ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

10.12.05 Телеканал „Інтер” 00:00

15.12.05 Телеканал „Інтер” 00:00

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Москва сорок сьомого року була холодною і голодною. Разом з евакуйованими, фронтовиками, разом з усяким приїжджим людом до столиці поверталися і біди, які до війни вважалися подоланими: бандитизм, шахрайство, дитяча безпритульність.     Повоєнне життя налагоджувалося важко. Поки дорослі працювали та стояли в чергах, щоб отоварити харчові картки, підлітки ганяли голубів та, збиваючись у ватаги, бешкетували у дворах. Двоє приятелів: тринадцятирічні хлопці Вася й Володя, – любили проїхатися, учепившись за трамвайний гачок. І невідомо куди завела б друзів життєва колія, якби одного разу вони не побачили афіші: будинок культури автомобільного заводу імені Сталіна (згодом – Лихачова), запрошував дітей на виставу “Том Сойер”. Хлопці зайшли з простої цікавості. Не здогадуючись, що на все життя підпадуть під чари театру.

"Клікніть" на фото для збільшення

    Заняття під керівництвом педагога Сергія Штейна в театральній студії стали для Васі Ланового та Володі Земляникіна справжнім святом. Вони не просто читали уривки з художніх творів і вчилися сценічної мови та рухів – це була школа, яка давала простір фантазії, відкривала безмежжя світової культури. П’ятдесят першого року в студії поставили п’єсу “Атестат зрілості”, в якій Васі дісталася роль Валентина Листовського – самовпевненого, егоїстичного учня. Характер персонажа не мав нічого спільного із вдачею самого хлопця. І коли Штейна спитали, де він відкопав цього юного деспота – педагог іще раз упевнився, що в Ланового – велике акторське майбутнє.

"Клікніть" на фото для збільшення

    Василеві батьки схвалювали його захоплення театром. Втім, у бурхливому хлопчачому житті була не тільки студія. Він жадав подвигів не лише уявних, але й справжніх. Як і всі, хотів бути схожий на героїв війни: Олександра Матросова, Зою Космодем’янську, Олександра Покришкіна... Якось до його школи прийшли льотчики – відбирати хлопців для училища. Кмітливий, енергійний, фізично розвинутий, Вася одразу впав в очі військовим, і невдовзі його документи вже були в льотному училищі. І став би Лановий видатним авіатором, якби не прибіг туди розлючений Сергій Львович Штейн і не забрав би папери улюбленого учня: “Тобі не в льотчики треба, тобі – в артисти!” ...І Лановий – пішов на прослухування до „Щуки” – Театрального училища імені Щукіна. Але в його душі на все життя лишився захват перед небом та його асами.

"Клікніть" на фото для збільшення

    За роботу над епопеєю “Велика Вітчизняна” Василь Семенович Лановий, тоді вже заслужений артист Російської Федеративної Республіки, отримав найвищу – Ленінську – премію.     Ішов вісімдесятий рік. Події війни вже не сприймалися так гостро, коли на екранах телевізорів з’явилася двадцяти-серІйна документальна картина режисера Романа Кармена. Фільм “Велика Вітчизняна” шокував не лише радянських людей – він став одкровенням для більшості громадян Сполучених Штатів. Зокрема, для відомого американського актора Берта Ланкастера, який озвучував стрічку для своєї країни.     Нова для Василя Семеновича робота – озвучування – вимагала величезного нервового та фізичного напруження. Це були багатогодинні стояння перед мікрофоном, коли ні на мить не можна розслабитися, не можна допустити фальшу в голосі, - настільки величні і трагічні були кадри, зняті фронтовими операторами. Коли Лановий знаходив точну інтонацію, у студії западала тиша. Його голос наче оживляв німі документи війни. Василеві не потрібно було багато часу, щоб пройнятися подіями фільму – у пам’яті миттєво поставало його власне воєнне дитинство.

"Клікніть" на фото для збільшення

    Він згадував свою Одещину і рідне село Стримбу. З молдавської мови ця назва перекладається як “крива”: село лежить у кривій долині. Доля стримблян теж була звивистою, непростою.     Василеві батьки народилися в Стримбі, одружилися і тільки згодом, на початку тридцятих, рятуючись від голоду, переїхали до Москви. Там вони пішли працювати на хімічний завод, де робили для війська пляшки Молотова – із запалювальною сумішшю.     Василевим дитячим щастям було ходити до сусіднього лісу, який називався Баба Бойчиха, гуляти в полі, пасти корів і їздити на конях верхи... Але й дитині війна далася взнаки. Один німецький вояк подарував Василю свого офіцерського ременя, а іншій – вирішив його відібрати. Та малий не віддавав, і той – пустив автоматну чергу просто над головою хлопця... Василько мовчки зняв ременя і віддав німцеві. А після того надовго став заїкою.

"Клікніть" на фото для збільшення

    Навіть під час окупації діти попервах ходили до школи, де вчитель Микола Іванович читав їм роман “Як гартувалася сталь”. За це могли повісити не тільки його, але й учнів. Згодом учитель пішов у підпілля, і уроки припинилися. Василь став навчатися самостійно, читаючи книжки під дідовою вишнею.     Діти війни швидко дорослішали: у сорок третьому Василько разом з іншими бігав до лісу, де був партизанський загін. Стримбляни допомагали партизанам як могли. Влаштувавши весілля – видавали заміж одну з близьких родичок Василевої матері Гафуню Бойчук – селяни підпоїли румунських поліцаїв, щоб дістати таємні відомості. У перші квітневі дні сорок четвертого бійці загону Ковпака ввійшли у Стримбу. А незабаром в селі пролунала радісна звістка – звільнено Одесу.

"Клікніть" на фото для збільшення

    У легендарне місто на березі Чорного моря – відбудоване, красиве, святкове – Василь Лановий повертатиметься багато разів. Як гість, як земляк, як рідна людина. Як улюблений актор. Гулятиме бульварами, зустрічатиметься з близькими, відпочиватиме в Аркадії. Працюватиме над улюбленою епізодичною роллю в кінокомедії “Смугастий рейс”.     В Одесі Василю Лановому пощастило зіграти і свою першу роль у кіно: саме тут знімали кіноверсію “Атестата зрілості”. Прем’єра відбулася в Москві, її з нетерпінням чекала вся велика рідня: Ланові і родичі по мамі – Якубенки. Чекали у столиці і в Стримбі.     П’ятдесят шостий рік видався для молодого актора Василя Ланового вкрай напруженим. Він учився в театральному училищі і працював над роллю Павки Корчагіна – попри заборони педагогів, які вважали, що зйомки в кіно можуть погано вплинути на навчальний процес і спричинити зіркову хворобу в незрілого митця.

"Клікніть" на фото для збільшення

    Образ Павки хвилював Ланового з дитинства: ще відтоді, як сільський учитель під час окупації таємно читав дітям „Як гартувалася сталь”. Із персонажем Островського Василя зближував не лише вік, а й моральні принципи, юнацький максималізм, відданість ідеї. Величезною удачею актор вважав зустріч із цим героєм-романтиком на початку свого творчого шляху. Проте він був не єдиним претендентом на роль: режисери Алов та Наумов пробували багатьох акторів, у тому числі – Георгія Юматова, з яким Лановий гратиме потім в “Офіцерах”.     “Якщо ти прагнеш дива – створи його”, - казав герой Василя Ланового капітан Грей. Актор хотів творити дива не лише в кіно, а й на театральній сцені. У Вахтанговському театрі він почав працювати п’ятдесят сьомого року – одразу після училища.

"Клікніть" на фото для збільшення

    Але театр – рідний дім актора – не одразу став щедрим на ролі... Шість із половиною років Лановий грав у масовці, і, як на богів, дивився на корифеїв вахтанговської сцени: Мансурову, Плотникова, Астангова, Гриценка. Він мало не зрікся свого театру, коли Олег Єфремов запросив його в “Соврємєннік”. Тоді, у шістдесят третьому, Ланового зупинив головний режисер театру Рубен Симонов: він дав йому роль Калафа в культовій виставі “Принцеса Турандот”. Із того часу і на довгі роки його сценічною партнеркою стала незрівнянна Юлія Борисова.     Василеві Семеновичу і в кіно, і в театрі доводилося грати людей різних епох, різних соціальних прошарків, різних ідеологій. Людей, які ніколи не подали б одне Одному руки. Блискучі офіцери – і красунчики у фраках... Невірні й цинічні володарі жіночих сердець – і нестримні сміливці, лицарі, яким складають оди. Глядачі цікавилися: звідки в актора така виправка, така порода, такий кураж? Звідки стільки шляхетності й пристрасті!? Василь Семенович відповідав просто: “Зі Стримби. З дідІвсько-бАтьківського виховання. З книжок, зі спілкування з великими акторами”.     Він мріяв зіграти у “Війні і мирі” Болконського, а отримав – роль Анатоля Курагіна. І змусив Бондарчука знімати його великим планом у сцені з ампутацією ноги. Лановий наче й справді терпів нелюдську муку... Бондарчук був вражений.

"Клікніть" на фото для збільшення

    Сергій Бондарчук говорив про те, що предметом мистецтва можуть бути прояви душі, але не тіла. І що не варто виносити на екран бруд, так само, як і копирсатися в чужій білизні. Для Ланового це було зрозуміло: він і сам ніколи не афішував свого особистого життя. Зокрема, не робив сенсації з одруження на одній з найкрасивіших актрис радянського кіно – Тетяні Самойловій. Уже розлучившись із Самойловою, він грав разом із нею в “Анні Кареніній” – і ні словом, ні рухом, не показав своїх справжніх почуттів. Робота не мала нічого спільного з тим, що коїлося в душі.     Із другою дружиною актор прожив дванадцять щасливих років. Вона була актрисою і режисером телебачення. Тамара Зяблова загинула в автокатастрофі, повертаючись із Михайлівського, де влаштовувала пушкінські вечори... У сімдесяті роки актор брався до будь-якої роботи, аби притамувати біль.

"Клікніть" на фото для збільшення

    Він, не виносячи детективного жанру, знімався у міліцейських, пригодницьких фільмах. А втім, його герої були справжніми чоловіками: сильними, мужніми, принциповими. Стрімкими й темпераментними – як сам Лановий. Та справді цікавою для актора стала епізодична роль німецького генерала Вольфа, котрий силою характеру не поступався полковнику Ісаєву - Штірліцу.     Генерала КДБ Лановий зіграв у стрічці “Чорний квадрат” за романом Фрідріха Незнанського. Однак генерал – на противагу молодому слідчому Турецькому – був далеко не з тих, кому симпатизує глядач.

"Клікніть" на фото для збільшення

    Ірина Купченко – колишня киянка. Дивовижна актриса з незвичайним тембром голосу... „Дивна жінка”. Так називався фільм, в якому зіграли вони обоє. Уже багато років Ірина Петрівна поряд із Василем Семеновичем – і вдома, і на роботі – у театрі імені Вахтангова.     У них двоє дорослих синів – Сашко і Сергій – названих на честь Пушкіна і Єсеніна. Сини обрали професії, зовсім не пов’язані з акторським ремеслом. Не стали вони й військовими, хоча саме про такий життєвий вибір для молоді мріяв персонаж Ланового з найпопулярнішого фільму „Офіцери”.

"Клікніть" на фото для збільшення

    Сьогодні Василь Семенович відданий театральній сцені так само палко, як і сорок років тому. Його персонажі – уже не хлопчиська, не герої-коханці, а зрілі, мудрі чоловіки: Бернард Шоу з “Милого брехуна”, письменник із “Присвяти Єві”...     Народний артист Лановий грає те, що потрібно глядачеві завжди: любов, співчуття, силу духу. З цього й народжується сценічний успіх.

"Клікніть" на фото для збільшення

    Спеціально до сімдесятиліття Василя Семеновича вахтанговці подарували йому можливість зіграти ціле акторське життя. Лицедій нинішнього століття, Лановий перевтілюється в лицедія століття позаминулого – Фредеріка Леметра, бешкетника і серцеїда.     П’єса “Фредерік, або Бульвар злочинів” – яскравий гротеск та буфонада в першому акті і трагедія – у другому. Адже великому акторові на схилі віку доводиться казати: „Тужу сам за собою!” Лановому – ці почуття зрозумілі.     Коли після війни мама приїхала по Василька до Стримби, він навіть не міг промовити до неї “Здрастуй” – так сильно заїкався. Тоді вона повела сина до лікарів. Один сказав, що це – на все життя. Інший запитав: “Співати вмієш?” “Цвіте терен” – пролунало в медичному кабінеті. Лікар зрадів: якщо малий отак співатиме – недуга минеться. Без квітучого терну, може, і не було б артиста Ланового.     В усіх біографічних довідках про Василя Семеновича Ланового сказано, що він народився в Москві. Проте старожили Стримби впевнено вказують на хату, де в січневі морози з’явився на світ Василько. Його, народженого восьмимісячним, зігрівали гусячим пухом, зібраним у всьому селі – і таки виходили. А потім, у Москві, мати лише зареєструвала сина. Василь Семенович погоджується з цією стримблянською легендою, адже знає, що там живуть люди, які й зараз готові зігріти його своїм теплом, хоч як він далеко.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003