ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

03.12.05 Телеканал „Інтер” 14:35

08.12.05 Телеканал „Інтер” 00:00

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Шістнадцятирічна дівчина, затамувавши подих, дивилася з-за лаштунків у зал Великого театру. Зараз на сцену має вийти вона – солістка хору харківських „Трудових резервів”. На концерті присутній сам Сталін, і юна співачка вирішує вразити вождя вмінням брати високі ноти. Вона так замріялася, що на сцені замість першого куплету заспівала – третій. А коли повернулася за лаштунки, її викладачеві робили заспокійливий укол... Утім, Сталін, не помітив помилки і задоволено аплодував юній Жені Мірошниченко.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Голос Євгенія успадкувала від матері. На початку минулого століття Сусанна Мірошниченко співала Наталку-Полтавку в театрі графа Гендрикова, на Харківщині. Женя теж мріяла про сцену, проте хотіла не співати, а… танцювати. Співати Женю змушували в ремісничому училищі, куди дівчинку віддали в дев’ять років. Одного разу вона мила підлогу в гуртожитку і розважала себе власним співом. Женин голос почув керівник хору училища і буквально за руку привів її на репетицію.
     І хоч Женя виступала з хором на всіх можливих концертах, вона вперто не хотіла пов’язувати свою долю зі співом. І закінчивши ремісниче училище, влаштувалася на роботу ... до пожежної частини. На концерті до чергової річниці Жовтня Євгенію почув головний диригент оперного театру та ректор консерваторії Олексій Климов. Він і запропонував Мірошниченко вступити до музичного вузу.
     За погане навчання Женю виключили з консерваторії. Не дуже засмутившись – співати вона все ще не хотіла – Євгенія пішла працювати на швейну фабрику. Якраз тоді консерваторія готувалася до чергового звітного концерту. І високе київське керівництво забажало послухати голосисту Женю Мірошниченко, яка вже стала відомою в місті. Дівчину розшукали і привели на прийом до голови Верховної Ради – Гречухи. Відтоді Євгенія Мірошниченко не опиралася долі. Вона стала старанною студенткою і дивувала викладачів своїми вокальними успіхами.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Коли Женя була на п’ятому курсі, її запросили до трупи Ленінградського оперного театру. У ті часи країною керував Хрущов. І саме з ним після концерту в Москві у Жені відбулася дуже серйозна розмова. Уже через три тижні солістка Київського оперного театру Мірошниченко співала партію Віолетти в опері „Травіата”. Успіх дебюту перевершив усі сподівання Євгенії.
     У середині п’ятдесятих Євгенія Мірошниченко поїхала на стажування до „Ла Скала”. Там, у Мілані, вона почула «Лючію ді Ламмермур» у виконанні Джоан Сазерленд. Вражена гармонійністю музики Доніцетті, Мірошниченко запалилася ідеєю співати Лючію в Києві. Вона вирішила створити власний образ вразливої аристократки, яка збожеволіла і загинула через кохання. Щоб краще відтворити на сцені поведінку та жести безумної, співачка звернулася по консультацію до головного психіатра Києва.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Київська прем’єра «Лючії ді Ламмермур» відбулася тисяча дев’ятсот п’ятдесят восьмого року. На театральних афішах – славетні імена: режисер – Ірина Молостова, головна партія – Євгенія Мірошниченко. У сцені божевілля Лючії, за яку вона так переживала, Євгенія раптом відчула: зал пильно стежить за кожним її рухом.
     Слава української співачки ширилася далеко за межі СРСР. Євгенія здобула безліч радянських та зарубіжних нагород. «Соловей» Аляб’єва у віртуозному виконанні Мірошниченко звучав на кожному урядовому концерті та входив до всіх програм радянського мистецтва за кордоном.

"Клікніть" на фото для збільшення

     На одному з урядових концертів у Маріїнському палаці Євгенію Мірошниченко побачив Фідель Кастро, який уперше приїхав в Україну. Наступного дня Кастро відлетів додому. Та зустріч у Києві не давала спокою, і він надіслав до ЦК компартії України телеграму, в якій просив, щоб Мірошниченко негай