ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

10.05.03 УТ-1 21:45 11.05.03 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     ...28 липня 1943 року юна випускниця школи сіла у Новосибірську в потяг, який повіз її до Алмати. Наміри дівчини були дуже серйозними, і сусіди по вагону – молоді офіцери – бажали їй успіху, але якось дивно посміхались і потай крутили пальцем коло скроні. Дівчина - їхала вступати на артистку.
     Іннин дідусь був одним з поселенців, які освоювали неосяжні землі Сибіру. Тут, на березі могутньої Обі, вони добували золото, полювали, ловили рибу. Але їхня душа прагла творчості. Дід Степан був відомим майстром з виготовлення гармоній, а маленькій Інні пророкували кар’єру танцівниці.
     Про акторське майбутнє в цей час думала не тільки Інна, а й тисячі радянських хлопців та дівчат. Вони дивилися фільми про Чапаєва та про мужніх підкорювачів Північного полюсу – і самі мріяли бути героями... Радянська кінозірка Любов Орлова була для них ідеалом. І в маленькому шахтарському містечку Краснодоні нею захоплювалася її тезка – Люба Шевцова... Так само, як і сибірячка Інна, вона загадувала своє найзаповітніше бажання, коли бачила зорепад... Але почалася війна, і їй довелося вчитися на радистку...
     Інна Макарова теж просилася на фронт, але завзяту школярку посилали тільки на чергування до комсомольського райкому та на сільгоспроботи. Учасників театральної студії чекали і в переповнених шпиталях. Іннина мама стала воєнним кореспондентом, і сорок другого опинилася зовсім недалеко від Краснодона, де вже почала діяти відчайдушна й непокірна „Молода гвардія”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У листівках, які молодогвардійці розвісили в окупованому місті, йшлося про те, що радянські війська та партизанські загони ведуть запеклу боротьбу. Кожна звістка з того боку фронту вселяла надію на швидке визволення. Та хіба могли знати мужні краснодонці про е, що Москва не тільки бореться з фашистами, а й живе - там дають концерти, знімають художні фільми, складають вступні іспити до Інституту кінематографії?
     Вступивши до ВГІКу, Інна Макарова потрапила до творчої майстерні Сергія Герасимова й Тамари Макарової. Сергій Аполлінарійович поставився до неї насторожено: чи виправдає знамените прізвище? ...Інна не лише стала улюбленою ученицею Герасимова та Макарової. Зоряне подружжя, яке не мало власних дітей, захотіло її навіть вдочерити... Інна відмовилась. Її тішила любов наставників, та вона не могла зрадити своїх батьків... Там же в інституті Макарова познайомилася з дівчатами та хлопцями з України, полюбила Шевченкові вірші, покохала українського хлопця - Сергія Бондарчука...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Але до цього в її життя раз і назавжди увійшла “Молода гвардія”.
     Олександр Фадєєв побачив Інну Макарову в студентській виставі, де вона блискуче грала Кармен. Він зрозумів, що грати Любу Шевцову має саме вона, і сказав про це Герасимову - режисерові фільму.
     “Молода гвардія” вийшла на екрани 11 жовтня 1948 року. Картину подивилися мільйони людей. І не просто дивилися – проживали, пропускали через душу, співчували, страждали... Молоді актори хвилювалися не менше за глядачів – це був їхній перший “дорослий” фільм, крок до професійної зрілості...
     1949 року фільм отримав Сталінську премію, а Макаровій та Бондарчуку дали окрему квартиру - до цього вони мешкали в одному з московських підвалів. Їхнє щастя не знало меж, незважаючи на те, що в це однокімнатне помешкання тоді в’їхало п‘ятеро чоловік: Інна з Сергієм, Наталка з нянею Нюрою та Іннина мама.
     Не тільки для доньки, а для багатьох людей Інна стала Любою. У музеї “Молодої гвардії” діти просили показати їм фотографію справжньої Люби – Макарової. І вона знову і знову приїздила до маленького шахтарського міста.
     Наступної великої ролі Макарова чекала майже 10 років. І ось їй запропонували грати Катю у фільмі "Висота" режисера Зархі. У середині п’ятдесятих радянське суспільство вимагало від кінематографа яскравих образів робітниць, передовиць, комсомолок... Макарова ставилася до цих ролей дуже відповідально. Наприклад, для зйомок фільму “Повернення Бортникова” вона спеціально закінчила курси комбайнерів. А готуючи роль Каті, навчилася зварювати метал. Причому шов у неї виходив дуже красивий і якісний, хоч працювати довелося на шістдесятиметровій висоті.

"Клікніть" на фото для збільшення

     За роль Каті на десятому міжнародному фестивалі у Карлових Варах Інна Володимирівна отримала головну нагороду – “Кришталевий глобус”.
     Та в її сімейному житті, у стосунках із чоловіком, все було не так чудово, як в кінокар’єрі. На зйомках фільму “Отелло” в Сергія Бондарчука розпочався бурхливий роман із молодою актрисою Іриною Скобцевою. І хоч він таїв свої почуття від дружини, вона дуже швидко про все дізналася - від доброзичливців. Інна не витримала: спокійно, без скандалу, заявила Бондарчукові, що розлучається з ним. Той плакав, але Макарова була непохитна. Її рішення не змінили ні виклики до ЦК, ні прохання посадовців та колег... Вони роз’їхалися... Кожен - на свої зйомки: Сергій Федорович - на “Долю людини”, а Інна Володимирівна – на “Дорога моя людино”.
     Письменник Юрій Герман, пишучи сценарій “Дорогої людини”, створював головні ролі спеціально для Олексія Баталова та Інни Макарової. Всі чекали, що їхня творча робота закінчиться новим шлюбом. Проте цього не сталося. Вона, як і її героїня Дуся з фільму „Жінки”, шукала справжніх почуттів...
     Принциповість у роботі, як і в коханні, завжди була притаманна Інні Володимирівні. Граючи Надю в славнозвісних “Дівчатах”, вона запропонувала режисерові змінити фінал. Ну не могла її героїня виходити заміж за того, кого не любила! Навіть у комедії. Відмова змінити сценарій так образила Макарову, що вона не прийшла на прем’єру і взагалі припинила своє знайомство з режисером Чулюкіним...
     В цей час в життя актриси увійшов іще один лікар. 33 роки поруч з Інною Володимирівною - чудова і чуйна людина, професор-пульмонолог Михайло Перельман, директор інституту імені Сеченова. Вони чудово розуміють та доповнюють одне одного, спільно долають побутові труднощі та розв‘язують творчі проблеми.
     Чому ми так любимо старі фільми? Мабуть, тому, що в них добро перемагає зло, а майже всі герої – наївні та чисті романтики. Актори радянської пори не були сліпими і не носили „рожевих окулярів”. Вони просто працювали, з ентузіазмом втілюючи на екрані ті образи, яких чекав глядач. А самі - читали Солженіцина, Реріха, Пастернака та Цвєтаєву.
     ...Наталка Бондарчук стала актрисою та режисером. Щоразу її здібності піддавалися сумніву, адже відоме прізвище ще гарантувало таланту. Від батька вона взяла українську завзятість та наполегливість, а від матері – сибірську витривалість та чисту душу. Її роботи – наче ковток свіжого повітря в сучасному кінематографі, і в них задіяні українські актори.
     Інна Володимирівна та Наталка стали однодумцями на знімальному майданчику. Обидві шкодують, що мало зробили разом. А втім, навіть те, що вже встигли - кололо очі декому з колег. Про їхню акторсько-режисерську родину казали, що вони навіть свою собаку знімають у кіно.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Багато своїх ролей Макарова грала у фільмах, знятих за мотивами класичних творів: "Мертві душі", "Одруження Бальзамінова", "Злочин і кара", "Пошехонська старовина", "Любов без взаємності". Ці ж картини стали класикою радянського кінематографу.
     Для актриси Макарової не тільки рідні й близькІ люди стали “дорогими”. Своїм мистецтвом вона знайшла дорогу до багатьох сердець і досі щедро ділиться з глядачами своїм яскравим талантом, оптимізмом, вірою в ідеали. Покликання народної артистки Макарової – бути хранителькою культури, духовності. Вона читає зі сцени вірші Пушкіна та листи Чехова, і не має значення, де ця сцена стоїть – у Москві, у Сан-Франциско чи в рідному містечку під назвою Тайга...

     – Осенью прошлого года я была в Луганске и в Краснодоне. Меня пригласили на 60-летие возникновения “Молодой гвардии” на земле Краснодона. Туда приехало очень много молодежи, губернаторов, сам Леонид Данилович Кучма. И вдруг он меня как увидит, за локоть к себе притянул, говорит: “Спасибо, что приехала”, целует меня. А я говорю: “Спасибо, что позвали”...
     Кликали багатьох... А відгукнулася одна – Макарова. Бо саме їй, небайдужій до української землі та її героїв, пекла серце гірка образа на тих газетярів, що зовсім недавно виливали бруд на пам‘ять загиблих...
     Свято перемоги стало для радянських людей не просто фактом капітуляції ненависного ворога. Це був день торжества сили їхнього духу та нескореної волі. День величезної радості, сповнений самоповаги та віри в майбутні тріумфи. День гордості за народ і вшанування тих, хто цю велику перемогу здобув.

     Відхрещуючись від своєї історичної пам’яті, сьогодні ми радо вітаємо героїв нових часів – носіїв інших культур та уособлень чужих вікторій. Та разом із цим втрачаємо себе, не знаходячи відповіді на прості запитання: хто ми? навіщо живемо? І чи вистачить у нас, нинішніх, духу на власні звершення та перемоги?

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003