ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

13.09.03 УТ-1 21:45 14.09.03 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Захворівши, шукайте свого лікаря - радив іще Парацельс.
     Ця історія почалася п'ять років тому. В Донецьку, багатому на медичні заклади місті, захворіла дванадцятилітня дівчинка. Причину недуги лікарі встановити не могли, а їй щодень ставало гірше - нестерпно боліла спина, втрачали чутливість руки та ноги. Врешті, хвороба прикувала дитину до ліжка. Зізнавшись у своїй безпорадності, лікарі обіцяли дівчинці хіба що групу інвалідності. І тоді мама вирішила повезти її в Кобеляки - до Миколи Касьяна.

     ... Касьяни завжди жили на Полтавщині. Сіяли хліб, народжували дітей, на свята ходили до церкви. Як і всі селяни. А ще – лікували людей. Цей дар передавався в роду від покоління до покоління.
     До революції діду Миколи Андрійовича - відомому на всю околицю костоправові - земська управа надала окрему кімнату для прийому пацієнтів. А ось його батькові - Андрію Касьяну - від радянської влади довелося натерпітися. Як шарлатана і знахаря, його 8 разів садили до в'язниці і вимагали письмової обіцянки, що більше не братиметься за лікування людей. Він щоразу писав таку розписку і повертався додому. А коли того ж дня до нього привозили хворого – ставав перед образами і просив у Бога пробачення, що не може дотримати слова...

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

     Малювати він любив з дитинства. Майже всі картини в домі написані рукою Миколи Андрійовича. У голодні повоєнні роки його малярський хист допоміг вижити усій родині. На старому полотні Микола малював картини, а мати щонеділі продавала їх на базарі.
     Він мріяв про художній вуз, але батькова воля була непорушною - документи подали до медінституту. Напевно, батько відчував, що з п'яти його дітей саме в Миколи є дар лікувати руками. Однак після медінституту Миколі Андрійовичу довелося стати військовим санітарним лікарем. Він дійшов до звання капітана і, хтозна, може б дослужився до генерала, якби його не підкосила страшна хвороба – туберкульоз.
     Одужавши, Микола Андрійович іще деякий час працював санітарним лікарем, а після роботи разом із батьком приймав людей... Біда, як завжди, прийшла несподівано. Якось до батькової хати увірвалася група молодиків. Вимагаючи грошей, вони безжально побили старого чоловіка, ломом зламали пальці рук. Андрій Касьян прожив після цього недовго... У спадок синові він залишив свої знання та заповіт – зцілювати людей.
     За розкладом, поїзд у Кобеляках має спинятися лише на хвилину. Але він завжди стояв довше: машиністи знали, що однієї хвилини мало для того, щоб устигли зійти всі, хто приїхав до Касьяна. Більшість із них - на милицях та в інвалідних візках.

"Клікніть" на фото для збільшення

     А ось чиновників від медицини така популярність Миколи Андрійовича просто-таки дратувала. Стіна, яку звела перед ним офіційна медицина, була дуже міцною. Деякі газети тоді писали, що він ганьбить честь радянського лікаря і закликали позбавити його диплома. І все-таки саме журналісти першими почали захищати Касьяна. Їх відправляли у відрядження розвінчувати невігластво сільського костоправа. А вони - поверталися з Кобеляк - захоплені його феноменом і, ризикуючи втратити роботу, писали правдиві репортажі.
     У себе, в Кобеляках, Касьян починав прийом з другої години ночі - саме в цей час його пальці - найбільш чутливі. Відпочиваючи по кілька годин, він встигав за добу оглянути та пролікувати 300-400 чоловік. Але черга до нього була безкінечною. Довелося запровадити талони, які видавали на кілька років уперед. Та люди писали листи й надсилали телеграми, благаючи прийняти їх якнайшвидше.
     Місцеві чиновники перебували у сумнівах: вони чудово знали, що Касьян ставить на ноги тисячі людей, але „згори” його лікарську практику називали неподобством і суворо вимагали покласти їй край. Невгодного костоправа викликали до райкому партії і запропонували протягом 24 годин назавжди виїхали з Кобеляк і Полтавщини. Касьян у відповідь тільки грюкнув дверима. Він нікуди не поїхав, а комісії практично не залишали його двору.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Після московської комісії Миколі Андрійовичу запропонували пройти стажування у Києві - в інституті ортопедії і травматології. Величезна черга його пацієнтів буквально окупувала цей заклад. Дійшло до того, що одного разу там просто винесли двері, і довелося викликати міліцію. Медиків така популярність дивувала, але вони змушені були визнати, що метод Касьяна в багатьох випадках може замінити складні операції.
     Врешті, гоніння поступово припинилися. Касьяна все частіше запрошували лікувати високих посадовців, і результати його терапевтичних сеансів були переконливими.
     Після двадцяти років переслідувань Касьяну офіційно дозволили лікувати людей, а його метод, названий мануальною терапією, стали впроваджувати в багатьох клініках. Запізніле визнання ніби намагалися компенсувати цілою низкою нагород. Касьян - один з небагатьох українських медиків, який став тоді народним лікарем СРСР.
     Хоч у Миколи Андрійовича вже були послідовники, хворі все одно намагалися потрапити саме до нього. Складалося враження, що вся країна жила з надірваною спиною. Руки Касьяна перебрали хребці майже всім космонавтам, членам Політбюро, відомим і найвідомішим акторам. Нерідко пацієнти ставали його друзями, а з Йосипом Кобзоном вони навіть покумували.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Концерти Кобзона - далеко не єдине, що подарував своїм землякам Касьян. Гонорари від своїх книг він передавав на ремонт шкіл, лікарень, на будівництво в Кобеляках пам’ятника Шевченку. А коли захворіла Раїса Кириченко, Касьян одним із першим визвався їй допомогти.
     Ні боротьба за виживання, ні гучна слава не змінили Касьяна. Не за званням, а за сутністю він лишався народним лікарем, для якого на першому місці завжди були люди, котрих він лікував.
     Сім’я розуміла його і підтримувала. Зі своєю дружиною Андріяною Миколаївною він познайомився ще тоді, як сам був хворий. Але ні хвороба, ні те, що з Касьяном жили три його доньки від першого шлюбу, - Андріяну Миколаївну не злякало. З рідного Галича вона назавжди переїхала в Кобеляки.
     Для Касьяна Кобеляки були тим самим, що Курган - для Ілізарова чи Славіно - для Федорова. Йому обіцяли створити ідеальні умови у Франції, Італії, Чехії... Ні, він ніколи не відмовлявся там лікувати, але неодмінно повертався додому.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Втім, сталося й так, що Касьян надовго покинув свої Кобеляки. Коли став депутатом Верховної Ради СРСР. Але й тоді не переставав приймати людей. Ті ж, кому не вдавалося потрапити до нього, посилали до президії гнівні телеграми: „Поверніть народу Касьяна”. Насправді Микола Андрійович погодився на депутатство лише заради одного: щоб люди не страждали у чергах - він мріяв збудувати у Кобеляках центр мануальної терапії.
Будівництво центру припинилося. За чиїм розпорядженням - невідомо. Так само невідомо й те, хто перший з жителів Кобеляк почав використовувати будівельний майданчик як джерело безкоштовних будматеріалів. Крали все: двері, балкони, труби, навіть розбивали стіни й вивозили цеглу... За кілька років від проекту лишилася тільки назва вулиці - Мануальна. Мрія Миколи Андрійовича перетворилася на руїни.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У центрі, якого так і не збудували, Микола Андрійович планував бути не директором, а головним консультантом. Бо, як і кожен Учитель, він волів би створити свою школу мануальних терапевтів. Сьогодні Касьян передає своє вміння лише синові. Удвох вони хочуть створити вже не центр, а хоча б невелику - на 10-15 палат - амбулаторію мануальної терапії. За власний кошт вони викупили під це невеличку земельну ділянку. А потім з прохання підтримати будівництво звернулися до бізнесових структур області - та на їхній рахунок не надійшло жодної гривні.
     А тим часом, як і десять, і двадцять, і сто років тому, до Касьянів нескінченним потоком ідуть люди – з надією зцілитися.
     Касьяна називають людиною-лікарнею. Не заради красного слівця: Микола Андрійович приймає за рік понад 40 тисяч пацієнтів - як солідний медичний заклад. Про це навіть записано у Книзі рекордів Гіннесса.

     У Касьяна вчилося багато лікарів, та лише десятьох він вважає своїми учнями. Вісім із них живуть за кордоном. І вже там - в Японії, в Італії, Ізраїлі - працюють центри мануальної терапії імені Касьяна. Там, але, на жаль, не в Україні.

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003