ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

08.05.04 УТ-1 21:45 09.05.04 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     1941 року, на початку війни з Радянським Союзом, німецький офіцер Алекс Бюхнер написав у своєму щоденнику: «На нас йшли небачені раніше танки... Здавалося, ніщо не може зупинити ці рухомі сталеві фортеці... Снаряди просто відскакують від Їхньої товстої броні... В окопах наші солдати, з побілілими обличчями, беззахисні, благають про допомогу. Що це – кінець? Іще трохи – і почнеться паніка.»      Такою була реакція в німецьких військах на новенькі Т-34, поява яких на полях битв стала для німців цілковитою несподіванкою. Адже зовсім недавно в Іспанії їхні гармати легко пробивали броню радянських залізних машин. Гітлерівці не розуміли: де, в яких університетах усього за кілька років Радянський Союз зміг підготувати конструкторів, котрі зробили це диво?

"Клікніть" на фото для збільшення

     Знання, які Михаїл Кошкін – у майбутньому легендарний конструктор танка Т-34 – виніс із трьох класів церковно-приходськjї школи, довго будуть його єдиним надбанням на ниві наук.      А народився він у бідній родині в селі Бринчаги Ярославської губернії. Хлопчикові було сім років, коли на заробітках загинув його батько і мати лишилася з трьома дітьми. Голод примусив одинадцятирічного Михаїла податися до Москви – шукати роботи. У столиці він сподівався знайти свого дядька. У величезній і холодній Москві маленький Міша Кошкін так і не зміг розшукати родича. Якось вночі, знесилений, він сів на сходах незнайомого будинку, і, підібравши під себе ноги, впав у забуття. Хлопчик замерзав...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Вісім років майбутній розробник легендарного танка працював на кондитерських фабриках Москви. А тисяча дев’ятсот сімнадцятого, за кілька місяців до жовтневих подій, його рекрутували до царської армії. Звістку про революцію Кошкін зустрів захоплено і, демобілізувавшись, пішов захищати революційні завоювання. В окопах громадянської війни він вступив до лав більшовицької партії. Усе, що мали більшовицька армія на початку двадцятих – це кілька відбитих у білогвардійців французьких „панцирників” Рено. Далеко до власних танків було тоді й самому Кошкіну. В той час він усе більше захоплюється партійною роботою. Як активного і перспективного партійця, Кошкіна направляють учитися до Москви, в Комуністичний університет імені Свердлова.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Закінчивши інститут, Михаїл Кошкін отримує розпорядження їхати в місто В’ятку. Там він керує кондитерською фабрикою, одночасно піднімаючись по партійних сходинках. Через рік його обирають завідувачем агітаційно-пропагандистського відділу губкому партії. Без загальної середньої освіти, але з вищою політичною, Михаїл Кошкін очолює педагогічний колектив губернської партшколи. А ночами – бере у своїх підлеглих уроки за шкільною програмою. Його мрія – Ленінградський політехнічний інститут.

"Клікніть" на фото для збільшення

     ... За рік до закінчення Ленінградського політеху Кошкін проходив практику на Горьківському автозаводі. Тоді молодому інженерові здавалося, що його покликання – складання автомобілів. Проте ця впевненість жила в ньому тільки один рік – до переддипломної практики на заводі «Червоний путіловець». Саме там Кошкін уперше знайомиться з проектами танків, і розуміє, що знайшов свою долю. Він пише Сергію Кірову листа з проханням дозволити йому працювати на цьому заводі після вузу. Кіров зустрічається з Кошкіним і, поговоривши з ним, доповідає Орджонікідзе: „Здається, я знайшов самородок”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     За розробку танка із протиснарядною бронею 1936 року уряд нагородив групу ленінградських танкобудівників. Але святкування виявилося передчасним. Уже на заводських випробуваннях машини почали виходити з ладу: ходова частина та двигун, розраховані на легкий танк, не витримували навантаження посиленої броні. Проблему треба було вирішувати негайно. Доказом того, що війна на легких танках – це самогубство для екіпажів, стали бої в Іспанії. Наприкінці тридцять шостого Кошкіна викликав Орджонікідзе і мовчки простягнув фотографії понівечених та обгорілих радянських машин.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Захоплений ідеєю створення принципово нового танка, у грудні тридцять шостого Кошкін приймає пропозицію очолити найбільше у той час танкове конструкторське бюро Харківського паровозобудівного заводу. Працівники КБ, яке виховало не один десяток конструкторів, спочатку прийняли Кошкіна холодно – як чужака і ставленика Орджонікідзе. Та вже за кілька тижнів їхні думки щодо генерального конструктора розділилися. Одні вважали Кошкіна лише анархістом, який затіяв авантюрний проект – інші побачили в ньому розум, енергію та принциповість.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Конструктори висунули ідею, яка перекреслювала всі тодішні технології. Вони запропонували відмовитися від найбільш розповсюджених у той час колісно-гусеничних конструкцій. Але військові та управлінці дотримувалися іншої думки. Восени тридцять сьомого року Бронетанкове управління Червоної армії дало заводу завдання – спроектувати середній танк із протиснарядним бронюванням, але зберегти колісно-гусеничний хід.      Кошкін розуміє, що це – глухий кут і приймає рішення: одночасно з плановим розробляти ще один, неплановий танк – як його називали – зустрічний...      Обстоювати свою громадську позицію Кошкіну доводилося і раніше. Наприклад, тридцять шостого в Ленінграді він добився повернення на завод репресованого начальника КБ Гінзбурга, а тридцять восьмого – підтримав технічне вільнодумство у власному конструкторському бюро.

"Клікніть" на фото для збільшення

     ... Цього ж разу свою правоту треба було доводити на головній військовій нараді в Москві, у присутності самого товариша Сталіна. Не попередивши нікого, навіть міністерське керівництво, конструктор почав доповідь з роботи над створенням несанкціонованого танка, яку вело його КБ...      ... У вересні тридцять дев’ятого під час випробувань нової бронетанкової техніки машина Кошкіна вразила комісію легкістю подолання крутого пагорба. В жодного конкурента на це не вистачило б потужності. Після проведення додаткових робіт з посилення броні та зброї, танк Кошкіна з індексом Т-34 було рекомендовано прийняти на озброєння Червоної армії.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Це рішення оголошується в грудні тридцять дев’ятого року. І завод отримує наказ: за чотири місяці виготовити першу партію – одинадцять машин. Люди працюють у дві зміни і без вихідних, коли надходить повідомлення: урядові оглядини новітніх танків відбудуться на місяць раніше, ніж заплановано. А слідом телеграма: танки Т-34 в Москву не пускати. Причина – машини не встигли наїздити обов’язкові три тисячі кілометрів. На свій страх і ризик Кошкін вирішує: всупереч наказу згори все-таки гнати танки на показ до Москви. Причому гнати своїм ходом. Конструктор вважає, що факт успішного тисячокілометрОвого пробігу по засніженому бездоріжжю стане доказом того, що машини до експлуатації готові. В одному з танків поїде сам генеральний конструктор.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У ніч проти шостого березня з воріт заводу вийшли дві затягнуті брезентом „тридцятьчетвірки”. Проїхали сонним містом і взяли курс на Москву. Висота снігу подекуди сягала півтора метра, і екіпажі орієнтувалися по верхівках телеграфних стовпів. І все-таки до столиці вони прибули вчасно. Військовому керівництву, яке не вірило в те, що за таких погодних умов танки взагалі доберуться до столиці, не залишалося нічого, крім як подивитися на них...      Після того, як на Іванівській площі Кремля “тридцятьчетвірки” оглянув сам Сталін, танки обстріляли на полігоні. Але навіть снаряди сорока-п’яти-міліметрової гармати не змогли пошкодити їхньої броні. Це була цілковита й остаточна перемога, яка, втім, коштувала життя головному герою...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Із Москви Кошкін повернувся не додому, а одразу в лікарню. Давня застуда і довга подорож в екстремальних умовах закінчилися гнійним плевритом легень. Почався абсцес.      26 вересня 1940 року стало останнім днем життя головного конструктора Т-34. Він помер за дев’ять місяців до початку Великої Вітчизняної, але саме його згодом назвуть її першим солдатом.      Могили Кошкіна не існує. Восени сорок першого під час масованого обстрілу Харкова німецькими літаками крематорій, де зберігалася урна з його прахом, було зруйновано.      Михаїл Кошкін так і не побачив у серійному виробництві свого творіння – танк, який переможені німці визнають найкращою машиною Другої світової війни. Непробивна форма корпусу, від якого рикошетом відскакували снаряди. Потужний дизельний двигун замість пожежонебезпечного бензинового. Широкі гусениці. Можливість розвивати швидкість до п’ятдесятИ п’яти кілометрів за годину. Довгоствольна гармата, завдяки якій снаряди пробивали німецькі танки раніше, ніж ті підходили на відстань свого пострілу... За цими характеристиками Т-34 випередив усі відомі танки того часу.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Ця простота відіграла вирішальну роль під час війни. Сім заводів безперебійно випускали танки. Коли дорослі робітники йшли на фронт, на їхнє місце ставали діти. Крім того, „тридцятьчетвірка” Кошкіна була спроектована з такими можливостями модернізації, що коли в середині війни німці розробили свої «тигри» та «пантери», радянські танкобудівники миттєво відповіли вдосконаленням машини, не зупиняючи виробництва.      Уже в повоєнні часи в Німеччині скажуть: якщо оцінювати внесок у перемогу союзників, то поряд з іменами Рузвельта, Черчилля і Сталіна треба назвати ім’я розробника танка Т-34.

"Клікніть" на фото для збільшення

     ... Один з тих, хто втілював у життя ідею „тридцятьчетвірки” – конструктор Морозов – вважав основною заслугою її творців у тому, що „вони, не маючи видатних знань, ...взяли на себе сміливість відірватися від ...канонів створення танкової техніки і знайшли сили довести зухвалий задум до кінця.” Традиційними в КБ стали не тільки принципи новаторства. Традиція в боротьбі обстоювати кожну ідею, здавалося, переслідує всіх його наступних головних конструкторів. Через двадцять років після війни Олександр Морозов, створивши на базі „тридцятьчетвірки” унікальний танк Т-64, так само був змушений довго доводити переваги нової машини.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У сімдесятих роках Т-64 все-таки взяли на озброєння радянської армії. Минуло ще двадцять літ, і перед українськими танкобудівниками вкотре постав вибір: змиритися і плисти за течією чи знову боротися і доводити своє право на існування. Надворі був 1992-ий рік.      Харківські конструктори працювали над модифікаціями сучасного танка Т-80. Машини, яка увійде в історію вже незалежної України. Однак тріумф буде пізніше. А тоді, у дев’яносто другому, здавалося, що не лишилось в країні людей, які б вірили в те, що українське танкобудування не тільки виживе, а й гідно конкуруватиме на міжнародному ринку озброєнь.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Дев’яносто третього року харківські конструктори вперше продемонстрували свій танк Т-80УД на міжнародній виставці. Українські машини мали пройти випробування в пакистанській пустелі, на полігоні, який бачив усі найкращі танки світу. І знову, як колись дві кошкінські „тридцятьчетвірки”, два нові українські танки вирішували долю конструкторського бюро. Але цього разу доводити право на існування треба було не в снігових заметах, а в умовах піщаних бур і температури плюс п’ятдесят п’ять.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Перший іспит склали на відмінно. Другий відбувся через два роки, в дев’яносто п’ятому, на міжнародній виставці в Абу-Дабі. І це випробування українські танки пройшли блискавично. Про них заговорили в усьому світі, а пакистанські військові висловили бажання купити ці машини. Але зацікавленість – це тільки початок справи. Як колись сам Михаїл Кошкін, його послідовники багато чого змушені були вчитися в процесі роботи. Однак зараз осягати довелося далеко не інженерні науки – вчилися вести переговори, торгуватися і продавати.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Дев’яносто шостого року пакистанський контракт нарешті було підписано. Його одразу ж охрестили контрактом століття: Пакистан замовив триста двадцять танків. В Україну надійшло півмільярда доларів, понад п’ятсот заводів отримали замовлення на виробництво деталей. Це означало не тільки реанімацію галузі, але і її розвиток. Адже до дев’яностих років половину складових частин українських танків виготовляла Росія. І відколи північний сусід став нашим конкурентом, українські танкобудівники почали відчувати перебої в поставках.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тому було вирішено налагоджувати своє виробництво, і на момент підписання контракту майже всі комплектові були вітчизняними. За три роки Харківському заводу імені Малишева вдалося виготовити навіть власну гармату. Таким чином, наша держава стала восьмою в світі країною, яка може випускати гармати для танків. Тож останній вітчизняний танк – „Ятаган”, озброєння якого відповідає стандартам НАТО, – уже стовідсотково українська машина.      Після укладення пакистанського контракту в газетах з’явилися заголовки: «Українські танки – найкращі у світі». Але на заводі, де колись працював Михаїл Кошкін, ці слова сприймають скоріше як гасла. Самозамилування суперечить традиціям, які започаткував на підприємстві творець славетної “тридцятьчетвірки”. Бо шлях справжнього конструктора – це безупинний пошук нових ідей і готовність захищати їх. Саме з цих складових і формувалася українська танкова легенда.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003