ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

05.11.05 Телеканал „Інтер”14:40
10.11.05 Телеканал „Інтер” 11:15

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     У листопаді 1961 року мала відбутися прем’єра кінострічки, щойно відзнятої на кіностудії імені Довженка. Напередодні показу режисер картини, а це була комедія, прийшов у Держкіно і сказав: „Фільм не відбувся. Його треба перезнімати. Дайте грошей”. Йому відмовили, і стрічка пішла у прокат. Але найнижчою, третьою категорією, тобто з правом показу тільки в клубах, з малою кількістю копій та низькими гонорарами акторів. Та вже на прем‘єрі стало зрозуміло, що фільм матиме успіх.
     Глядачам фільм сподобався. Кінокритики ж його не сприйняли. Газети - промовчали. І тільки Володимир Сосюра захистив картину. Він сказав: „Радіймо, хлопці, це ж фільм про нас, про українців. Він буде вічним.”

     ...Пройшло сорок років перш ніж картина стала культовою і вся країна почала цитувати кралю з київського Подолу - незабутню Проню. Але вже під час зйомок Маргарита Криницина зріднилася зі своєю героїнею і на все життя приросла серцем до Києва. І ще безліч разів доведеться колишній росіянці Риті гірко плакати на величних сходах Андріївської церкви...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Пізніше Маргаритину пристрасть та неабиякий хист до танцю помітять і режисери. Найвідомішим танком у виконанні Маргарити Кринициної стане той, запальний, який вона витанцьовувала на незабутньому весіллі в Малинівці. Усе це буде потім. А тоді, в сорок першому, маленькій дівчинці було не до танців - на порозі стояла війна...
     З родини Кринициних на фронт пішли четверо – Маргаритин батько і три його брати, наймолодший з яких тільки-но закінчив школу. Сім‘я тоді мешкала в Кірові. Ритина мама пішла працювати на військовий завод, а діти лишилися під опікою бабусі. Неосвічена стара жінка з невеличкого уральського селища берегла родинне вогнище і пестила онуків, які дуже шанували її і вважали справжньою „комедіанткою”. Бабуня завжди вміла знаходити щось веселе в їхньому тяжкому житті.
     Комедійний бабусин талант дістався у спадок Маргариті. Дівчинці подобалося копіювати дорослих, влаштовувати веселі розиграші. По закінченні 10 класу подружки порадили: "Ти така смішна - йди в артистки”. З Молдови, куди родина потрапила після війни вслід за батьком-військовим, Маргарита поїхала підкоряти Москву.
     Жагуче бажання стати актрисою пересилили дівочу сором‘язливість перед суворими екзаменаторами та красунями-конкурентками. Її талант справив незабутнє враження – дівчину зарахували не тільки до Всесоюзного інституту кінематографії, а й до Вахтанговського училища - однога з найкращих театральних училищ країни. Маргарита обрала кіно. Та все життя в її серці болем відлунює згадка про невикористану можливість стати театральною актрисою...
     У післявоєнний час в Інституті кінематографії вчилася ціла плеяда майбутніх видатних акторів та режисерів: Алла Ларіонова, Микола Рибников, Тетяна Конюхова, Ніна Гребешкова, Людмила Гурченко, Марлен Хуцієв, Григорій Чухрай. Молодь випромінювала життєрадісність і була сповнена надій та творчих задумів. До науки ставилися легко.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Рідкісний комедійний талант Кринициної давав надію на яскраві перспективи. Розповідають, що московські режисери мали списки акторів, які могли грати гострохарактерні ролі. Прізвища чоловіків займали два аркуші, жінок – півсторінки: Раневська, Носова, Гурченко, Рум‘янцева, Мордюкова, Копержинська... і Криницина. Для актриси такого рівня, безумовно, могли б знайтися ролі в картинах, яких тоді багато знімали на „Мосфільмі” та студії імені Горького... І для цього ліпше було залишатися в кінематографічній столиці. Проте любов привела Маргариту до Києва. Ще в інституті вона вийшла заміж за колишнього фронтовика, талановитого українського сценариста Євгена Онопрієнка.
     Євген Федорович став чоловіком її життя. А партнерами Маргарити Василівни в кіно були Микола Яковченко, Олег Борисов, Анатолій Солоницин, Володимир Самойлов, Микола Сліченко, Михайло Пуговкін, Станіслав Любшин і багато-багато інших... Під час зйомок фільму “Між високими хлібами” Криницина зустрілася з Євгеном Леоновим. І він - вже тоді надзвичайно популярний актор - допоміг їй швидко опанувати роль.
     Після фільму "За двома зайцями" настала майже шестирічна перерва у зйомках. Режисери бачили в Маргариті лише пані Сєркову. А до керівництва кіностудії імені Довженка надійшов лист, в якому зазначалося, що актриса Криницина не вродлива і тому не може уособлювати українських жінок - будівниць соціалістичного ладу.
     Григорію Кохану вдалося зняти один із перших міліцейських серіалів, який увійшов до скарбниці радянського кіно. Кохан вимагав, щоб актори не заучували сценарій, а імпровізували. Кринициній в його фільмі дісталася маленька, проте яскрава роль. Кожен відзнятий з нею дубль був неповторним.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Незважаючи на великі перерви в роботі, Маргариті подобалося жити в Києві. Були друзі: Сергій Параджанов, Вадим Іллєнко, Олексій Прокопенко, – з якими певний час жила в кінематографічній комуналці. Підростала донька Альона. У сімдесятому році подружжя Онопрієнків-Кринициних отримало квартиру в новому будинку на масиві Березняки. На найвищому – сімнадцятому поверсі. На тринадцятому в тому ж домі оселився Броніслав Брондуков – тоді ще повний сил та здоров’я.
     Маргариті здавалося, що попереду - світла далечінь і захмарні висоти, яких вона неодмінно досягне і в житті, і в мистецтві... Але світ кіно виявився занадто жорстоким для талановитої та вразливої актриси.
     Трагікомічна актриса Фаїна Раневська, яку обожнювали і наслідували, написала в своєму щоденнику: “В акторському житті потрібна удача... Актор залежний більш ніж будь-хто інший, і обирати ролі йому не дано. Я зіграла соту частину того, що могла. Тужно за не зіграними ролями, але слова “не зіграні” - не визнаю. Прожити б іще кілька життів...”
     Згодом кіно для Маргарити Василівни замінив театр, але він так і не став пристановищем для актриси, яка на довгі роки опинилася в забутті. Театр кіноактора, де вона з величезним успіхом зіграла в п’єсі “Приємна жінка з квіткою та вікнами на північ”, закрили через брак коштів. Шукаючи виходу для свого таланту, Криницина з радістю бралася до будь-якої роботи: епізоди, ролі другого, навіть третього плану в кіно, творчі вечори, сольні виступи.
     Маргариту Криницину обожнюють глядачі, люблять організатори кінофестивалів, кінематографісти, естрадники, журналісти. 1998 року на актрису просто-таки обрушилася слава: фільму „За двома зайцями” присудили Державну премію. Його персонажам поставили пам’ятник. А торік Указом Президента Маргариту Василівну було нагороджено Орденом княгині Ольги.
     Свирид Петрович Голохвастов любив, щоб усе було „по-модньому”, і смак Проні Прокопівни вважав бездоганним. Шкода, але на кіностудії Довженка не зберігся цей витвір кравецького мистецтва – рожева сукня з рюшами та бантами. Для програми „Рецептик від Проні Прокопівни”, яку нині веде Маргарита Василівна, довелося вручну пошити нове вбрання, не менш витончене. В ньому і красується тепер все та ж завзята Проня. А костюмові провідниці, яку Криницина грала на естраді, могла б позаздрити і Вірка Сердючка!
     Сорок чотири роки Маргарита Криницина та Євген Онопрієнко були разом. Хоча траплялося всяке. Євген Федорович мав тяжку вдачу. Він багато та плідно працював, і, як більшість чоловіків, волів, наполягав, навіть вимагав, щоб удома на нього чекали гаряча їжа та дбайлива дружина.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Домашній побут Криницина сприймала як важливу складову свого життя. „Хтось має бути жертвою в родині”, - вважала Маргарита Василівна. У тодішніх чергах – за всім - вона стояла охоче, адже черги давали актрисі багато матеріалу: нові типажі, характери...
     Сестра Людмила, яка понад 35 років пропрацювала на студії „Молдова-фільм” монтажером, тепер більшу частину життя проводить у Києві, поруч із Маргаритою. Вона каже, що стала такою ж патріоткою України, як і Рита. Дочка Кринициної Альона, провідна російська сценаристка і дружина режисера Суріна, живе в Москві і буває в рідному місті лише наїздами. Березняки з мальовничим озером Тельбін вона називає курортною зоною. Тільки тепер цей "курорт" обертається для Маргарити Василівни „ходінням по муках”, коли не працює ліфт...
     У 96-му після двох мікроінсультів у Маргарити Василівни на якійсь час відібрало мову. Горісною втратою стала смерть чоловіка у 97-мому. Потім напав підступний діабет. Але характер у неї залишився той самий. Світ вижив, тому що сміявся. Криницина теж вижила. Попри важкі хвороби і втрати близьких людей. Попри ту „ніч”, що накрила українське кіно. Вижила і навіть зіграла ще одну головну роль - у фільмі про себе.

     Маргарита Василівна каже, що на своєму сімнадцятому поверсі почувається наче „лелека на даху”. Лелека – символ щастя. Тож якщо вам бракує радощів, підіть, попросіть їх у бронзової Проні Прокопівні. Вона допоможе.

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003