ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

25.01.03 УТ-1 21:45 26.01.03 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

     1978-го року в Югославії пройшла декада української культури. До складу делегації входили здебільшого представники української опери: Євгенія Мірошниченко, Дмитро Гнатюк, Богодар Которович, Марія Стеф’юк. У концерті в оперному театрі мали брати участь і естрадні виконавці. Як же звучатимуть їхні голоси без мікрофонів? - скептично посміхалися оперні зірки. Ця ж думка не полишала і членів естрадного тріо: чи не осоромляться вони перед публікою? Врешті-решт вирішили: хай буде як буде. Вийшли на сцену й почали тихенько співати. Зал затамував подих... А потім вибухнув овацією. Так в югославській опері прийняли тріо Мареничів.
     Українська пісня звела у творчу співдружність Антоніну із Самари та Валерія з Кривого Рогу. Із Москви вже родинним дуетом поїхали працювати в Україну.
     Сестра Антоніни – сімнадцятирічна Світлана - приєдналися до Мареничів, коли ті переїхали до Луцька. Чотири місяці просили вони директора філармонії Геннадія Місана прийняти Світлану на роботу. Навіть погрожували звільнитися й зірвати відповідальні гастролі. І таки досягли мети - 1 січня 1973 року Світлану було зараховано до штату Волинської філармонії. Саме цього дня офіційно народилося Тріо Мареничів.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Екс- міністр культури Юрій Олененко згадує історію однієї з найвідоміших пісень репертуару Мареничів. Валерій знайшов її за лаштунками оперного театру. Один з робітників сцени... не співав, а просто мугикав якусь призабуту мелодію. Маренич попросив наспівати пісню вголос. І почув у відповідь: „Неси пляшку”. Так вкотре народилася і у вустах тріо Мареничів по-новому зазвучала „Ой, у гаї при Дунаї”.
     Географія гастролей розширювалася. Тріо чекали в республіках СРСР, за кордоном... Відтак у репертуарі виконавців з’являлися нові різномовні пісні, а самі Мареничі раз у раз опинялися в цікавих ситуаціях.
     Виступи, репетиції, гастролі... Валерій та Антоніна вже знали, який нелегкий хліб артиста. А от Світлані витримати напружений графік було складно, крім того, нелегко давалася українська мова. Вона згадує, що після першого концерту зіщулилася в кутку сцени і дві години гірко плакала. Здавалося, сил не стане – проте вистояла. А потім, траплялося, і свою дівочу честь захищала. Був такий випадок, коли Світлана надавала ляпасів одному негідникові, і за це Мареничів викликали „на килим”. Для когось то був гарний привід розібратися з популярним тріо.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Самобутні і непересічні, Мареничі жили творчістю. Проте їхні цілком нормальні вимоги дати теплу машину та склянку гарячого чаю в двадцятиградусний мороз здавалися декому проявом зарозумілості, особливим гонором. Не всім подобалися витівки й дотепи гострого на язик Валерія. Часом Мареничі наражалися на небезпеку, відмовляючись виступити або змінити репертуар. Що ж було насправді: зіркова хвороба, принципова позиція, людські вади чи боротьба за існування? А може, все разом?
     1976-го року з’явилася пісня „Тиша навкруги”, яка стала справжнім хітом того часу. Луцький поет і композитор Олександр Богачук склав її ще в п‘ятдесятих роках, та вона довго лишалася в записничку автора. За одну ніч Мареничі зробили аранжування, розписали пісню на партії і вранці показали Богачукові. Той лише мовчки скривився... Близився черговий концерт, і Мареничі відважилися показати нову пісню, адже вона їм дуже подобалася. “Тишу навкруги” довелося співати тричі, а задоволений Богачук радо приймав вітання... Але на цьому історія пісні не закінчилася.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Настав вісімдесятий рік – рік Олімпіади. СРСР мав довести всьому світові, що саме тут, за „залізною завісою”, гартуються найміцніші спортсмени і плекаються найяскравіші таланти. Мареничів запросили співати перед представниками Національних Олімпійських Комітетів. Вони відмовилися - інші концерти були заплановані набагато раніше. Згодом відбулося ще кілька резонансних подій. І грянув грім. Зверху спустився наказ: Мареничів від концертної діяльності усунути. На певний час. Вони стали невиїзними за межі Волинської області.
     Тиша навкруги” запанувала навколо імені Мареничів. Вони щезли з афіш, з екранів, ніби їх і не було в нашому житті. Наче ще за якусь мить до того ми не раділи, не любили, не плакали і не сміялися під цей спів, не жили з їхніми піснями... Незнання породжує чутки. „Мареничі виїхали”, “Вони просили притулку в іноземному посольстві на гастролях”, “Вони вже у Канаді...” - говорили люди на роботі та вдома, у транспорті і в офіційних установах. Їх вважали зрадниками. Поет Богачук, автор „Тиші навкруги”, зустрів Антоніну на одній з центральних вулиць рідного Луцька і сказав все, що думає про них. Що дарма він віддав цю пісню Мареничам. В Антоніни заклякли руки й ноги, затремтів голос. Що вона могла відповісти?

"Клікніть" на фото для збільшення

     До Америки й Канади Мареничі попали на початку дев‘яностих. Гастролі пройшли з великим успіхом. Кажуть, там Світлані пропонував шлюб один небідний чоловік. Але повернулися всі разом... Тоді Мареничі вже звільнилися з Волинської філармонії – і цим підписали собі вирок - самостійно заробляти на життя. Концертів поменшало вдесятеро, а грошей не стало зовсім. Хоча й до того з фінансами була велика скрута. Народився Богодар, Антоніна сиділа на “лікарняних”, по яких не платили. І раз у раз навідувалася до міськвиконкому...
Тріо – це три різні людини. Зі своїми характерами, чеснотами, вадами. Але долі злилися в Мареничів, як і голоси. Вони співають про кохання, але про своє, про особисте – намагаються не розповідати... Чи, може, самотність - неминучий стан справжнього артиста?
     Мареничі кажуть, що їх засунули в шухляду, а ключа загубили. Та навряд чи можна замкнути “Місяць і зіроньки”, якими вони були для багатьох, і якими залишаються... Їх не забула Білорусь і Молдова. Чому ж їх забуваємо ми?

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003