ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

00.00.00 Телеканал „Інтер” 00:00

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     У серпні тисяча дев’ятсот сімдесят дев’ятого року в Ялті відбувся перший Всесоюзний конкурс на найкраще виконання пісень соціалістичних країн. Ще до його початку в кулуарах називали ім’я учасника, якому заздалегідь призначалося гран-прі. Але в продуманій і чітко спланованій програмі радянського конкурсу цілковитою несподіванкою став виступ тридцятирічного артиста з Горького. Він виконав твір Давида Тухманова і Роберта Рождественського „Пам’яті гітариста” - вокальну баладу на чотири частини, яка тривала 10 хвилин. Виступ перетворився на спектакль одного актора. Його ім’я було тоді майже нікому не відоме – Валерій Леонтьєв!
     Давид Тухманов – перший композитор, який став писати пісні спеціально для Леонтьєва. Його твір – „Танцювальна година на сонці” - приніс співакові і гран-прі престижного тоді конкурсу «Золотий Орфей» у Болгарії. Про Леонтьєва заговорила вся країна.
     Узимку вісімдесятого біля московського Театру естради люди палили вогнища, щоб перечекати ніч і бути першими в касі – купити квитки на Леонтьєва. Він уже став кумиром, але взяти Москву завжди було непросто. Тим паче, коли ти народився за тисячі кілометрів від столиці – в селищі Усть-Уса під Сиктивкаром.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Коли Валері було 12 років, лікарі порадили його батькові змінити клімат: здоров’я Якова Степановича не витримувало екстремальних північних умов роботи. Отак родина Леонтьєвих переїхала до провінційного містечка Юр’ївець на Волзі. Там Валерій закінчив восьмирічку і намагався вступити до радіотехнічного технікуму, але не склав іспиту з математики. За студентським звичаєм, невдаха помив підлогу в гуртожитку і повернувся додому. Потім він мріяв стати океанологом і розкривати таємниці підводних глибин. Проте в батьків не вистачило грошей на квиток до далекого Владивостока. У школі хлопчик брав участь у всіх самодіяльних концертах і виставах. Втративши надію стати дослідником океану, він вирішив їхати до Москви – в ГІТІС – учитися на артиста.
     Просте робітниче життя Валерія тривало доти, доки його старша сестра Майя не вирішила, що настав час братові здобути вищу освіту та серйозну професію. Майя забрала його у Воркуту, де Валерій вступив до філіалу Ленінградського гірничого інституту. Він мав стати технологом підземних розробок. Уранці Валерій студіював гірничу справу, а ввечері – грав у аматорських театрах, співав і танцював у самодіяльних естрадних колективах. І навіть зробив свою сольну вокальну програму з естрадним оркестром, яку показав на сцені воркутинського Будинку шахтарів та будівельників.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Конкурс Леонтьєв виграв і, залишивши інститут, поїхав до Москви, до всесоюзної майстерні естрадного мистецтва. Директор Сиктивкарської філармонії час від часу навідувався в столицю – перевірити успіхи своїх вихованців. І щоразу повертався незадоволений, бо не бачив у них жодного творчого зростання. А за рік, роздратований, забрав своїх „молодих та перспективних” назад до Сиктивкара. Так почалася професійна співоча кар’єра Валерія Леонтьєва.
     1974-го року він виступив зі своєю першою концертною програмою і отримав першу відзнаку – „Відмінник роботи на селі”.
     І Леонтьєв зі своїм колективом переїздить до Горького. Рішення було правильним. Саме з Горького Валерія Леонтьєва відправили на ялтинський конкурс, який зробив його знаменитим. І вже скоро концертні адміністратори в усіх містах Радянського Союзу мріяли, щоб Леонтьєв виступив саме в них – його ім’я на афіші гарантувало аншлаг. Та якщо глядачів Леонтьєв захоплював, то партійних босів – доводив до нестями – довгим волоссям, впертим небажанням виступати у строгому костюмі і танцями у власному виконанні.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Дизайнерський хист Леонтьєва не залишився непоміченим. Вісімдесятого року на конкурсі «Золотий Орфей», крім гран-прі, він отримав спеціальний приз за оригінальні сценічні костюми. Через 2 роки – 1982-го - Леонтьєв перейшов на роботу до Луганської, тоді ще Ворошиловградської, філармонії.
     Проте Валерію не довелося змінювати професію: операція була успішною, і вже за рік Леонтьєв дав у Ленінграді 18 концертів. Усі вони пройшли з аншлагом. Втім, інститут культури він усе-таки закінчив і відтоді став режисером-постановником своїх шоу.
     Вісімдесят другого року в Єревані відбувався Всесоюзний фестиваль поп-музики. Подивитися на естраду по-радянськи з’їхалися журналісти з усього світу, в тоому числі – з впливового американського журналу «Тайм». Серед учасників фестивалю був і Валерій Леонтьєв. Захоплені його виступом американці, приїхавши додому, написали: Леонтьєв володіє вокалом Міка Джаггера і хореографією Михайла Баришникова.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Валерій Леонтьєв збирав повні зали. Але на головні концертні майданчики країни співака не допускали. Протягом трьох років йому забороняли виступати у Москві, Києві і навіть у Ялті. Здавалося, опала триватиме довіку. І тоді в житті Леонтьєва з’явився Раймонд Паулс.
     Вісімдесят четвертого року вже знаменитий на той час маестро віддав Валерієві ціле відділення свого авторського концерту в престижному московському залі „Росія”.
     Раймонд Паулс знову відкрив для Леонтьєва вихід на головні сцени Радянського Союзу. Значних зусиль до «реабілітації» артиста доклав і Давид Тухманов. Врешті-решт Леонтьєв здобув-таки офіційне визнання. Вісімдесят сьомого року йому присвоїли звання заслуженого артиста України. Вісімдесят восьмого в Центральному державному концертному залі «Росія» в Москві відбулася прем’єра рок-опери «Джордано», яку Лора Квінт написала спеціально для Валерія Леонтьєва. Артист зіграв там одразу три ролі: Сатану, Блазня і Джордано Бруно. Він спокушав, осміював – і в муках гинув на вогнищі... Вистава витримала 56 аншлагів.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Пізніше – 92-го – Леонтьєв все-таки знявся у Глаголєва – у містичному трилері «Екстрасенс». Валерій зіграв білого мага, який з примхи долі став втіленням темних сил.
     Кіно й сьогодні залишається великою і ще повністю не реалізованою пристрастю Леонтьєва. Кілька років тому українські кінематографісти пропонували йому зіграти Ісуса Христа. Спочатку Валерій був у захваті і навіть знявся в кінопробах. Але потім відмовився, бо, на його думку, після такої ролі потрібно йти з кіно, а тим більше – з естради. Цього ж Леонтьєв, певна річ, зробити не міг…
     На сьогодні співак уже записав 15 дисків-гігантів. Однак Леонтьєв – артист, якого потрібно бачити. Кожна його програма – феєричне шоу з дивовижними декораціями, балетом, костюмами, які він і сьогодні вигадує спеціально для кожної пісні. Леонтьєв уже давно справді народний артист, хоча офіційно це звання він отримав лише сім років тому.

     Його життя – це поєдинок із часом. Так говорить сам Леонтьєв. Перемога в цьому двобої коштує йому неймовірних зусиль. Нині слухати Леонтьєва приходять уже внуки тих, хто обожнював його 30 років тому. Публіка змінюється, а Леонтьєв – все такий же: молодий, темпераментний і щоразу – неповторний. І так само, як колись, його виступ – завжди вистава.
     Але сьогодні Валерію вже хочеться не тільки аншлагів та любові мільйонів... Під оплески переповненого залу – можна почуватися до гіркоти самотнім. І коли омріяний успіх стає реальністю, прагнеш звичайного людського щастя…

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003