ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

21.02.04 УТ-1 21:45 22.02.04 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Кінець Другої світової війни для людства став початком нової ери - ери жаху перед ядерною загрозою. Всього дві атомні бомби скинули американці на Хіросіму та Нагасакі, і в цьому рукотворному пеклі згоріло майже п’ятсот тисяч чоловіків, жінок, дітей. Світ здригнувся... А воєнні стратеги у Вашингтоні вже мріяли про нові атомні бомбардування - тепер Радянського Союзу.
     Успішне випробування радянської атомної бомби поставило під сумнів американські плани щодо cвітового панування. Змиритися з цим було важко, і тисяча дев’ятсот п’ятдесятого року президент Трумен закликав своїх учених прискорити створення ще більш руйнівної - водневої - бомби.
     У відповідь в радянських таємних лабораторіях розгорнулися майже цілодобові роботи: найкращі вчені билися над загадкою нової суперзброї, коли на ім’я Сталіна надійшов лист від нікому невідомого солдата з далекого острова Сахалін. У листі було всього кілька слів - „Я знаю секрет водневої бомби”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Ім’я Олега Лаврентьєва, який розгадав головну таємницю того часу, не маючи навіть середньої освіти, лишатиметься невідомим майже п’ятдесят років. Ізольований від наукової спільноти, на Богом забутому острові Сахалін, він висунув ідею, до якої американці з усіма їхніми лабораторіями тоді не додумалися. А тому перша термоядерна бомба, яку Сполучені Штати підірвали у 1952-му році, була завбільшки з багатоповерховий будинок і важила до вісімдесяти тонн. Це було що завгодно, але не бомба - таку зброю просто неможливо транспортувати до ворожої території...
     Простий радянський солдат - Олег Лаврентьєв - запропонував використовувати в бомбі дейтерид літію, що давало змогу робити її компактною.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Одночасно Лаврентьєв першим у світі висуває ще одну ідею - керованого термоядерного синтезу. Він пропонує створити реактор нового типу - термоядерний реактор на дейтерії, який здатен виробляти енергію практично з води. Але як ізолювати від стінок реактора плазму, розігріту до температури, більшої ніж на Сонці? Лаврентьєв пропонує революційне рішення - утримувати плазму силовим полем. Пізніше за розробку цієї ідеї ціла когорта академіків отримає нагороди та звання, ім’я ж Олега Лаврентьєва на урочистих церемоніях навіть не згадають. Наукова еліта так і не прийме в свої поважні ряди вундеркінда-самоучку з невеликого міста Пскова.


"Клікніть" на фото для збільшення

     На шляху до мрії стала війна. Три роки окупації… Потім пішов добровольцем на фронт. Олег сподівався, що продовжить навчання після перемоги, але держава мала інші плани: їй потрібні були солдати. Замість демобілізувати, Лаврентьєва перевели на острів Сахалін. Там він служив радистом, і одночасно - вчився.
     За один рік він закінчив восьмий, дев’ятий та десятий класи вечірньої школи. Самостійно пройшов університетський курс загальної фізики, вивчав вищу математику та хімію. На свою сержантську платню замовив із Москви книжки з ядерної фізики та передплатив журнал „Успіхи фізичних наук”.
     Під час підготовки доповіді для офіцерів, сержант Лаврентьєв зрозумів, як зробити бомбу і як керувати термоядерною реакцією. Але як бути з цими ідеями далі? Справжній син своєї епохи, він пише в Москву - спочатку товаришу Сталіну, а трохи згодом - до ЦК.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Роботи Лаврентьєва відіслали до Москви. Про їхню подальшу долю він ще дуже довго нічого не буде знати. А життя тим часом триватиме: у тисяча дев’ятсот п’ятдесятому Олег отримає довгоочікуваний наказ про демобілізацію і вирушить назустріч своїй мрії - вступати до Московського державного університету.
     Найстрашніше випробування на абітурієнта Лаврентьєва чекало не на іспиті з математики, і навіть не на екзамені з іноземної мови, якого він так боявся. Олег Лаврентьєв, ініціатор радянських термоядерних досліджень, мало не провалився на іспиті з фізики! Можливо, його просто не хотіли приймати на стратегічно важливий фізичний факультет, адже він провів в окупації цілих три роки.
     Те, що він вторгнувся в світ найважливіших державних таємниць, Лаврентьєв збагнув дуже скоро. Наприкінці першого семестру його несподівано, мало не вночі, запросили до святині радянської імперії - Кремля.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Вони йшли коридорами Кремля, намагаючись непомітно роздивитися один одного. Познайомлять їх пізніше - чоловік, якого Лаврентьєв прийняв за охоронця, виявиться молодим ученим Андрієм Сахаровим. Саме він був першим рецензентом сахалінської роботи Лаврентьєва з керованого термоядерного синтезу. І саме Сахаров разом з Таммом незабаром запропонує свій варіант термоядерного реактора, який відрізнятиметься від лаврентьєвського тільки тим, що для утримання плазми в ньому буде застосовуватися не електричне, а магнітне поле. Установка Сахарова згодом отримає назву Токамак.
     Але про все це Лаврентьєв дізнається набагато пізніше. А тоді, під час їхньої першої зустрічі, вони не зможуть навіть поговорити. Вони зроблять це за кілька днів, після другого візиту до Кремля, де їх прийматиме Лаврентій Берія.

"Клікніть" на фото для збільшення

     „Оглядини” в Берії пройшли успішно. Настільки, що наприкінці зустрічі міністр Махньов на радощах запропонував студентові Лаврентьєву позичити в нього трохи грошей.
     Робота над термоядерним реактором стала набирати темп, але вже по лінії Сахарова-Тамма. Втім, Берія пам’ятав про студента у військовій формі. В одному зі службових доручень він написав: “Вважаю, що робота зі створення нового типу реактора, яка ведеться в КБ-11 з ініціативи товаришів Тамма і Сахарова, має винятково важливе значення. До речі, ми не повинні забувати студента МДУ Лаврентьєва, пропозиції якого, за заявою Сахарова, були поштовхом для розробки магнітного реактора. ...Зробіть усе, щоб допомогти товаришу Лаврентьєву в навчанні і по можливості - брати участь у роботі. Термін п’ять днів.”

"Клікніть" на фото для збільшення

     На загадковій прохідній Олега залишили чекати: якесь непорозуміння сталося з його перепусткою. Він простояв там дві години - охоплений тривогою, тремтячи від напруження й холоду. Ці доленосні дві години Лаврентьєв іще не раз згадає в своєму житті. Коли за ним врешті-решт прийшли, його нервова система була на межі зриву.
     Олег навіть не здогадувався, що місце, куди він потрапив - це Головне управління, яке відало ядерною зброєю, а чоловік із бородою - Курчатов, головний ядерник держави, людина, про зустріч з якою Лаврентьєв так довго мріяв.
     Життя Лаврентьєва круто змінилося. Із гуртожитку його переселили в кімнату на набережній Горького, дали підвищену стипендію, перевели на окрему програму навчання - щоб він закінчив університет за чотири роки. Олег учився відразу на двох курсах і - працював над своїми ідеями.

"Клікніть" на фото для збільшення

     П’ятого травня тисяча дев’ятсот п’ятдесят першого року Сталін підписав постанову про початок державної програми термоядерних досліджень. У ЛІПАНІ - так називався інститут атомної енергії - розгорнулася напружена робота, до якої поступово залучали і Лаврентьєва.
     Разом зі своїм викладачем математики Олександром Самарським Лаврентьєв тоді закінчив розрахунки нового способу утримання плазми: цього разу - електромагнітним полем. Олегові не терпілося розпочати свої експерименти. У ЛІПАНі навіть відбулося детальне обговорення його проекту. Після бурхливої дискусії опоненти визнали обґрунтованість ідеї електромагнітної пастки, але… вирішили, що проводити експеримент - недоцільно, оскільки сили треба концентрувати на головному напрямку - сахаровських Токамаках.

"Клікніть" на фото для збільшення

     За так зване особливе становище і розплачуватися потім Олегові довелося за особливим рахунком. У п’ятдесят третьому помирає Сталін, згодом розстрілюють Берію. Лаврентьєва - позбавляють допуску в ЛІПАН і навіть підвищеної стипендії.
     Визнати заслуги Лаврентьєва означало поставити під сумнів наукову репутацію багатьох осіб… Через ревнощі московської вченої еліти „неелітний” Лаврентьєв вимушений був поїхати. І це саме в той час, коли з усіх куточків Радянського Союзу в ЛІПАН набирали перспективних науковців. Набирали для опрацювання ЙОГО ідеї. А він їхав назустріч невідомому. Із репутацією агента Берії - їхав до Харківського фізико-технічного інституту - в колектив, який ще надто добре пам’ятав про репресії та вбивства його найкращих учених.

"Клікніть" на фото для збільшення

     До Харкова Лаврентьєв привіз звіт про свою теорію електромагнітних пасток на ста чотирнадцяти сторінках. Фактично - докторську дисертацію. Але поки він їхав, керівникові харківського теоретичного відділу Олександру Ахієзеру встигли зателефонувати з Москви - і попросили цю роботу... завалити.
     Колектив харківського фізтеху прийняв Лаврентьєва. Спочатку сухо, потім - щиро. З’явилися друзі та однодумці. І люди в Москві, які казали про нього “скандаліст”, напевно, дуже здивувалися б, дізнавшись, що всупереч їхнім старанням, у Харкові Лаврентьєва поважають за чесність і безкомпромісність.


"Клікніть" на фото для збільшення

     У Харкові Лаврентьєв зустрів і єдине кохання свого життя - Енесу Володимирівну. Згодом на світ з’явилася донька Ірина. І хоча для своєї сім’ї він ніколи не був неприступним ідолом, до його паперів удома зайвий раз навіть не торкаються. Про всяк випадок.
     Оддалік від столичних амбіцій життя потроху налагоджувалось. Про те, що його варіант - електромагнітний - все таки має право на існування, - Лаврентьєв довів іще в п’ятдесят восьмому році, коли на першій харківській установці С-1 було досягнуто класичного утримання плазми. Це була велика перемога, яка допомогла Лаврентьєву забути московські негаразди. А от у Москві його не забували.
     Присутність руки, що викреслювала цілі сторінки не тільки сценарного, а і його реального життя, - Олег Лаврентьєв відчував і далі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У тисяча дев’ятсот сімдесят шостому році його група підготувала технічну пропозицію великої багатощілинної установки “Юпітер 2Т”, і Держкомітет з використання атомної енергії вже навіть виділив на проектування триста тисяч рублів. Здавалося, тепер все буде добре. Але несподівано від раку помер начальник відділу, де працював Лаврентьєв. А новий керівник сказав: „Хлопці, робіть що-небудь не таке велике”.
     Лаврентьєв все-таки довів свою правоту, і установку побудували - але в шість разів меншу, ніж передбачав перший проект, і - тільки через шість років! На цій установці група Лаврентьєва працює й до сьогодні. І, як і раніше, Олег Олександрович упевнений, що реалізація його ідеї врешті-решт дасть людству нове джерело енергії.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Майже тридцять років тому в одній з книжок Олег Лаврентьєв натрапив на спогади Ігоря Тамма “про якогось військового”, який запропонував небачений до того спосіб синтезу водню. Однак, за словами Тамма, за цим способом навіть в принципі нічого зробити було не можна. Ця фраза, хоч і ставила під сумнів значимість відкриття Лаврентьєва, але, з іншого боку, саме вона фактично доводила, що все-таки ВІН був ПЕРШИМ, хто запропонував революційну ідею - утримувати плазму силовим полем. Щоб цей факт визнали офіційно, у Держкомітет із винаходів треба було представити доказ - роботу, яку Лаврентьєв написав іще на Сахаліні і яка згодом загубилася десь у Москві. З проханням підтвердити її зміст Лаврентьєв звернувся до рецензента своєї пропозиції - Андрія Сахарова. Сахаров підтвердив. Але Держкомітету з винаходів цього було недостатньо.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тільки у дві тисячі першому році серед розсекречених архівів Президента Росії історичну роботу Лаврентьєва нарешті знайшли. Виявилося, що під грифом “цілком таємно” збереглися і його лист із Сахаліна, і рецензія Сахарова, і доручення Берії - все те, що Олег Олександрович безплідно шукав майже тридцять років.
     Ім’я Лаврентьєва таки вимовили вголос. Через п’ятдесят років після його історичного відкриття визнали і факт існування самого науковця. І тільки тоді помітили, що автор радянської термоядерної епопеї, на відміну від багатьох його начальників, не тільки не отримав високих нагород, а навіть не удостоївся звання доктора наук, так і залишившись кандидатом.
     У дві тисячі другому році в російській пресі з’явився відкритий лист до президента Академії наук Росії, в якому пропонували обрати Олега Лаврентьєва її дійсним членом і представити для нагородження Золотою зіркою Героя Росії. Відповіді не надійшло й досі, але це далеко не головне, що турбує сьогодні Олега Олександровича.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Мрію Олега Лаврентьєва штучно створити те, що відбувається на Сонці, за минулі півстоліття втілити так нікому й не вдалося. Роботи над різними варіантами термоядерних реакторів тривають і зараз у всьому світі. Наймасштабніший на сьогодні проект - ІТЕР - Інтернаціональний термоядерний експериментальний реактор, над яким працюють об’єднані сили Європи, Росії, США та Японії. Порівняно з цим - група харківських науковців зі своєю малесенькою установкою і хронічним браком розуміння та підтримки з боку держави, мабуть, для когось виглядає зворушливо, і навіть наївно. Але вони працюють і далі. Кому, як не їм, знати, що справжні відкриття далеко не завжди робляться в кабінетах, двері яких прикрашають таблички зі звучними назвами.


 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003