ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

31.01.04 УТ-1 21:45 01.02.04 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Першого лютого тисяча дев’ятсот сорок другого року в Москві стояли нечувані сорокаградусні морози. Під стінами білокам'яної ще точилися запеклі бої з німцями. А в одній з московських комунальних квартир, де температура не піднімалася вище чотирьох градусів, молода жінка народжувала дитину.      Її чоловік, офіцер НКВС, відпросився зі служби на кілька годин, щоб побачити сина. З рюкзака він дістав тушонку, буханку хліба і трохи спирту. Тим усією комуналкою і відзначили народження малюка, якого назвали Левом. Сусіди погодилися, що це ім’я пасує до українського прізвища - Лещенко.      Але ніхто тоді навіть припустити не міг, що минуть роки, і це ім'я стане відоме всій величезній країні.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Маленькому Леву не було і двох років, коли від туберкульозу померла мама. Його батькові - кадровому офіцеру Радянської армії - впоратися з двома дітьми було важко. Нянькою для хлопчика став ад'ютант батька і його ж земляк із Сумщини рядовий Андрій Фісенко. Як синові полку, чотирирічному Леву пошили гімнастерку, шинель і чоботи - маленькі солдатські чоботи.      Коли Фісенко демобілізувався, виховання Лева було передоручено рідному дідусеві - Андрію. На літо він забирав онука з собою в Україну, у село Низи.      Бухгалтер за фахом, дід Андрій був майстром на всі руки - і швець, і кравець, і столяр. А ще - умів грати на всіх музичних інструментах. Його найбільшою гордістю була скрипка Дому Аматі. І хоч потім з’ясувалося, що це - майстерна підробка, дідова гра на цій скрипці відкрила Левові чарівний світ музики.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Молодша сестра Валя народилася незадовго до того, як Лев мав іти до першого класу. В їхньому домі з'явилася тьотя Марина - друга батькова дружина. І хоч родині з п’яти чоловік було тісно в чотирнадцяти-метрОвій кімнаті комуналки, вони більше не розлучалися. У школі Лев не став відмінником, але серед однокласників завжди був лідером.      У старших класах Лев, як і більшість його ровесників, пристрасно захоплюється рок-н-ролом. Він наспівує Пола Анка і Білла Гейлі. Незабутні враження лишає "живий" новоорлеанський джаз почутий на Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Москві. Мрія вийти на сцену самому глибоко западає в душу. Щоб розспіватися, хлопець купує платівки класичних та естрадних виконавців і, залишившись після уроків у класі, вчиться співати під "акомпанемент" радіоли. Про Левове захоплення швидко дізнаються однокласниці і вмовляють його виступити на шкільному вечорі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Перша невдача не змінила планів юного Лещенка. Закінчивши школу, Лев вирішив штурмувати відразу всі театральні та музичні вузи столиці. І скрізь - провалився. На рік йому вдалося влаштовуватися робітником бутафорського цеху в Большом театрі. Потім були ще дві спроби вступити до театрального - і вони знову виявилися невдалими. Юнакові довелося йти служити до війська.      Уже після армії, з четвертої спроби, Лещенко стає студентом факультету музичної комедії ГІТІСу. На останньому курсі він потрапляє на прослуховування в естрадний оркестр Леоніда Утьосова. Леонід Осипович пропонує йому роботу, але Лещенку доводиться відмовитись: йому треба відпрацювати за фахом обов'язкових три роки. У театрі оперети, куди юнак потрапляє за розподілом, йому пророкують гарні перспективи.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Нових імен виявилося справді багато, і першу премію конкурсу вирішили не давати нікому. А ось другу отримали відразу три учасники - серед них і Лев Лещенко. На той час Лев уже працював солістом Держтелерадіо, і ця перемога відкривала йому дорогу на міжнародні конкурси. Буквально через рік його запросили на фестиваль у Сопоті, який вважався справжнім музичним Олімпом. Уже був готовий сценічний костюм модного вишневого кольору, коли за тиждень до фестивалю у Міністерстві культури співакові повідомили, що за рознарядкою на конкурс поїде жінка. Марія Кодряну не привезла тоді перемоги, а Лещенко взяв реванш на Сопоті наступного року.

"Клікніть" на фото для збільшення

     „Сопот - сімдесят два” став справжнім детонатором для його кар’єри. Щоправда, на зарубіжні гастролі партійна організація ще деякий час Лещенка не випускала. Але всередині країни його слава ширилась, і спалах інтересу до нього погасити було неможливо. Молодого виконавця буквально завалювали пропозиціями. Популярні композитори писали спеціально для нього, і за рік Лещенко записував на радіо до ста пісень. Деякі з них одразу ж ставали хітами.      У лексиконі сімдесятих іще не було слів - промоушен та шоу-бізнес. Чиновники гігантської структури під назвою "радянська культура" планували і відстежували діяльність кожного співака. А оскільки тоді в центрі уваги були КПРС, БАМ та ленінські ювілеї, - співати про них треба було обов'язково. Та в манері Лещенка було стільки ліризму, що пафосні твори, розраховані на ідеологічний ефект, сприймалися серцем. І йому підспівувала вся країна.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Кремлівський соловей - так згодом охрестила Лещенка преса часів перебудови. У Кремлі справді любили його пісні, але особливої підтримки звідти не було. І на піку своєї популярності Лещенко був заклопотаний тим, що заробляв гроші на кооперативну квартиру. Найбільше тоді платили за концерти на Камчатці. З-поміж естрадних співаків Лещенко поїхав туди одним із перших.      Тисяча дев’ятсот сімдесят п’ятого року в Радянському Союзі активно готувалися відзначити тридцяту річницю перемоги у Великій Вітчизняній війні. Ще багато фронтовиків залишалися живими, і значення свята було справді великим. Спілка композиторів оголосила всесоюзний конкурс на найкращу пісню, яка б сколихнула пам’ять про цю подію. Участь у конкурсі взяли вже популярні тоді композитор Давид Тухманов та поет Володимир Харитонов.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Разом із піснею „День победы” Лещенка нарешті почули й на телебаченні: відтепер без нього не проходив жоден новорічний вогник; співак став незмінним учасником фестивалю "Пісня року", а на гастролях Лещенко вже збирав стадіони і палаци спорту. Кумир мільйонів глядачів. Лицар сцени. Завжди елегантний, підтягнутий, із шармом своєї неповторної посмішки... Шанувальниці їздили за ним по всьому Союзу, сподіваючись домогтися хоч найменших проявів інтересу.      Зі своєю першою дружиною, співачкою Аллою Абдаловою, Лев одружився ще студентом: вони разом навчалися в ГІТІСі. Викладачі інституту бачили в Аллі майбутню оперну зірку, але їхні прогнози не підтвердилися. А чоловікова популярність додала сімейним стосункам відтінку суперництва.

"Клікніть" на фото для збільшення

     З Іриною Лев познайомився у ліфті одного із сочинських готелів. Іра була донькою дипломатів і вже кілька років навчалася в Угорщині. Вона поняття не мала, хто такий Лев Лещенко і чому до нього так шанобливо ставиться персонал готелю.      Коли Іра поверталася до Будапешта, Лев щовечора зачинявся в батьків на кухні і набирав номер її гуртожитку. Одного місяця він отримав за міжнародні переговори рахунок на кілька тисяч рублів - тоді на такі гроші можна було купити новий автомобіль... "Дорогий" роман тривав два роки і закінчився скромним весіллям в колі найближчих родичів.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Почуття гумору не зраджувало Лева ніколи. Тому пародії від свого естрадного близнюка Володимира Винокура він сприйняв доволі спокійно. Тим більше, що Лещенко, який зі студентських років славився майстром розиграшів, колись першим пожартував над великим імпровізатором.      На початку вісімдесятих Лещенко виступав уже в супроводі власної групи "Спектр". Щоб утримувати двадцять музикантів, доводилося давати по триста-чотириста концертів на рік. За часів перебудови умови змінилися: мізерні тарифні ставки артистів було ліквідовано, стало більше творчої свободи та більше можливостей заробити гроші. Але, незважаючи на це, морально все одно було важко: Лещенка практично не пускали на телебачення, без нього проходили всі головні телешоу. Найболючішим ударом стало те, що співака навіть не запросили на фестиваль "Пісня року".

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

     Точкою нового відліку став 1992-й рік, а саме - ювілейний вечір у концертному залі "Росія". "П’ятдесят - не п’ятдесят" - із таким девізом і таким настроєм Лещенко вийшов до публіки... Привітати його прийшли політики, бізнесмени, вся естрадна еліта, гості із зарубіжжя. За право показу концерту в ефірі змагалися кілька каналів, а рейтинг телеверсії аж зашкалював. Для Лещенка це було як друге дихання.      До нового ювілею Лев Лещенко підійшов упевнено. Свого часу він заснував театр естрадних вистав під назвою "Музичне агентство", і зараз ця організація успішно розвивається. Інтереси Льва Валер’яновича не обмежуються рамками суто професійної діяльності: він є одним зі співвласників московського баскетбольного клубу "Динамо", має меблевий бізнес. Та головним, звичайно, залишається сцена. І як двадцять років тому, його виступи завжди проходять з аншлагами.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Багато років тому молодий випускник театрального інституту Лев Лещенко вийшов на сцену з однією лише фразою - "Пустіть погрітися". Глядачі пустили його в свої душі, і протягом кількох десятиліть він зігрівав їх доброю лірикою своїх пісень. Він умів співати так, що його пісня ставала не просто шлягером, а символом цілої епохи. І тому хоч мода змінюється часто, - Лещенко і його пісні - залишаються.

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003