ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

23.04.06 Телеканал „Інтер” 13:15

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Повоєнний сорок сьомий рік. Зруйнована земля чекала відродження, робочі руки були потрібні всюди, і переповнені потяги везли кого - на схід, кого - на захід... Двом хлопцям, які тільки-но закінчили на відмінно ремісниче училище в Білій Церкві, запропонували продовжити освіту... аж на Уралі, в Магнітогорському індустріальному технікумі. Вони погодилися. Батьки благословили, матері спекли на дорогу коржиків, дали якусь копійчину... Та тільки за 10 днів дороги гроші скінчилися, а їсти так хотілося! Щоб мати можливість купити на станції буханець хліба, довелося продати парадну форму випускника школи трудових резервів – новеньку, темно-синю, з металевими гудзиками. Та ось покупець пішов, поїзд рушив, а в руках бідолах лишилася „лялька” – розмальовані під гроші папірці. І все-таки вони доїхали...
     Батько сказав ПавлОві: „Синку, я тобі нічим допомогти не можу, виходь у люди сам...” Ремісниче училище, Магнітогорський індустріальний технікум – у двадцять років Павло вже мав два фахи – теслярА і техніка-будівельника. Він займався спортом, громадською роботою. Крім того, був солістом самодіяльного хору.
     На тому, хто був в окупації, лишалося тавро. Перед такою людиною зачинялися двері вузів, їй був заказаний шлях до КПРС та офіцерських звань. Та хіба винен Павло, що підлітком залишився в рідному Узині на Київщині під п’ятою загарбників? Що пережив усі страхіття війни, і зберіг дитячу мрію - стати льотчиком...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Уперше Павло Романович піднявся в небо на літаку У-2. Закінчивши Новосибірське льотне училище почав літати на МіГах -17 – винищувачах. Мрія здійснилася – він став професійним льотчиком. У першу офіцерську відпустку поїхав до Узина – ставити батькам нову хату. А потім - полетів стрілою під Великі Луки, де чекала наречена Марина... У заяві, яку подали до районного загсу, у графах "спеціальність" молодята записали: льотчик-винищувач та льотчик-інструктор. Тоді Марині та Павлові здавалося, що їхнє кохання буде більшим, ніж любов до неба...
     58-го року подружжя потрапило до підмосковної Кубинки, у пілотажний полк. А ще за рік капітана Поповича викликали до штабу і зробили йому дивну пропозицію.
     У Кубинці відібрали десятьох льотчиків, проте на медичну комісію пішов тільки один - Попович. Решта злякалися, що суворі лікарі спишуть з авіаторів в охоронці. Комісія справді була надзвичайно прискіпливою, але міцне здоров’я та фізичний гарт не підвели Павла. Із двох тисяч льотчиків, яких зібрали з усієї країни, повністю медобстеження пройшли двадцятеро, зокрема: Гагарін, Титов, Ніколаєв, Попович, Биковський, Бєляєв, Леонов, Комаров... 14 березня 1960 року народився славетний “Перший загін космонавтів”, якому підкориться Всесвіт.
     Павло Попович швидко потоваришував з Юрієм Гагаріним. Обидва – відповідальні, хоробрі, впевнені в собі професіонали. Щирі, відкриті для спілкування. Дружили сім’ями, разом переїздили з бараків до Зоряного містечка. Саджали дерева, проводили суботники – будували лазню, будинок, стадіон, школу, облаштовували ставок для риболовлі... І головне – невтомно готувалися до майбутніх польотів, бо ніхто не міг сказати точно, що саме очікує людину там, у невагомості...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Лікарі, яких поважали, хоч і називали гестапівцями, - вигадували для своїх підопічних нові й нові тортури. Тести на переляк та дратівливість, після яких людина шаленіла; “банки”, від яких лопалися судини; барокамера, центрифуга, на якій непритомніли; паралельні гойдалки... Один лікар запропонував Павлу пройти додатковий тест із перевірки вестибулярного апарату, обіцяючи за це навчити його гри в пінг-понг. Попович погодився. За дві години випробувань зморений лікар попросив Поповича припинити гойдання. Пульс кандидата в космонавти лишався незмінним – 65 ударів, а тиск становив 115 на 70. Попович у цей час просто спав...
     12 квітня 1961 року – одна з найяскравіших дат ХХ століття. За півтори години людина облетіла навколо Землі! Політ Гагаріна був величезним досягненням країни Рад - як в науковим, так і політичним. А от в освоєнні космосу людиною він дав небагато. Щоб дослідити поведінку організму в умовах невагомості, потрібно було провестив космосі не менше чотирьох-п‘яти годин. Другому космонавтові – Герману Титову – вдалося протриматись добу, але він почувався погано... Перед наступними екіпажами постало завдання - готуватися до тривалих польотів.
     Зі звернення ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР та Уряду до всього прогресивного людства: “11 і 12 серпня 1961 року потужні радянські ракети вивели на орбіти навколо землі кораблі супутники “Восток-3” та “Восток-4”... Уперше в світі радянські льотчики-космонавти здійснили героїчний, унікальний за своєю тривалістю та складністю груповий політ...”
     Із телефонної розмови Микити Хрущова та Леоніда Брежнєва з космонавтами Ніколаєвим і Поповичем 15 серпня 1961 року:

Хрущов: Щиро вітаю вас. Весь народ радуется вашим успехам, празднует.
Попович: Я перший радянський космонавт України.
Хрущов: Мне говорят, что вся Украина торжествует. И батька Ваш усы так закрутил, как Тарас Бульба.
Попович: Мой батька усы крутит!
Брежнєв: Дорогой Павел Романович! Я спешу передать свои чувства восхищения и гордости за совершенный подвиг. Обнимаю вас крепко, по-украински, как земляка! Бажаю всього найкращого!

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

      Із поздоровлень, надісланих космонавтам Ніколаєву та Поповичу: “Какая радость и гордость! Могущественны достижения нашей науки и техники, светел путь народа, стремящегося к миру и дружбе народов планеты. Павло Тичина”.
     Корольов знав, що заради експерименту космонавти готові йти на ризик. Під час польотів їм було заборонено покидати крісла, знімати рукавиці скафандрів – та вони не слухались. І Сергій Павлович суворо карав за таку самодіяльність.

     Між першим і другим польотами Поповича минуло 12 років. За цей час пройшла друга хвиля космічного змагання та “зоряних воєн” двох супердержав. За місяць після Гагаріна Алан Шепард відкрив космічну еру для Сполучених Штатів, а в грудні 68-го три астронавти Бормен, Ловелл та Андерс вийшли на навколомісячну орбіту. До висадки на Місяць лишалося менше року...
     Автоматика підводила: жодна ракета не сіла в призначеному місці, а дві навіть вибухнули на старті. Проте відчайдушні космонавти писали до уряду та ЦК, що готові ризикнути, - так хотілося їм вийти на навколомісячну орбіту поперед американців... Але тоді вже був відкритий рахунок загиблих космонавтів. Керівники не хотіли нових жертв і були невблаганні.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Удома на космічного хулігана чекали цілком земні справи: виховання дітей, зустрічі з друзями, поїздки за кордон з почесною місією - представляти радянських космонавтів... Шкода тільки - Марини не було поруч. Героїчна жінка Марина Попович, льотчик-випробувач, яка теж свого часу готувалася в космонавти, віддавала перевагу льотним рекордам...
     Крилатий шлюб розпався. Із другою дружиною – Алевтиною Федорівною Павло Романович познайомився набагато пізніше, у тому ж Зоряному. І зрадів, що вона - теж з України, спокійна і лагідна... А любі дочки – Наталя й Оксана - та онуки завжди лишаються поруч.
     Свій другий політ Павло Попович здійснив 3-19 липня 1974 року командиром космічного корабля "Союз-14" та орбітальної станції "Салют-3". Політ мав лише військову мету. Перед тим Попович закінчив військово-повітряну академію імені Жуковського.
     Зоряні війни” завершилися у вісімдесятих - дев‘яностих. Світ став більш відкритим. Перед космонавтами першого загону постало завдання - готувати молоді кадри, у тому числі - іноземні екіпажі, до роботи на орбітальних станціях. Попович працював заступником начальника Центру наукової та випробувальної роботи. Унікальні тренажери Центру вражали експертів НАСА.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Постійно працюючи в Зоряному, генерал-майор Попович обов‘язково чотири рази на рік приїздив на Батьківщину. Багато років Павла Романовича вибирали депутатом Верховної Ради України. Його висували чотири рази: спочатку – в Узині, потім - у Сквирі. Виборці були задоволені тим, як оперативно, по-командирські, вирішував справи їхній депутат.
     І зараз Павло Романович не може стояти осторонь болючих проблем. Йому, двічі Герою Радянського Союзу, простіше входити до владних кабінетів, ніж більшості людей. І він намагається допомагати, відновлювати справедливість. Не забуває і своїх колег-космонавтів, багато з яких обтяжені моральними та матеріальними негараздами, адже після розпаду СРСР космічна галузь переживає не найкращі часи.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У музеях космонавтики поки що немає доказів існування інопланетних істот. 1991-го року Попович, почесний президент Академії уфології, отримав від КДБ таємну “синю папку”, в якій з 1968 року збиралися записи про спостереження НЛО та спроби їх упіймати. Втім, Попович вірить не контактерам, а вченим. Багато явищ пояснюються доволі просто.
     Проте Павло Романович упевнений: ми не єдині у Всесвіті. Космонавт сам якось зустрівся з таким невпізнаним об‘єктом. Тому вважає, що наука уфологія повинна розвиватися.
     Кожний день Павла Романовича починається з сорока-п‘яти-хвилинної зарядки. Він, колишній першорозрядник із 6 видів спорту та президент Всесоюзної федерації боксу, часто відвідує боксерський турнір свого імені. Радіє, коли має нагоду дати фору молодим більярдистам або відвідати кінні змагання за Кубок Гагаріна. У Москві часто можна побачити його авто з номером “МО ООО4”, що означає - Космонавт №4. Цю серію космонавтам надали даїшники, після того, як Попович літав у космос з їхніми регаліями.

     Життя на Землі - прекрасне. Але побачити, відчути, по-справжньому оцінити це неперевершене диво – земне життя, – можна лише з космосу, сягнувши зірок.

"Клікніть" на фото для збільшення

 

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003