ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

30.04.05 Телеканал „Інтер” 14:20

06.05.05 Телеканал „Інтер” 11:00

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Прізвище Неізвєстний Ернст успадкував від батька Йосипа. Той походив із родини відомих на Уралі капіталістів Неізвєстнових, чию репутацію підмочив своїми витівками Йосипів молодший брат – Шурка Неізвєстнов. Злочинець-рецидивіст, він чимало років провів у в’язниці, а вийшовши на волю, вступив до компартії і став директором вагонного депо. Відтак батько Ернста – колишній білий офіцер, ад’ютант Антонова, а в мирний час – дитячий лікар, задля спокою своєї родини вирішив змінити кілька літер у прізвищі. Його дружиною і матір’ю двох його дітей стала Белла Діжур, за фахом – генетик, у душі – поетеса. Вона мала титул баронеси й вела свій рід із сефардських євреїв.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Малий Ерик дуже любив малювати, ліпити. Одного разу тітка дала чотирирічному хлопчикові шматочок хліба. А він, голодний, перед тим, як з’їсти, спочатку зліпив із нього чоловічка. У вісім років Ерик уже малював обличчя й тіла людей, потім – кентаврів... До Ленінградської художньої школи Ернста прийняли на державне забезпечення, незважаючи на те, що він – із неблагонадійної сім’ї...

"Клікніть" на фото для збільшення

     У Великій Вітчизняній лейтенант Неізвєстний дістав не одне тяжке поранення. Зараз скульптор згадує, як, прийшовши до тями на операційному столі, почув: „Пацієнт помер”. Він хотів було закричати, що живий, але майже відразу знепритомнів... Знову опам’ятався – у лікарняному підвалі, який служив моргом. До життя його повернув страшенний біль у зламаному хребті. І навряд хтось почув би Ернстів крик із підвалу, якби не медична сестричка, що зайшла – попрощатися зі своїм пацієнтом...
     Тим часом родині Неізвєстних надіслали похоронну. Отримавши її, батько схопився за серце, а мати сказала: „Я знаю: син живий”.
     Після війни офіцер Неізвєстний три роки пересувався на милицях. Три роки йому кололи морфій, намагаючись угамувати страшний біль у спині. Та бажання відновити свої сили й далі займатися скульптурою було сильніше за біль. Сильніше за відчай, який доводив мало не до самогубства, коли, голодний і безпритульний, він здобував фахову освіту спочатку в Ризькій академії мистецтв, а потім – у „Сурику”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У середині п’ятдесятих Неізвєстний стає лауреатом Московського фестивалю молоді та студентів. Уже в тодішніх роботах проявилася його схильність до монументального стилю – підкреслений пафос та яскрава міфологічність кожної скульптури. Життя ж самого скульптора та його родини було зовсім не схоже на казку. І навряд чи юна талановита художниця Діна Мухіна, з якою Неізвєстний познайомився ще в Свердловську, здогадувалася, на що перетвориться їхнє велике кохання...
     На свої скульптури Неізвєстний витрачав усі гроші, які заробляв – працюючи грубником і каменярем. Держава ж не поспішала давати майстрові замовлення. Про нього казали, що він „обслуговує мерців”. І це була правда: Неізвєстному часто замовляли надгробні пам’ятники.
     Шлюб скульптора потроху розпадався: на сім’ю залишалося все менше сил і часу. Зрештою, зникало бажання жити в ній. Поступово за ним закріпилася репутація п’яниці, бабія та грубіяна: у такий спосіб він захищався від рутини і міг робити те, що хотів.

"Клікніть" на фото для збільшення

     1 грудня 62-го року в Москві, у Манежі, відкрилася виставка, присвячена 30-річчю Московської спілки художників. На виставку була запрошена урядова делегація на чолі із самим Хрущовим. Неізвєстного насторожувала незвичайна зацікавленість партійних функціонерів його роботами: скульптора фактично змусили виставити свої твори в Манежі. Ернст підозрював із самого початку – буде якась провокація. Ймовірно, розраховували на Хрущова, який мав би показати художникам-формалістам „кузькину мать”... Усі присутні затамували подих – Микита Сергійович був не передбачуваний. Аж раптом його зупинив спокійний, але упевнений голос: Неізвєстний наважився повчати Першого секретаря.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Після інциденту з Хрущовим приятелі говорили Ернстові, що йому вже можна помирати. На здивоване запитання скульптора: „Чого це раптом?” відповідали: „Бо вже нічого цікавого в твоєму житті бути не може”. Та за кілька років Хрущова було усунуто від влади, і історію в Манежі почали потроху забувати. А Неізвєстний став отримувати державні замовлення. Шістдесят шостого року на одне з таких замовлень для всесоюзного піонерського табору „Артек” він створив барельєф „Прометей” завдовжки 150 метрів.
     Виставки його робіт, що зрідка відбувалися в залах наукових та навчальних закладів, ставали справжніми культурними подіями.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Майстерню Ернста Неізвєстного називали богемним островом Москви. Вона й справді була центром культурного життя. Тут збиралися добрі знайомі: Мамардашвілі, Зинов’єв, Рождественський, Сахаров, Окуджава... Ернст ліпив, його асистентка Олена Єлагіна варила для всіх відвідувачів запашнУ каву. У дворі регулярно з’являлися розкішні авто „золотих хлопчиків” та іноземців. За „богемним островом” – стежили. Його натхненника – переслідували.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Неізвєстному не давали самостійно працювати в Союзі, проте й не поспішали відпускати на Захід. Сімдесят першого року скульптор Неізвєстний тріумфально виграв міжнародний конкурс на створення монумента, який мав би прикрасти нововідкриту Асуанську греблю в Єгипті. Міжнародний відділ ЦК радо вітав скульптора з перемогою над європейськими колегами. Проте в Єгипет, на відкриття монумента, Неізвєстного про всяк випадок вирішили не пускати.
     Якось у розмові з міністром культури Катериною Фурцевою Неізвєстний зауважив, що його проекти відзначаються на багатьох конкурсах. Проте будувати йому нічого не дозволяють, а ще й крадуть його ідеї. На що Фурцева обурено відповіла: „Ернсте! Ви не патріот! Ви маєте радіти з того, що допомогли іншим створити такі прекрасні монументи!”

"Клікніть" на фото для збільшення

     Мине час, і відомий американський концептуаліст Енді Ворхол скаже, що „Хрущов – посередній політик епохи Ернста Неізвєстного”. А поки що – надворі 74-ий рік, і в своїй майстерні Неізвєстний створює надгробний пам’ятник Хрущову.
     Масивні мармурові блоки, чорно-білу раму та бронзову голову Микити Сергійовича пострадянські критики охрестять „найлюдянішим пам’ятником партійному керівникові”... Опальному керівникові! І сміливість працювати над цим пам’ятником тоді міг собі дозволити лише сильний духом митець.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Перед від’їздом Неізвєстний пише заяву до Міністерства культури СРСР: частину своїх скульптур він хоче подарувати Батьківщині. Перетнувши кордон Радянського Союзу, Неізвєстний спочатку зупинився в Австрії, а згодом переїхав до Швейцарії. Там скульптором опікувалися брати Гінзбурги – підприємці-цукрозавОдчики родом з України. Та Ірина Брінер – всесвітньо відомий ювелір, сестра актора Юла Брінера. Там же Неізвєстного навідав його давній друг Мстислав Ростропович. Він запропонував Ернстові створити бюст Шостаковича для Кеннеді-центру в Нью-Йорку. І поміж ділом познайомив Ернста із Паулем Захером – диригентом, одним із найбагатших людей Швейцарії та світу.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тисяча дев’ятсот сімдесят шостого року Ернст Неізвєстний приїхав до США. Америка запропонувала скульпторові грин-карту і можливість втілити його давню мрію – монументальну скульптуру „Древо життя”.
     У Нью-Йорку завдяки Ростроповичу в Неізвєстного з’явилися корисні для митця контакти. Ернст заприятелював з Артуром Міллером та Грейс Келлі. Алекс Ліберман, редактор журналу „Vogue”, часто запрошував Неізвєстного до свого заміського маєтку. А Енді Ворхол приїздив до нього на своїй чудернацькій машині і забирав із собою на безкінечні вечірки та прийоми.
     Сім років чекали можливості виїхати за кордон рідні Ернста: його мати й сестра Людмила з родиною. Дозвіл дали вісімдесят п’ятого року, після того як Євген Євтушенко звернувся до КДБ. В Америці в житті Неізвєстного з’явилися ще дві жінки: Анна та її маленька донька Ліка. Свої взаємини вони називають „дружбою з першого погляду”. І все ж таки нереалізовані батьківські інстинкти або почуття якоїсь давньої провини перед дочкою та колишньою дружиною, що лишилися в СРСР, мабуть, не дають майстрові спокою...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Кілька десятків років він виношував задум скульптури „Золоте дитя”. Аж поки одесити запропонували встановити її в своєму місті. У розпал роботи над скульптурою доля звела Неізвєстного з одеським меценатом Борисом Литваком. Розповідь Литвака про смерть його доньки від раку вразила скульптора. Він вирішив, що зобов’язаний взяти участь в оздобленні Одеського центру реабілітації дітей-інвалідів, про створення якого так мріяла Ірочка Литвак.

"Клікніть" на фото для збільшення

     В Америці у Неізвєстного – великий дім на острові Шелтер і простора майстерня в Нью-Йорку. Але – небагато замовлень і мало друзів. Трагедію одинадцятого вересня він пережив на самоті. Майстерня скульптора, що розташована на Гран-стрит, неподалік від веж-близнюкІв, - лишилася неушкодженою.
     1995-го року Неізвєстний став лауреатом Державної премії Росії, поновився в Спілці художників, дістав російське громадянство. Йому навіть обіцяли дати можливість створити й поставити в Москві задуману ще в шістдесятих роках скульптуру – „Мебіус” – стрічку життя. Однак повернутися на Батьківщину назавжди скульптор не може. Та, певно, й не хоче. Навіть після всесвітнього визнання він залишається незрозумілим народові генієм...

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003