ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

10.04.04 УТ-1 21:45 11.04.04 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тисяча сімсот дванадцятого року молодий німецький композитор Георг-Філіп Телеман закінчив роботу над оперою, яку назвав „Музична пастораль”. Відклавши ще вологі від чорнила ноти, музикант, якого сучасники вважали талановитішим навіть за Баха, мріяв про нову хвилю слави. Він не міг навіть припустити, що клавір опери пролежить в очікуванні сцени кілька століть, мало не згорить під час Другої світової війни і що тільки через триста років молодий музикант у невідомій йому Україні знайде рукопис „Музичної пасторалі” і підготує постановку опери.      Напередодні прем’єри, щоб зацікавити публіку, організатори фестивалю зробили на афішах ”Музичної пасторалі” напис: „З архіву, вкраденого радянськими солдатами”... Кирило Карабиць погодився диригувати тільки за умови, що це формулювання приберуть з усіх анонсів. (Пауза)      Прем’єру забутої опери назвали сенсацією. Австрійські газети написали, що молодий українець зміг відтворити справжню барокову музику, передавши безліч її відтінків, силу та елегантність. І що така постановка гідна сцени найпрестижнішого державного театру.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Кирило Карабиць народився в сім’ї, яка дала Україні багато відомих імен. Його дідусь по матері – український письменник Давид Копиця, бабуся Маріанна – популярна в шістдесяті роки актриса кіно. А Кирилів батько –

"Клікніть" на фото для збільшення

     Іван Карабиць – один із найвидатніших сучасних композиторів. Саме він зорганізував перший в Україні міжнародний фестиваль „КиївМузикФест”, а також – конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Про твори ж Івана Карабиця писали, що за ними світ пізнає Україну...      Приблизно в чотири роки Кирила посадили за рояль. Він ще не міг дотягнутися до клавіш, тому спочатку вчився грати, сидячи в татка на руках. Батько брав його з собою на концерти й репетиції, разом із ним малий Карабиць „засідав” у Спілці композиторів.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Одного разу його батько демонстративно покинув збори. Уже дорослим Кирило дізнався, що так він протестував проти звинувачення композитора Валентина Сильвестрова у співпраці з ЦРУ. Через цей інцидент Івану Карабицю не дали рекомендації до аспірантури. Але в нього вистачило таланту зробити кар’єру, не поступившись принципами: він став і професором, і народним артистом України.      Захоплені своєю справою, батьки не читали синові нотацій, але спрацьовував найкращий метод виховання – власний приклад. Було само собою зрозуміло – яким має вирости їхній син і ким він має стати.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Незважаючи на двійки з математики, до музичної школи імені Лисенка Кирила прийняли: відомий хормейстер Елеонора Виноградова побачила незвичайні музичні здібності хлопчика. За короткий час Кирило не тільки наздогнав своїх нових однокласників, а й екстерном закінчив дев'ятий клас. Потім з'явилася можливість продовжити шкільне навчання в Сполучених Штатах за програмою Обміну учнів.      Бажання стати диригентом уже тоді заволоділо юним Карабицем. В його домашній колекції було кілька десятків диригентських паличок, а вивчення партитур стало найбільшим захопленням хлопця. Америка ж відкривала перед ним нові можливості вчитися музики, і Кирило почав шукати дорогу до американських університетів.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Мрія стояти за диригентським пультом таки перемогла спокусу вчитися композиції на американські гроші. Кирило повернувся до Києва, екстерном закінчив одинадцятий клас і того ж року став студентом Київської консерваторії.      Він набрав найбільшу кількість балів серед абітурієнтів, і згодом йому дозволили вчитися одразу на двох факультетах – і хорового, і симфонічного диригування. Проте за лаштунками музичного життя успіхи молодого Карабиця все-таки пов’язували з іменем його батька. Щоб переконати всіх у своїх власних можливостях, на третьому курсі консерваторії Кирило подає документи до Віденського університету музики.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Головний диригент будапештського оркестру Іван Фішер мав вибрати собі асистента із шістдесяти претендентів. Серед них були й музиканти із солідним диригентським стажем. Фішер – поставив усіх в однакові умови: конкурсантам пропонувалося послухати один із творів Штрауса у виконанні оркестру і висловити свої зауваження.      Із Будапешта до Відня їхати три години, але того дня для Кирила вони промайнули як одна мить: музика Штрауса, віртуозна гра оркестру, нові творчі плани захопили всі його думки.      Втім, у повсякденному житті Карабиця нічого не змінилося: треба було ходити на заняття в університет, готуватися до сесії і – чекати. Тільки через два з половиною місяці – приїхавши після різдвяних свят до Відня, Кирило знайшов у своїй поштовій скриньці конверт з угорським штемпелем.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Хоча контракт було укладено на один рік, згодом його продовжили на такий же термін. Увесь цей час Кирилу доводилося жити між Києвом, Віднем і Будапештом. Працівники авіакомпаній уже не просто впізнавали юного маестро, а й знали його робочий та студентський графіки. У Києві Кирило допомагав батькові у підготовці вже відомого "КиївМузикФесту".      Батькові Кирила – Івану Карабицю було 57 років, коли важка хвороба відірвала його від улюбленої справи. Син повіз Івана Федоровича на лікування до Австрії, але це принесло тільки тимчасове полегшення. Кирило майже невідлучно залишався в ті дні при батькові. І йому першому показав оголошення в газеті – про те, що престижний паризький оркестр „Радіо Франс” влаштовує конкурс на посаду другого диригента.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Філармонійний оркестр „Радіо Франс” є одним із трьох найвідоміших оркестрів Франції. Посаду другого диригента запроваджено зовсім недавно – для того, щоб дати можливість молодому музикантові проявити свої здібності та зробити ім’я в музичному світі. Конкурсанти з шістнадцяти країн з’їхалися до Парижа позмагатися за це місце. Кирило Карабиць був поміж них чи не наймолодшим – а проте він став одним із трьох фіналістів конкурсу.      Париж відкривав перед Кирилом нові можливості. Але щоб реалізувати їх, треба було розв’язати багато проблем, і насамперед – знайти спільну мову з музикантами. Тоді Кирило навіть не знав французької.

"Клікніть" на фото для збільшення

     На концерті, який відкривав новий сезон, Кирило диригував уже наступного року. На сцені „Радіо Франс” виступали ще один оркестр і деякі камерні ансамблі, але рецензія, що вийшла наступного дня у газеті „Монд”, починалася словами „феномен Карабиця”.      Сьогодні Кирило диригує на різних заходах: від молодіжних концертів до балету „Спартак” Хачатуряна. На Фестивалі сучасної музики, який недавно проходив у Парижі, публіка, як завше, вітала його оваціями.      Ліонель Столерю знає Кирила з дитинства. Екс-міністр Франції є диригентом Романтичного європейського оркестру, з яким він часто приїздив до Києва. Ліонель був знайомий з Кириловим батьком і бував у домі Карабиців. Про перемогу Кирила на конкурсі „Радіо Франс” Столерю дізнався з паризької преси і охоче допоміг йому з житлом. Невелика українська діаспора в Парижі також радо прийняла молодого музиканта.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Париж, напевно, щось змінює в Кирилові... хоча й не робить його французом. Музикантове життя складається так, що йому доводиться бути скоріше громадянином світу. Нещодавно Кирилу запропонували посаду головного запрошеного диригента Страсбурзького оркестру. Цю роботу Карабиць поєднуватиме з діяльністю в „Радіо Франс”. Він раз у раз приїздить до Відня, де тепер навчається вже в аспірантурі університету музики. До міст, в яких Кирило тепер частий гість, додалося ще одне – Венеція. Там на нього чекає – його власна родина.      А до Києва Кирило повертається часто. І не тільки через ностальгію. Після батькової смерті він виконує обов’язки одного з музичних директорів „КиївМузикФесту” і неодмінно сам виступає на фестивалі. Два роки тому – Карабиць став диригентом Національної опери України.

"Клікніть" на фото для збільшення

     „Паяци” були першою постановкою Кирила в Київській опері. Режисером він запросив Філіпа Арнонкура, постановника з Австрії. Той відразу погодився і був у захваті від українських голосів.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Спектакль вийшов вдалим. Але торік під час пожежі в театрі було пошкоджено декорації опери, і її тимчасово зняли з репертуару. Нещодавно „Паяци” повернулися на сцену, а Кирило взявся за роботу ще в двох операх.      „Євгеній Онєгін” в оперному театрі йшов багато років – і, як писали музикознавці, вистава задихалася від режисерських та вокальних штампів. Нинішнього сезону на афішах „Онєгіна” було заявлено багато нових імен: молоді солісти на сцені – молодий диригент за пультом. І виставу, від якої не сподівалися нічого нового – критики назвали революцією в Київській опері.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Колишня радянська система ревниво оберігала свої талановиті кадри – і в цьому було щось позитивне. Національна опера мала і Симеонова, і Турчака.      Сьогодні професію музиканта, як і багато інших творчих ремесел – не обмежують кордони. Бо яка ж країна, який народ не пишатиметься, коли двадцятишестилітньому земляку аплодують Відень та Париж. І хтозна, може, в особі Кирила Карабиця ми ще матимемо свого Аббадо чи Муті, про якого завжди говоритимуть: його зірка – спалахнула в Україні.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003