ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

22.11.03 УТ-1 21:45 23.11.03 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Улітку 1979 року Київський театр опери та балету був на гастролях у Мадриді. Серед інших спектаклів українські артисти ставили „Хованщину” Мусоргського.

     Мадридська сцена давно не бачила такого успіху. Завіса піднімалася дев’ять разів – деякі актори вже встигли зняти грим, а глядачі оплесками все викликали їх на сцену. Присутні на виставі король Карлос та герцог Альба запросили українську трупу до себе в ложу, щоб висловити захоплення. Найбільшим емоційним потрясінням для них була партія Досифея, яку виконував Анатолій Кочерга. „Золотий Досифей!" – скандувала іспанська публіка.
     Тріумф у Мадриді був лише початком визнання Анатолія Кочерги за кордоном. Сьогодні його, вже мешканця Австрії, запрошують провідні театри світу. А народився оперний прем‘єр у селі Самгородок на Поділлі. Його захоплення музикою почалося одного пам'ятного дня, коли батьки подарували Анатолію, тоді шестикласнику, новенький блискучий акордеон.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Після уроків Анатолій разом з однокласниками складав у майстерні автомобіль. І коли машина нарешті рушила з місця, хлопець вирішив, що неодмінно стане конструктором. Про акордеон було забуто, і, склавши випускні іспити у школі, юнак подав документи до Львівської політехніки. Але, на щастя, не вступив: йому не вистачило одного бала. Рік довелося працювати на заводі мотористом. Однак перший учитель музики, Іван Архипович Корнійчук, настійно радив хлопцеві розвивати хист до музики...
     Анатолій – стає студентом Вінницького музичного училища і закінчує його екстерном. Двері консерваторії відчинилися перед ним легко...
     Щойно закінчивши консерваторію, Анатолій виступив на Всесоюзному конкурсі імені Глинки і отримав там одразу три премії: як наймолодший учасник, як найталановитіший виконавець творів Глинки і – головну премію конкурсу. Потім був московський відбірний тур, пройшовши який Анатолій потрапив на стажування до Італії.

     ... Київська опера завжди славилася своїми басами. У різні часи тут співали Паторжинський, Донець, Гмиря... Ім‘я Анатолія Кочерги продовжило цей перелік – у театрі співак одразу заявив себе як прем’єр. Уже починаючи із сімдесятих років він виконував тільки провідні басові партії.
     Кочерга і сам не був обділений любов’ю та визнанням. Слава ніби ходила за ним назирці. Він став наймолодшим народним артистом Радянського Союзу, згодом – лауреатом Державної премії, ще згодом – народним депутатом. Практично жоден урядовий концерт не обходився без його участі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Втім, Кочергу любили не тільки партійні боси. Люди, які йшли до опери слухати його спів, казали, що цей голос заповнює весь театр – і... душу. І залишається там ще довго.
     Подією тодішнього театрального життя Києва стала постановка "Бориса Годунова". Партію Бориса – одну з найскладніших для баса – Кочерга заспівав у 26 років!
     Йому ще доведеться виконувати її понад 300 разів. Але вже в ті часи, під час гастролей київської опери в Парижі, одна з французьких газет написала: "Він – Борис у плоті і крові, душею і тілом”... А якось після спектаклю у Варшаві тридцять глядачів прорвалися за куліси, щоб перевірити, чи залишився артист живим. Адміністрація попросила Кочергу вийти на сцену, аби публіка переконалася, що з ним усе гаразд.
     Борис Кочерги, як і його Мефістофель, були настільки глибокими та довершеними, що в режисера Неберідзе народилася ідея відзняти телевізійні версії вистав. Фільм-опера „Фауст” одразу ж стала лауреатом численних кінофестивалів, а „Борис Годунов” був навіть прийнятий на почесне зберігання до бібліотеки конгресу Сполучених Штатів Америки. Анатолій Кочерга – єдиний з усього акторського складу сам озвучував свої ролі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Свою блискучу артистичну кар‘єру Кочерга поставив під загрозу: несподівано для всіх і навіть для себе самого – він закохався. У той час Анатолій був одружений, крім того його посада секретаря парткому театру зобов'язувала дбати про власне моральне обличчя. Коли театром поповзли плітки, Кочергу мало не щодня стали викликати в кабінети найвищих партійних органів – на співбесіди. Але почуття, яке захопило його, було сильнішим за партійний етикет. Дівчинка, яка виросла і стала вродливою Юнкою, до безтями закохалася в Анатолія. І одного дня, щоб припинити розмови навколо їхніх стосунків, вони разом з двома найближчими друзями пішли до загсу.
     Дочка Юлія народилася незадовго до того, як вибухнув Чорнобиль. Атомна катастрофа забрала Анатолієвого брата – Олександра – підполковника зенітно-ракетних військ, який брав участь у ліквідації аварії. А Лінин батько – народний артист України Олександр Таранець, відспівавши понад 200 концертів для ліквідаторів, захворів на рак легенів. Страх за доньчине здоров'я змушував батьків шукати для неї безпечнішого місця, ніж Київ. Кочерга тоді не знав, що в його особистій справі давно лежить багато запрошень на роботу до престижних закордонних театрів.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Можливість самому вирішувати долю таких запрошень в Анатолія з'явилася аж наприкінці вісімдесятих. Іще існував Радянський Союз, але до зарубіжних контактів уже ставилися більш лояльно. Разом із польським театром Кочерга співав у Каннах "Бориса", коли в антракті йому зателефонував музичний директор Віденської опери Клаудіо Абадо. Маестро пропонував співакові роботу у Відні... Кочерга став першим у своєму театрі, хто наважився поїхати працювати на Захід. Реакція на його вчинок була неоднозначною.
     Тодішньому керівництву Київського оперного Кочерга написав заяву про свій перехід на самофінансування. Для нього це був стрибок у невідомість. Тривожних думок стало ще більше після того, як в аеропорту Бориспіль народного артиста піддали принизливому обшуку.
     Кочерга підписав контракт із Віденською штадц-оперою на шість сезонів. Клаудіо Абадо ставив тоді "Хованщину". Це була перша вистава, до роботи в якій запросили українського співака, але – не на його коронну партію Досифея. Кочерзі довелося починати з іншої, менш важливої ролі, до того ж написаної для баритона.
     А втім, у його виконанні ця партія зазвучала зовсім по-новому.
Знаючи творчий потенціал Кочерги, Клаудіо Абадо задумав нову, сучасну постановку „Бориса Годунова”. Від попередніх версій опери постановка Абадо різко відрізнялася тим, що в ній не було історичних костюмів та декорацій. Але чудова музика, голос і драматичний талант Кочерги все одно відтворили на сцені велику і трагічну епоху. Після цієї постановки українського співака назвали найкращим Борисом Годуновим двадцятого століття.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Анатолій Кочерга був другим після Шаляпіна, хто зробив аудіозапис „Бориса Годунова”. Цю роботу було відзначено медаллю Світової академії музики. Кар‘єра Кочерги в Європі швидко пішла вгору, його стали запрошувати режисери найкращих театрів та найкращі диригенти світу...
     Уже були заплановані вистави в Метрополітен-Опері, але за рік до того, в 1997-му, сталася трагедія... Кочерга виступав тоді в Мексиці. Разом з дружиною вони поверталися до готелю, коли з протилежного боку вулиці на мотоциклі виїхало двоє чоловіків...
     Після страшної пригоди Анатолій не лише не втратив голосу – він зробив те, чого історія оперного мистецтва ще не знала. На шостий день після операції Кочерга заспівав партію Бориса, сидячи в інвалідному візку. За кожним рухом співака уважно стежили не тільки в залі, а й за лаштунками – там напоготові чекала група лікарів-реаніматорів.
     У ті дні допомогла підтримка друзів і насамперед – Клаудіо Абадо. Уже за кілька місяців Кочерга, спираючись на паличку, співав на Зальцбурзькому фестивалі. Зал вітав його стоячи. Театральне колесо закрутило співака з новою силою: Арена ді Верона, Ла Скала, СемперОпер, Берлінер Філармонікер… Нові постановки: „Леді Макбет”, „Війна і мир”, „Дон Карлос”, „Фальстаф”... Сьогодні Кочерга вже досяг того рівня, коли він сам вибирає театри і спектаклі, в яких хоче працювати. Тепер його інтереси представляють імпресаріо з різних країн, а робочий графік оперного прем’єра розписаний на кілька років наперед. Ось тільки в Україні виступів Кочерги не передбачено.

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

     Два роки тому Кочерга хотів привезти до Києва тринадцяту симфонію Шостаковича „Бабин Яр”. В Україні саме тоді відзначали шістдесяту річницю трагедії. Диригувати концертом мав Станіслав Ростропович. Але виявилося, що ініціатива Кочерги нікому не потрібна.
     Великі таланти повинні співати на великих сценах. І треба радіти, що найвишуканіша театральна публіка приходить слухати українського баса і захоплюється його талантом. Сумно тільки, що на Батьківщині голос чарівного Досифея, справжнього Мефістофеля, найкращого Бориса Годунова двадцятого століття можна почути лише в записах. Та навіть їх в Україні залишилося не так вже й багато...

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003