром про них Гоголь писал, все это правда! Черти, а не народ, никто в мире не ощущал так глубоко свободы, равенства и братства. Всю жизнь Запорожье оставалось свободным, никому не покорялося...»

"Клікніть" на фото для збільшення

     „Запорожців” купив сам імператор за 35 тисяч карбованців. Це була величезна сума навіть для Третьякова. Однак іще більшу ціну платить сам Рєпін. Він нього йде дружина, незважаючи на те, що в них – уже четверо дітей. Йде, не витримавши суперництва з мистецтвом. Великий майстер завжди приберігав свою любов для полотен.
     Из воспоминаний Репина «Далекое близкое»:
     Как-то в Москве, в 1881 году я слышал здесь новую вещь Римского – Корсакова «Месть». Она произвела на меня неотразимое впечатление. Эти звуки завладели мной, и я подумал, нельзя ли воплотить в живописи то настроение, которое создалось у меня под влиянием этой музыки. Я вспомнил о царе Иоанне…
     Навколо картини, де Іван Грозний вбиває свого сина, вирують пристрасті. „Дами непритомніють, нервові люди втрачають апетит. Лікарі всерйоз сперечаються, чи могло бути стільки крові після такого удару”, - так описують ці події газетярі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     До слова, і через тридцять років галас навколо полотна не вщухне: тисяча дев‘ятсот тринадцятого пан на прізвище Балашов кинеться на картину з ножем: вигляд крові спричинить божевілля. За фанатика заступиться Максиміліан Волошин, мовляв, в усьому винне рєпінське мистецтво...
     „Осінній букет” – портрет дочки Віри. На створення портретної галереї Рєпіна надихає спілкування з рідними та друзями. Але працювати йому все важче – права рука постійно болить, а потім і зовсім перестає слухатися... Та майстер вірить: сили повернуться, як тільки він приїде до рідного Чугуєва. Йому так „хочеться бачити білі хатки, залиті сонцем вишневі садочки, мальви... Хочеться чути дзвінкі голоси дівчат і грубі хлопців. Хочеться побувати на ярмарку”. У пошуку яскравих вражень Ілля Юхимович їде в Україну. У цей період Рєпін змінює погляди на мистецтво.
     Из письма Владимиру Стасову, 1893 г. :
     «Мы все лезем в философию, в мораль. Как надоело! Я уверен, что новое поколение художников будет отплевываться от поисков идей, умствования, вздохнет свободно, и будет наслаждаться в неиссякаемом богатстве форм и гармонии оттенков и своих фантазий».
     Свої нові ідеї Ілля Юхимович викладає учням в Академії мистецтв.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Учні знали непросту рєпінську вдачу – емоційну і запальну. Йому простіше було показати, ніж пояснити. Бути поруч із великим Рєпіним – вважається випробуванням. Страждали і члени сім‘ї – особливо друга дружина письменниця Наталія Нордман. Разом із Рєпіним вона оселяється в садибі „Пенати”, під Петербургом, на березі Фінської затоки. І намагається створити чоловікові всі умови для роботи й відпочинку.
     Називаючи садибу на честь пенатів – давньоримських богів, охоронців домашнього вогнища – Рєпіни уявити не могли, що революція відріже їхній дім від батьківщини і „Пенати” стануть фінської територією. Сім‘я розділить долю емігрантів, розуміючи, що їхати до Країни Рад – це безглуздя.
     А от Фінляндія пишатиметься тим, що прихистила великого художника. На знак подяки за створення фінсько-російської школи живопису Рєпіна нагородять орденом Червоної Троянди і вважатимуть своїм художником.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Навіть при смерті майстер водив рукою, наче все ще працював над картиною. Він помер 29 вересня 1930 року в „Пенатах”, де й був похований. Велика сім‘я, поділивши решту батькових полотен, роз‘їхалася по світах. Віра та Юрій – до Гельсінкі, Тетяна – до Франції, в провінцію Бордо. У „Пенатах” лишалася тільки душевнохвора донька Надя.
     У результаті чергового переділу територій після Другої світової війни садиба Рєпіна повернулася до Росії. Але зібрати разом багатющу спадщину художника не вдасться ніколи: значна частина картин опинилась у приватних осіб. Не щастить і тим полотнам, що раніше прикрашали парадні зали музеїв: через брак приміщень їх відправлено до сховищ.
     Мистецтво Рєпіна, починаючи з „Бурлаків”, виступало для суспільства „то в ролі монумента і мавзолею, то в ролі гувернера і лексикона, а то і в ролі кулемета, з якого вівся вогонь по естетичних противниках”, - зазначила одного разу Марина Цвєтаєва.
     Довгий час його рядили в одежі предтечі соціалістичного реалізму. Але всі ідеологічні маніпуляції так і не змогли нівелювати суті рєпінського світосприйняття: над усе він ставив правду життя і тільки в ній черпав силу та натхнення.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003