ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

10.01.04 УТ-1 21:45 11.01.04 УТ-2 10:05

 
 

     На початку дев‘яностих конаючу Радянську імперію охопила жорстока економічна криза. З прилавків крамниць зникли речі першої потреби. Уперше за післявоєнні роки мешканці Москви та Санкт-Петербурга зіткнулися з хронічним дефіцитом продуктів харчування. Довгі черги за хлібом нагадували жителям колишнього Ленінграда блокадні часи. Розлютований натовп розкладав вогнища і спалював опудала тих, кого вважав винним. В огні палав і президент щойно народженої української держави Леонід Макарович Кравчук.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Леонід Кравчук народився в селі Великий Житин на Рівненщині. Родина була чималою: дві сестри та обидва брати Леонідового батька - кожен зі своєю сім’єю - мешкали в одній невеличкій хатинці. Дітей було багато, але хлопчик серед них був один - Леонід.
     До школи Леонід пішов за часів німецької окупації. Але вже через два місяці вимушений був припинити навчання: у класах розмістили комендатуру. Знову сів за парту аж після війни і за один рік пройшов чотирирічну шкільну програму. Від хлопчика, на плечах якого лежало безліч селянських турбот, це вимагало величезного напруження сил. Відпочивати вдавалося хіба що на церковні свята.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Після сьомого класу Леонід пішов працювати: треба було допомагати родині. І паралельно став учитися в Рівненському кооперативному технікумі. Закінчивши його з відзнакою, поштою надіслав документи до найпрестижнішого українського вузу - Київського державного університету - на відділення політекономії економічного факультету. Але, не дочекавшись відповіді з приймальної комісії, сам вирушив до столиці.
     По закінченні університету, вже одружений, Леонід переїздить до Чернівців - викладати політекономію в Чернівецькому фінансовому технікумі. Там же він читає лекції в Товаристві з поширення політичних знань. Талант молодого агітатора помітили - і Леонідові було запропоновано перейти на партійну роботу. Погодитись на пропозицію змушували передусім житлові умови.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Шістдесят сьомого року молоде подружжя Кравчуків їде в Москву. Леонід навчається там в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК КПРС, а потім повертається в Україну. Згідно з партійною директивою, молодого фахівця направляють на роботу до Центрального Комітету Комуністичної партії республіки.
     Тим часом у керівництві Української компартії назрівали серйозні зміни. 28 вересня вісімдесят дев‘ятого року Пленум ЦК КПУ ухвалив рішення про відставку Володимира Щербицького і обрав секретарем ЦК Володимира Івашка.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Наставали інші часи. За розпорядженням нового партійного керівника, почалася підготовка до видання першої книги про голодомор. Документальні матеріали для книги збирав ідеологічний відділ, яким керував Леонід Кравчук.
     А політичне життя ставало дедалі бурхливішим. Наприкінці вісімдесятих в Україні активізувався Рух за відродження національної культури та духовності, який дуже швидко ставав впливовою політичною силою. Куратором Руху від Центрального Комітету було призначено Леоніда Кравчука - як фахівця з ідеології, котрий добре володіє українською мовою.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Головною подією дев‘яностого року стали перші демократичні вибори. Їх результати свідчили - народ голосує за переміни. У стінах Верховної Ради опинилися поряд - недавні політв’язні і їх ідейні вороги. Не витримавши напруги парламентського протистояння, у червні дев‘яностого Голова Верховної Ради Володимир Івашко залишив свій пост. Залишив саме в той час, коли парламентарі розпочали обговорення питання про суверенітет України.
     У результаті довгої і запеклої “спікеріади” новим головою парламенту було обрано Леоніда Макаровича Кравчука.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Початок дев‘яностих ознаменувався затятою боротьбою Москви за збереження імперії. У грудні дев‘яностого року Четвертий з’їзд народних депутатів СРСР проголосував за “оновлену федерацію суверенних радянських республік”. Було прийнято рішення провести Всесоюзний референдум, на якому громадяни колишнього Радянського Союзу мали підтвердити своє бажання жити в одній державі.
     Успіх республіканського опитування означав, що Україна зробила ще один крок до державної незалежності. Ставало ясно: Москва остаточно втрачає контроль над політичними процесами, які відбуваються в республіках.

"Клікніть" на фото для збільшення

     21 серпня країна святкувала крах ГКЧП. Вітаючи перемогу демократії, на вулиці Києва вийшли тисячі людей. А за три дні, 24 серпня, Верховна Рада підтримала Акт проголошення незалежності України. На політичній карті світу з’явилася нова незалежна держава.
     Того ж дня, 24 серпня, Верховна Рада ухвалила постанову про департизацію державних органів, установ та організацій. 26 серпня діяльність Компартії було тимчасово припинено, а 30 серпня парламентська президія прийняла рішення “Про заборону діяльності КПУ”. Згодом його підтримала і Верховна Рада.

"Клікніть" на фото для збільшення

     1 грудня тисяча дев‘ятсот дев‘яносто першого року в Україні відбувся референдум, який мав з‘ясувати ставлення українського народу до проголошення України незалежною державою. Підсумки референдуму перевершили найсміливіші сподівання. Майже 91 відсоток громадян, що взяли участь у референдумі, схвалили Акт про державну незалежність.
     І того ж самого дня стало відомо ім’я першого в історії України президента, обраного всенародно.
     Протягом кількох днів після оголошення результатів референдуму незалежність України визнали Канада і Польща, Угорщина і Латвія, Литва і Аргентина, Болгарія і Хорватія... СРСР практично перестав бути державою. Угода, підписана в Біловежжі керівниками трьох слов’янських республік, надала новій реальності необхідну документальність. У першому абзаці документа зазначалося: “Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Створення власних, національних збройних сил було тільки однією з проблем, які потребували нагального розв’язання. Зміцнення економіки та впровадження нових грошей; прийняття державної символіки та визначення кордонів; встановлення міждержавних зв’язків і вирішення питань національних меншин... Успіх цих перетворень був неможливий без підтримки президентського курсу з боку потужної політичної сили. Із проханням про співпрацю Леонід Кравчук звернувся до Народного руху.


"Клікніть" на фото для збільшення

     Наприкінці грудня дев‘яносто першого року Михайло Горбачов офіційно заявив про свою відставку з посади президента СРСР. Гостро постало питання контролю за ядерною зброєю, розкиданою по колишніх республіках Союзу. Українське керівництво, яке в жовтні 91-го ухвалило Декларацію про без’ядерний статус України, дотримувалося проголошеного курсу. За кілька днів після відставки Горбачова, в Мінську було підписано угоду, згідно з якою вся ядерна зброя на території України мала бути ліквідована до кінця 1994-го року.


"Клікніть" на фото для збільшення

     Тим часом термінового вирішення потребувало військове питання. 15 лютого 92 року воно стало головною темою самміту керівників країн СНД у Мінську. Росія наполягала на створенні єдиних збройних сил співдружності, командування якими здійснювалось би з Москви. Можливість участі України в цьому проекті президент Кравчук категорично відкидав.
     У середині грудня 91-го армійські підрозділи в Україні отримали шифровку від головнокомандувача збройних сил СНД маршала Шапошникова. Усім військовим, що служили на території України, було наказано присягнути на вірність Росії. У відповідь на це 3 січня 92-го року генерал Костянтин Морозов видав наказ про складання присяги на вірність Україні.
     Особливо тяжко просувалася справа щодо Чорноморського флоту. Боротьба за нього йшла під акомпанемент заяв російських політиків, котрі вимагали негайної передачі флоту під юрисдикцію Росії. Їх підтримували регіональні партії Криму відкрито антиукраїнського спрямування.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Дев‘яносто третій став роком тяжкої економічної скрути, перманентних страйків, шахтарських виступів та гострих конфліктів між президентом і Верховною Радою. 17 червня на обговорення парламенту було винесено питання про референдум щодо недовіри Президенту.
     А вже 23 вересня депутати проголосували за проведення дострокових парламентських виборів 27 березня 94-го року та позачергових президентських - 26 червня того ж року.
     10 липня 94-го року о четвертій ранку президент України зателефонував до представників штабу, котрі чергували в Центрвиборчкомі, і поцікавився, як там справи. Йому повідомили, що новини невтішні: шансів на перемогу практично не залишилось.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Рідні першого президента вважають, що найголовніші риси Леоніда Макаровича - домашність та сімейність. Усі свята та дні народження вони відзначають разом, не запрошуючи до себе нікого з чужих людей. Тільки внуки та діти зі своїми сім’ями і, звичайно, Антоніна Михайлівна - вірна дружина, з якою Леонід Макарович познайомився ще в студентські роки. Коли сім‘я збирається на урочисту трапезу, він завжди сидить на чолі столу. Жінки кажуть, що в їхній родині - патріархат. Навіть м’ясо до святкового обіду Леонід Макарович готувати не довіряє нікому - робить це сам. І вибирає його теж сам. На ринку.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Виважена і неупереджена оцінка того, що зробив Перший Всенародно Обраний Президент на історичному зламі та переході України до незалежності, - мабуть, ще далеко попереду. Зазирнути в майбутнє складніше, ніж пригадати минуле. Уроки якого нас, до речі, вчать: часто ті, кого натовп називає єретиками та спалює на вогнищах, згодом стають національними героями. ...Власне, вся історія людства - це нескінченне повторення саме цієї історії.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003