ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

01.10.05 Телеканал „Інтер” 14:15

06.10.05 Телеканал „Інтер” 11:15

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Літній чоловік сидів за столом. Перед ним лежала розгорнута книжка з рукописним текстом. У великому домі панувала тиша, і це допомагало йому зосередитися на роботі. Двері до кабінету стиха прочинилися. Увійшла жінка. „Миколо Івановичу, може ви б відпочили?” „Ні, Сашенько, ні. Я ще попрацюю”.
     Він записав олівцем кілька речень. Рядки попливли донизу. „Чи дотягну до ще одного дня народження, до 13-го листопада? Треба поспішати з моїм щоденником”...
     Зі „Щоденника старого лікаря”: Пережитое время, оставаясь в памяти, кажется то более коротким, то более долгим; но обыкновенно оно укорачивается в памяти. Прожитые мною 70 лет, из коих 64 года наверное оставили после себя следы в памяти, кажутся мне иногда очень коротким, а иногда очень долгим промежутком времени. Отчего это? Я высказал уже, какое значение я придаю иллюзиям. Нам суждено – и, я полагаю, к нашему счастью – жить в постоянном мираже, не замечая этого...

"Клікніть" на фото для збільшення


     Мне сказали, что я родился 13 ноября 1810 года. Жаль. Что сам не помню... Мой родительский дом, сгоревший во время нашествия французов в Москву, потом снова выстроенный, стоял в приходе Троицы в Сыромятниках. Живо помню еще и теперь беличье одеяльце моей кровати, любимую мою кошку Машку, без которой я не мог заснуть, белые розы, приносившиеся моей нянькою из соседнего сада Ярцевой и при моем пробуждении стоявшие уже в стакане воды возле моей кровати; мне было тогда наверное не более 7 лет.
     На схилі літ визнаний лікар і педагог, громадський діяч і таємний радник Миколи Першого та Олександра Другого, - Пирогов усе частіше згадував своє дитинство та юність. Його захоплення медициною привело до того, що в чотирнадцять років він уже став студентом університету, у 22 – доктором наук, а в 26 – професором.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Своїм „батьком” у медицині Пирогов уважав давнього знайомого родини, відомого столичного лікаря, професора Мухіна.
     Зі „Щоденника старого лікаря”: В глазах моей семьи он был посланником неба, чудесно исцелившего лютые муки брата Амоса. Родилось желание подражать; надивившись на доктора Мухина, я начал играть в лекаря; когда мне минуло 14 лет, Мухин, профессор, советует отцу послать меня прямо в университет…
     Ставши наймолодшиим студентом Московського університету, Пирогов залюбки відвідував „десятий нумер” – студентське помешкання, де вільнодумна молодь розповсюджувала заборонену літературу та обговорювала реакційні ідеї.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Закінчивши університет одним із найкращих студентів, Пирогов їде до Прибалтики, в місто Дерпт. Там на нього чекає знаний хірург Іван Пилипович Мойєр, який дає йому можливість працювати в своїй клініці над дисертацією „Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів та фасцій”. Цією роботою розпочнеться життя нової науки – хірургічної анатомії.
     Зі „Щоденника старого лікаря”: Занятия мои с каждым годом увеличивались; особливо занимался я разработкой фасций и отношений их к артериальным стволам и органам таза. Этот предмет был совершенно новый в то время. Обыкновенные анатомы бросали фасции; в Германии занимались ими очень мало, и только у англичан и французов можно было найти описание и изображение некоторых из них.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Таке ретельне вивчення фасцій дивувало інших медиків. Тогочасна медицина практично не цікавилася цими волокнистими пластинками-оболонками, що оточують м’язи. Пирогов же взявся досліджувати напрямки фасціальних оболонок. Вивчаючи їх співвідношення із розташуванням судин, м’язів та нервів, молодий лікар відкрив деякі анатомічні особливості людського тіла. І це дало йому можливість робити якісно нові операції.
     Одного разу до Пирогова привели складного пацієнта – безносого цирульника...
     Зі „Щоденника старого лікаря”: Этот безносый брадобрей, однакоже, был и содержателем публичного дома. А провалившийся нос у хозяина такого заведения – не приманка, а потрясающее memento mori для посетителей… Из прекрасного лба вышел прекрасный нос… Второй нос, сделанный вскоре после первого, в Риге же, у одной дамы, был гораздо неудачнее и накрывал дефект только отчасти. Затем начали следовать оперативные случаи один за другими: литотомии, вырезания опухолей... А вылущение огромного жировика у одной светсткой дамы произвело большую сенсацию в городе.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Із лекцією про ринопластику Пирогов виступив у Академії наук. Він наголошував на тому, що пластична хірургія – це не забаганка, а мистецтво знищення фізичної потворності. Кожну таку операцію він розглядав як відновлення цілісності ушкоджених органів і розвиток нового життя в пересаджених частинах тіла.
     1841-го року Пирогов очолює створену спеціально для нього кафедру шпитальної хірургії в Петербурзький медико-хірургічній академії.
     До лекційної аудиторії, де Пирогов читає курс хірургії, набивається по триста душ. Серед охочих послухати Миколу Івановича – не тільки медики, а й студенти всіх спеціальностей, та ще літератори, чиновники, військові, художники... Про Пирогова пишуть газети й журнали, його натхненні оповіді про розрізи, шви, гнійні запалення чи результати розтинів за емоційністю порівнюють із концертними виступами тогочасної італійської оперної діви Анжеліки Каталані.

"Клікніть" на фото для збільшення


     За Миколою Івановичем закріпилася репутація фанатичного генія медицини. „Майбутній дружині Пирогова треба бути вкрай обережною, бо він робитиме над нею досліди,” – з посмішкою говорила дочка професора Мойєра, яка відмовила Пирогову на пропозицію руки та серця.
     Тоді вона не знала, що вже за рік писатиме вітального листа подрузі дитинства, Катерині Дмитрівні Березіній, яка не злякалася „страшного мучителя дерптських собак та котів” і стала його дружиною. Разом вони...
     Зі „Щоденника старого лікаря”: Она оставила меня так скоро, так неожиданно, что я еще не могу свыкнуться с этой мыслью, что я оставлен, я овдовел и осиротел; куда ни посмотрю, все кругом меня так живо, так умилительно напоминает мне ее: вот комната, которую она сама убирала; вот ее простой, милый вкус; вот плющ, вьющийся по окнам, который она сама рассадила…

"Клікніть" на фото для збільшення


     Філософське осмислення „життя після смерті” Пирогов поєднував із вивченням речовин, здатних блокувати свідомість людини на час хірургічної операції. Таким засобом анестезії в дев‘ятнадцятому столітті був ефір. Учений розробив власний спосіб його використання і вперше застосував тисяча вісімсот сорок сьомого року в польовому шпиталі на Кавказі. Тут же він випробував і крохмальну нерухому пов’язку для вогнепальних переломів, яку невдовзі сам же замінив на гіпсову.
     А повернувшись із Кавказу вчений несподівано звернув увагу на одну буденну річ...
     Одне з найбільших наукових досягнень Пирогова збіглося в часі з перемінами в його особистому житті... Про баронесу Олександру Антонівну Бістром йому розповіли друзі. Сказали, що це жінка інтелігентна, порядна, любить дітей і цікавиться наукою.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Пирогов, не довго думаючи, запропонував баронесі стати його дружиною. Скромне весілля справили в маєтку родини Бістром. Микола Іванович заздалегідь подумав про те, що брак роботи в медовий місяць може зробити його нестриманим та нервовим. І тому попросив молоду дружину зібрати в будинку бідняків та хворих – щоб діагностувати й лікувати Їхні недуги. Робочий час він ділив між практикою і теорією, працюючи й далі над своїм атласом.
     Атлас називався „Топографічна анатомія розпилів, проведених на заморожених трупах”, його чотири томи виходили друком упродовж семи років. Згодом за цю роботу Пирогов отримає Демидівську премією від Академії наук та діамантовий перстень від імператора. Із початком Кримської війни, у 1853-му році, Микола Іванович вважає своїм громадянським обов’язком поїхати до Севастополя й добитися призначення в бойові частини.

"Клікніть" на фото для збільшення


     З „Основ військово-польової хірургії”:
     Я никогда не забуду моего первого въезда в Севастополь. Это было в позднюю осень в ноябре 1854 года. Вся дорога от Бахчисарая на протяжении 30 верст была загромождена транспортами раненых, орудий и фуража. Дождь лил, как из ведра, больные, а между ними и ампутированные, лежали по двое и по трое на подводе, стонали и дрожали от сырости; и люди, и животные едва двигались в грязи по колено; падаль валялась на каждом шагу; слышалисть в то же время и вопли раненых, и карканье хищных птиц, целыми стаями слетавшихся на добычу, и крики измученных погонщиков, и отдаленный гул севастопольских пушек...

"Клікніть" на фото для збільшення


     На прохання...
     Зі „Спогадів про Кримську війну”: Конечно, женская служба в госпиталях – далеко не новое учреждение. Сперва в католических, а потом и в протестантских странах была введена женская помощь; наконец, и у нас это было принято. Но еще нигде не было испробовано посылать женщин на поле битвы...
     „Солдати вважали, що Пирогов здатний творити дива”, – згадували сестри милосердя. Раз на перев’язочний пункт несли на ношах солдата без голови. Лікар біля дверей махав руками і кричав солдатам „Куди несете? Його ж убито!” „Байдуже, ваше благородіє, голову несуть за нами. А Пирогов уже як-нЕбудь її пришиє, та й оживе наш брат!”

"Клікніть" на фото для збільшення


     Після падіння Севастополя Микола Іванович повернувся до Санкт-Петербурга. На прийомі в царя Олександра Другого він звітував про корупцію в армії Меншикова, про поганий стан військової медицини, про брак елементарних умов для роботи медиків. Різкого й відвертого лікаря було вирішено не підпускати близько до царського двору. У цей же час загострився конфлікт ученого з керівництвом Медико-хірургічної академії, службі в якій Пирогов віддав п‘ятнадцять років життя. Обурений низькими моральними якостями керівників, тисяча вісімсот п‘ятдесят шостого року, в розквіті сил, Микола Іванович залишив її, зосередившись на громадській та педагогічній роботі. Яскравий науковий талант Пирогова викликав живий інтерес творчої еліти. Іван Тургенєв, спостерігаючи за характером та вчинками знаменитого лікаря, виписував образ нігіліста Базарова, якого змалював у романі „Батьки і діти”...

"Клікніть" на фото для збільшення


     Як педагог та попечитель Одеського навчального Округу, Пирогов боровся з тогочасною відсталістю поглядів, що панували в сфері виховання й освіти. Він прагнув запровадити загальне початкове навчання, а також вважав за потрібне створити університетський центр на півдні України. З його ініціативи й було відкрито Одеський університет. Утім, прогресивні погляди попечителя Пирогова викликали невдоволення тамтешнього генерал-губернатора. І Миколу Івановича перевели з Одеси на аналогічну посаду до Києва.

"Клікніть" на фото для збільшення


     У Вишні Пирогов побудував невеличку лікарню, до якої звідусіль ішли по допомогу люди. Із хворих він грошей не брав, а ще й сам платив за проживання своїх пацієнтів у навколишніх селянських хатах – „у стаціонарі”. Розраховувався з господарями особисто: кому віддавав молоком, кому – хлібом, кому – дровами чи коровою.
     Одного разу до нього прийшов молодий учитель сімферопольської гімназії з діагнозом – туберкульоз легенів. У супровідному листі до Пирогова лікарі провіщали хлопцеві не більше восьми-дев‘яти місяців життя. Але професор, оглянувши хворого, визначив не туберкульоз – а хворобу серця. На прощання він сказав пацієнтові: „Листа, з яким Вас прислали до мене, - збережіть. Із ним Ви проживете до старості”. Учителя, якого врятував Пирогов, звали Дмитро Менделєєв...

"Клікніть" на фото для збільшення


     За час перебування в сільській самотині Пирогов двічі виїздив на фронт: під час франко-прусської та російсько-турецької воєн. Обидва рази – на запрошення Червоного Хреста. У Болгарії, де Пирогов надавав допомогу місцевому населенню, його з любов’ю називали „великий російський лікар”.
     Колеги з етичних міркувань назвали пухлину доброякісною, давши Пирогову надію. І він повірив.
     Проте страшна хвороба швидко прогресувала, забираючи в Миколи Івановича останні сили. 22 жовтня тисяча вісімсот вісімдесят першого року він пише в щоденнику: „Скорее, скорее! Худо, худо! Так, пожалуй, не успею и половины петербургской жизни описАть...” Після цих слів Пирогов зміг написати лише кілька сторінок. П‘ятого грудня Миколи Івановича не стало.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Дружина збудувала Миколі Івановичу капличку – і цим поклала початок історії пироговського музею у Вишні. Революційна стихія мало не зруйнувала останнього притулку великого лікаря, втім, садибі пощастило пережити лихі роки. Провідати дідуся приїздив правнук, який у сімдесятих роках минулого століття мешкав у Греції. Тепер сліди грецьких нащадків загубилися, і є відомості тільки про правнука – Дональда Пирогова, громадянина Канади. У Вишні були б раді його бачити. А поки що – вклонитися лікареві приходять спадкоємці його наукового досвіду. АдеЕ Пирогов був і залишається „батьком” та вчителем для цілих поколінь медиків...

"Клікніть" на фото для збільшення


     Зі „Щоденника старого лікаря”: „И вот я, для самогО себя и с самИм собой, хочу рассмотреть мою жизнь, подвести итоги моим стремлениям и мировоззрениям. И разобрать мотивы моих действий. Но способен ли я писать о себе – для себя? Что нужно для этого? Главное – откровенность с самИм собою”. Часом про Пирогова казали: „Цинічний завжди й в усьому”. А він був відвертим. Завжди і в усьому. Як лікар і як людина.







 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003