ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

24.04.04 УТ-1 21:45 25.04.04 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     У травні 1986 року вже було зрозуміло, що на Чорнобильській атомній сталася не просто рядова аварія. Перший загін пожежників-ліквідаторів помирав від променевої хвороби в Шостій московській лікарні. Із зараженої території колони автобусів вивозили десятки тисяч розгублених і переляканих людей. Радіацією були вражені не тільки величезні території України й Білорусі - радіоактивна хмара йшла над Фінляндією, Швецією, Норвегією. Але уряд Радянського Союзу двічі відмовлявся від допомоги, запропонованої західними країнами. Натомість на ліквідацію наслідків катастрофи мобілізували все більше солдатів, пожежників і навіть звичайних громадян.      Щоб підняти бойовий дух ліквідаторів, з Кремля дали команду посилати в Чорнобиль відомих артистів. Багато з них відмовлялися. Один же - зголосився сам, без запрошення. Майданчик, на якому він виступав, стояв саме навпроти зруйнованого реактора.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Здається, Йосипу Кобзону взагалі невідомий страх. Завжди підтягнутий та енергійний, за будь-якої погоди - у бездоганному костюмі і незмінному „метелику”, він виступав на прикордонних заставах і військових кораблях, на комсомольських новобудовах і в афганських кишлаках. Йосип Кобзон завжди був там, де потрібна його пісня. І коли біда сталася на його рідній землі - він приїхав не роздумуючи.

"Клікніть" на фото для збільшення

     ... Йосип Кобзон народився в невеликому містечку Часов Яр на Донеччині. Крім нього, в сім’ї було ще двоє синів. Згодом родина переїхала до Львова, де Йосипова мама, Іда Ісаївна, стала працювати народним суддею. На Галичині їх і застала війна. Батько пішов на фронт. І турбота про велику сім’ю: трьох дітей, стареньку маму та брата-інваліда з дружиною і немовлям, - лягла на плечі Іди Ісаївни. Потрібно було рятуватися, тікати з міста, куди от-от мали увійти німці. Узявши з собою тільки необхідне, вони вирушили світ за очі - подалі від війни. У переповнених товарних вагонах вони проїхали через всю величезну країну, і кінцевим пунктом їхньої подорожі стало маленьке містечко неподалік Ташкента. Там їм довелося призвичаюватись до зовсім іншого життя.      Коли до Кобзонів дійшла звістка про звільнення Донеччини, Іда Ісаївна почала збирати сім’ю в дорогу - додому. Голова родини, Давид Кобзон, повернувшись з фронту, не розділив її клопотів. Він покинув дружину та дітей. І в Краматорську, куди разом з синами переїхала Іда Ісаївна, їй довелось влаштовуватися самій.

"Клікніть" на фото для збільшення

     ... Першого вересня 1945 року Йосип пішов у перший клас краматорської чоловічої школи. Як і всі хлопчаки того часу, він дорослішав дуже швидко.      У технікумі Йосип успішно оволодів спеціальністю моториста. І п’ятдесят п’ятого року до Всесоюзного дня шахтаря мати отримала лист подяки від керівництва шахти, де юнак проходив практику: Йосип виконав місячний план на 120 відсотків!

"Клікніть" на фото для збільшення

     Закінчивши навчання, молодий шахтар Кобзон мав намір працювати у Воркуті - але їхати довелося до Казахстану. Тоді, влітку п’ятдесят шостого, в країні небувало вродили зернові. І партійне керівництво кинуло на битву за врожай студентів та солдатів. Йосипа терміново призвали до армії і відправили на цілину. Звідти, за розподілом, хлопець поїхав служити на Кавказ. Крокувати в строю та чергувати на кухні йому не хотілося, і кмітливий юнак вів акробатичний, футбольний та боксерський гуртки, а також співав у художній самодіяльності. Його таланти помітили і на другий рік служби Кобзона запросили до Ансамблю пісні й танцю Закавказького військового округу. Там Йосип зрозумів, що до шахти повертатися вже не хоче: він почав марити сценою...      Турботлива мама надсилала синові в Москву сало. А кожної осені студенти інституту імені Гнесіних їздили у колгосп - „на картоплю”. Платили їм зібраним врожаєм. За два місяці працьовитий Йосип заробляв два мішки картоплі. Отак і жили із земляком у гуртожитку: на заробленій картоплі та на українському салі. Стипендію - сто вісімдесят старих карбованців - витрачали обережно, ощадливо.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Учився Йосип захоплено й старанно. Тоді в інституті не було естрадної кафедри, і Кобзон опановував оперний і камерний спів та народну музику. За словами Леоніда Утьосова, „естрадність” Йосипа Кобзона народжувалась у важкій боротьбі із його власним могутнім голосом. Адже викладачі пророкували здібному студенту не естрадне, а оперне майбутнє. На інститутській сцені Йосип виконував арії Онєгіна, Фігаро та партію Валентино у «Фаусті».      ... Після численних спроб Йосип додзвонився до Аркадія Островського - дуже популярного тоді композитора. Островський запросив наполегливого студента на прослуховування і лишився задоволений його голосом. Проте - сказав, що солістів у нього дуже багато, і порадив створити дует. Йосип - запросив свого однокурсника Віктора Кохна, і вони почали виступати разом.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Аркадій Островський вивів Йосипа Кобзона на сцену Колонного залу Будинку Спілок. Але виступ студентського дуету він оголосив так: Віктор Кохно і ... Юрій Златов. Островський був переконаний, що із прізвищем Кобзон Йосип ніколи не стане відомим артистом. Упертий юнак псевдоніма не прийняв, але прогнози Островського не здійснилися: кар’єра Йосипа Кобзона розвивалася доволі швидко.      1961-го року Йосип Кобзон уже виступав із сольними концертами. Один із них проходив у Дніпропетровську. Зі сцени рідного міста співак оголосив, що першу пісню він присвячує мамі. Наступного дня в місцевій газеті вийшла стаття під назвою „Нескромний земляк”. Кобзон був неприємно вражений, але примусив себе не ображатися і працювати далі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     З часом Йосип Кобзон став незмінним учасником „Голубих вогників”, а невдовзі фірма „Мелодія” випустила його першу платівку. Молодий співак насолоджувався першою популярністю, коли несподівано його викликав ректор Гнесінського інституту. Професор Муромцев поставив студента перед вибором: або естрада - або навчання. Кобзон забрав документи і ...поїхав на гастролі по Сибіру. Піднесено-романтичні шістдесяті були роками великих комсомольських новобудов. Молоді люди з університетськими дипломами та книжками Ремарка або молодого Євтушенка в рюкзаку їхали зводити електростанції та прокладати залізниці.      Нові пісні народжувались як відгуки на щасливі і трагічні події в житті великої країни. Пісню „Спите, мальчики, спите, солдаты” Ян Френкель та Ігор Шаферан присвятили прикордонникам, які загинули під час військового конфлікту на острові Даманському. Тоді, у березні шістдесят дев’ятого, китайські солдати розстріляли загін радянських прикордонників. Йосип Кобзон був єдиним з артистів, хто поїхав на „гарячий” острів підтримати дух наших хлопців.      Мама переїхала до Йосипа в Москву, коли його сестра вступила до інституту імені Гнесіних. І тепер із далеких гастрольних подорожей Йосип повертався в дім, де на нього чекала велика родина.

"Клікніть" на фото для збільшення

     ... Йосип і Неля одружилися в листопаді сімдесят першого у Ленінграді - в рідному місті нареченої. Хоча тоді Йосип Кобзон уже був відомим артистом, грошей він не збирав. І щоб влаштувати гучне весілля, йому довелося два місяці інтенсивно гастролювати. Нелині родичі були шоковані, коли Йосип привіз із Москви цілий поїзд гостей і увесь свій оркестр.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Щоб не розлучатися з чоловіком, Неля закінчила естрадне училище і стала ведучою його концертів. Вона їздила за Йосипом у гастрольні турне по всьому Союзу, невідлучно стояла за лаштунками сцени. А одного разу навіть полетіла з ним до Афганістану.      Уперше перед воїнами-інтернаціоналістами Йосип Кобзон виступив у травні тисяча дев’ятсот вісімдесятого - майже одразу після введення радянських військ у цю країну. Програми таких концертів Кобзон ніколи не складав заздалегідь: він співав на замовлення афганців. І це були пісні не про війну, а про кохання і про маму.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Кобзон завжди був перший там, де потребували його підтримки - піснею, порадою чи навіть грошима. А коли біда сталася з ним самим - свою допомогу запропонували тисячі людей. 28 травня 2001 року Йосип Кобзон потрапив до лікарні з жахливими болями в спині. Пролежав кілька днів, але запланованих концертів не скасував. Із катетером у судині, через який вводилися ліки, він поїхав виступати в Казахстан. До Москви повернувся вже в гарячці - з температурою сорок. У Йосипа Давидовича почався гнійний сепсис - зараження крові. Два тижні він був у комі. Але вижив...

"Клікніть" на фото для збільшення

     На радянській естраді Йосип Кобзон започаткував традицію відзначати особисті ювілеї святковими концертами. І 1997-го року - коли співакові мало виповнитися шістдесят - усі чекали великих виступів. Кобзон підготував гастрольний тур, але оголосив, що він стане останнім, прощальним... Колись його вразив вчинок Юрія Нікуліна: в 60 років, у розквіті творчих сил і популярності, той пішов із цирку. Тепер Кобзон вирішив, що такий момент настав і для нього...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Йосип Кобзон називає себе багатим дідом: діти подарували йому чотирьох онучок. І зараз найкращий відпочинок від громадських справ та гастролей для Йосипа Давидовича - це провести час у родинному колі.      Та вільного часу, як завжди, лишається Обмаль. Сьогодні Йосип Кобзон не тільки співає, а й засідає в Державній думі, очолює парламентський комітет з питань культури.      Друг Йосипа Давидовича, поет Роберт Рождественський, якось сказав про нього: „Кобзон співає більше, ніж пісню: Кобзон співає час”. Йосип Кобзон талановито озвучив історію кількох поколінь великої країни. І майже весь його репертуар, від урочистих маршів до найніжніших романсів, - уже став частиною нашої спільної біографії.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003