ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

01.05.04 УТ-1 21:45 02.05.04 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Випускниці одній із херсонських шкіл дуже хотілось учитися в престижному столичному вузі. Вона обрала політехнічній, бо любила математику. „Тобі буде важко, - застерігали її колишні однокласниці, - ти ж постійно за змаганнях, на зборах...” „Дарма, - впевнено відповідала відмінниця, - що важче, то цікавіше!” Вступні іспити Лариса Дірій склала блискуче, і невдовзі стала студенткою електротехнічного факультету Київської політехніки. Але інститут згодом мусила покинути, бо зрозуміла, що без інженерної професії вона проживе, а без спорту – ні.

"Клікніть" на фото для збільшення

     ...Лариса відчайдушно закохалась у гімнастику ще в рідному місті – Херсоні. Вона на цілі години „прилипала” до скляних дверей шкільного спортивного залу, спостерігаючи, як тренуються старші дівчатка. Тренер Михайло Афанасійович Сотниченко сказав тоді четверокласниці Ларисі: “От будеш у п’ятому, на першій зміні, тоді й приходь до секції”. Вона чекала рік. І разом з нею чекала її найрідніша людина – мама, яка виховувала доньку сама, бо Ларисин батько загинув на фронті.      1951 року Лариса Дірій уперше виступила на чемпіонаті СРСР серед школярів і одразу стала переможницею. А за два роки вона, уже в складі дорослої збірної команди, виїхала до Бухареста – на фестиваль молоді й студентів...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Мама була щаслива, коли бачила велику фотографію її доньки у вітрині “показового” херсонського фотоательє: її Лора була в яскравій фестивальній формі, з красивими закордонними значками. Згодом Лариса разом з матір’ю переїхала до Києва. Новим тренером дівчини став Олександр Семенович Мішаков – легендарний „наставник чемпіонів”. Він тренував і Шахліна, майбутнього шестиразового олімпійського чемпіона. Лариса робила все, щоб поєднувати участь у збірній України з навчанням у політехнічному інституті. І намагалася не зважати на побутові проблеми. Їм із мамою виділили крихітну комірчину в корпункті газети «Радянський спорт», розташованому біля стадіону імені Хрущова.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Довго жити в таких умовах було неможливо, і мама пригрозила в Спорткомітеті, що виставлятиме на вулиці стілець із Лориними нагородами, доки не отримає даху над головою. Лише після цього родині Дірій дали житло в гуртожитку КПІ. Спочатку – шестиметрову кімнатку, а згодом – трохи більшу. І тоді мама запросила в Київ друга дитинства Лариси – Івана Латиніна, який недавно закінчив у Херсоні мореплавне училище, і оголосила всім, що це – наречений її дочки. Лариса – не хотіла перечити мамі... Шлюб узяли після того, як дівчина стала чемпіонкою Олімпіади Мельбурн-56.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У Мельбурні тріумфально перемогла радянська школа гімнастики. Тільки Латиніна здобула чотири золоті медалі. Шахлін теж отримав «золото» в складі чоловічої команди. Їх шлях додому тривав цілий місяць. Двадцять днів теплоходом через екватор, потім – вісім днів поїздом через Далекий Схід, Сибір та Урал... На всіх зупинках, і вдень і серед ночі їх зустрічали шанувальники і просили вийти з вагонів. Частували пельменями, качали і засипали квітами, хоч надворі стояли люті холоди. ...У Києві на спортсменів чекали перші урядові нагороди.      Громадська робота і поїздки за кордон для пропаганди гімнастики, приміром до Китаю та Куби, де цього виду спорту зовсім не знали, - стали додатковим навантаженням, бо спортивний режим не послаблювався і тренувань ставало ще більше. Мішаков готував Ларису до чемпіонату світу в Москві, який мав відбутися п’ятдесят восьмого – за два роки до наступної Олімпіади.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Латиніна ж …була вагітною, і про це не здогадувався ніхто: ні тренер, ні колеги. Відомий київський професор Лур’є, який перед змаганнями оглядав Ларису, запевнив, що з дитиною буде все гаразд, тільки про вагітність не треба нікому говорити…      Латиніна здивувала всіх: через два місяці після народження дитини вона почала активні тренування. Лариса дуже хотіла виступати на Олімпійських іграх у Римі. Фавориткою збірної команди тоді вважалася Поліна Астахова – «російська берізка», як охрестила її преса. Навколо Астахової утворився справжній ажіотаж.      Італійські вболівальники казали, що радянським гімнасткам дістався цілий «зорепад медалей»: Але дівчата заперечували: «Ми свої зірки дістаємо з неба самі!»

"Клікніть" на фото для збільшення

     Письменник і громадський діяч Джанні Родарі, вітаючи гімнасток, сказав, що ніколи не бачив такої чудової вистави краси, грації та гармонії. Для глядачів лишалися за кулісами переживання спортсменів та підрахунки оцінок, коли кожна тисячна бала була на вагу олімпійського золота. Радянська команда знову взяла висоту, однак утриматися на цій висоті ставало дедалі складніше. Гучно заявляли про себе молоді гімнастки інших країн, передусім – чешки. Постало питання - хто кине виклик амбітній чеській команді?      Перед тим Вера мало не виграла Чемпіонат світу-62 у Празі. Тоді для неї вже був приготований кришталевий кубок ручної роботи – з її ім’ям. Проте – організаторам довелося змінити напис і вручити кубок... знову Латиніній. Лариса виграла, хоча дехто вже називав двадцяти-дев’яти-річну спортсменку бабусею радянської гімнастики, а її тренера, Мішакова, – дідом.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Якось, в одній неприємній розмові, Латиніній дорікнули, що спорт зробив її жорсткою. “Жорсткою? Ніколи не погоджусь із цим, - відповіла вона, - непохитною – оце правильно!”      Судді пробачали новачкам помилки і завищували їм бали. Та все одно вигравала Латиніна. Останнім видом змагань на чемпіонаті були ті самі „її улюблені вільні вправи”, в яких Лариса щойно перемогла на Олімпіаді...      Ті сльози стали останніми у спортивній кар’єрі Лариси Латиніної. Лікарі сказали, що її серце вже не справляється з навантаженнями. Але вона хотіла підтримати свою команду в Дортмунді, на чемпіонаті світу шістдесят шостого року... Лариса не змогла виграти жодної окремої вправи, хоч і віддала цій боротьбі всі сили. Поразку сприйняла мужньо, адже спорт навчив її не лише вигравати.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Попереду була невідомість: як жити далі, що робити? Надходили пропозиції працювати в медицині. Проте Лариса, хоч уже була аспіранткою інституту фізичної культури, вважала, що для наукової роботи в цій сфері їй бракує знань.      До роботи головного тренера збірної Латиніна поставилася дуже відповідально. Перед кожним тренуванням вона проводила п’ятихвилинку, на якій докладно роз’яснювала, які вправи і навантаження даватиме спортсменкам.      Скласти оптимальну програму і провести ефективні збори було непросто, адже Лариса працювала не лише з гімнастками, а й з їхніми тренерами, серед яких були яскраві, але вперті й непередбачувані люди: Ростороцький, Дмитрієв, Штукман...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Жіноча збірна зі спортивної гімнастики, як і раніше, була гордістю всього Радянського Союзу. Стиль тренерської роботи Латиніної відповідав її спортивному стилю. У гімнастиці вона віддавала перевагу індивідуальності, жіночності, зрілості – і не лишала байдужими не тільки глядачів, але й суддів. Тому Латиніна вчила молодих гімнасток знаходити власний, оригінальний стиль. І дуже раділа, коли це вдавалося.      Із власного досвіду Лариса Семенівна зробила висновок: обдарована дівчинка лише через десять років наполегливої праці зможе потрапити на олімпійський п’єдестал. І тільки 10 років – максимум – утримуватися на ньому.

"Клікніть" на фото для збільшення

     В п’ятдесятих роках у гімнастику йшли з дванадцяти років, нині – з чотирьох-п’яти. Фахівці поки що не дійшли згоди – добре це чи погано. Призерки стають дедалі молодшими. Їхні тіла гнучкіші і дають їм змогу виконувати трюкові, акробатичні елементи. Вони безстрашні, але водночас – беззахисні проти стресів, фізичних і душевних травм.      Коли в збірній команді є безперечний лідер, такий, як зараз Світлана Хоркіна в росіян, то головний тренер знає, в кого шанси виграти абсолютну першість. Ця людина виходить на поміст останньою у команді і показує найкращі результати. Саме для неї судді бережуть найвищі бали.      Коли ж кілька гімнасток збірної змагаються на рівних – тренер має покластися на свої знання, досвід та інтуїцію, щоб правильно визначити лідера: кого не підведуть нерви? хто зможе показати все, на що здатен? кому за складність комбінації і точність виконання дадуть на тисячну більше? ...На Олімпіаді в Монреалі головний тренер збірної Лариса Латиніна поставила на Неллі Кім...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Лариса Семенівна почувалася зрадженою вчорашніми однодумцями. Але ніщо не могло розлучити її зі спортом, з гімнастикою, в якій вона здобула майже сто п’ятдесят нагород і серед них – вісімнадцять олімпійських: дев’ять золотих, п’ять срібних і чотири бронзові... Вона – стала членом оргкомітету Московської Олімпіади-вісімдесят, потім працювала у Спорткомітеті Москви, у Союзі спортсменів Росії. Охоче судила змагання зі спортивних танців. Оптимістка Лариса Латиніна не прагнула спокою: вона шукала переваги свого нового становища – і знаходила їх. Зокрема, в неї з’явилося більше часу для родини.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Якось під час тренування Тетянці у вухо потрапила вода. Почалося запалення. Це дуже налякало Ларису Семенівну: в неї самої у дитинстві було таке ж захворювання. Тоді одинадцяти-місячній Ларисі робили трепанацію черепа, рани не загоювалися два роки, і страшний спомин залишився на все життя.      Лариса раділа, що її донька танцюватиме: адже сама колись ходила до балетної студії. Таня виправдала материні надії. Після навчання у студії вона втупила до хореографічного ансамблю „Берізка”, який зажив доброї слави і багато гастролював за кордоном.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У темпераментній Венесуелі Латиніну-молодшу побачив Ростислав – представник місцевої російської діаспори, підприємець з роду Ордовських-Танаєвських-Бланко. Його захоплення Тетяною, її танцем, переросло в щире кохання... Родина, в якій вже є двоє синів, довгий час живе то в Москві, то в Каракасі. А зовсім недавно Тетяна і Ростислав обвінчалися. Подивитися на молодих приїхала чи не вся російська громада Венесуели, бо все менше в Південній Америці лишається тих, хто зберігає православну віру і культурні традиції своїх батьків. Коли мати нареченої, Лариса, заспівала “Многії літа” – на очах старих людей виступили сльози радості.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Радіючи доньчиному щастю, виховуючи онуків, Лариса Семенівна не мала поряд чоловічого плеча. Два її шлюби були не вдалими. З Іваном Латиніним вона розлучилася після того, як пішла з гімнастики і надовго „осіла” вдома. Роки спільного життя і навіть донька – не зблизили їх.      Юрій Фельдман – науковець і директор московського заводу „Динамо” – був у тому ж підмосковному будинку відпочинку, що й Лариса Семенівна. На тенісному корті Юрій виглядав справжнім майстром, а Лариса навіть не вміла тримати ракетки... Безперечно, він знав, хто така Латиніна. Але побачив у ній не лише велику спортсменку, а ще й надзвичайну жінку, яка прагне звичайного щастя.      У цій родині дорожать одне одним. Юрій і Лариса збудували свій дім, посадили не одне дерево, виховують онуків. І щороку дивують гостей дивовижними Овочами, вирощеними власноруч, та розмаїттям фауни, яка живе на їхній фермі. Енергії господині вистачає на весь будинок: від парадного ґанку до зимового саду. І, незважаючи на велике господарство, в неї завжди знаходиться час і душевне тепло для друзів, колишніх вихованок, молодих спортсменів...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Останніми роками Лариса Семенівна намагається частіше приїздити в Україну – тут залишилися тисячі її шанувальників і справжні друзі. Вона ще встигла востаннє побачити свого першого тренера Михайла Афанасійовича, якому виповнилося дев’яносто два роки... Невдовзі Лариса Семенівна відзначатиме своє сімдесятиліття, про яке пам’ятають і в Києві, і Москві, і в Каракасі. І навіть у далекій Оклахомі, де Надя Команечі відкрила музей гімнастичної слави. Тут було вручено спортивний «Оскар» Шахліну, Астаховій, Турищевій, і, звичайно ж, Латиніній…

"Клікніть" на фото для збільшення

     Здається, Лариса Латиніна досягла всього, що могла бажати спортсменка і жінка. Але їй не дає спокою те, що і в цьогорічних олімпійських Афінах, і у наступному олімпійському Пекіні – ні українські, ні російські, ні білоруські гімнасти не матимуть ТАКОГО тріумфу, як був колись у спортсменів потужної спортивної держави. Сьогодні видатні тренери шукають учнів в інших країнах, а в наших школах майже не залишилося спортивних секцій. І все-таки Лариса Латиніна, мудра і молода душею королева гімнастики, вірить, що її справу буде продовжено.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003