ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

28.01.05 Телеканал „Інтер” 23:15

29.01.05 Телеканал „Інтер” 13:40

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Літо 1936 року виявилося спекотним, і москвичі „штурмом” брали поїзди, що прямували до чорноморських курортів. Очманілий від вокзальної метушні літній чоловік зайшов до свого купе. Швиденько ліг на верхню полицю й задрімав. Його розбудили запальні голоси попутників: ті обговорювали надрукований у свіжому номері газети „Правда” фейлетон відомого журналіста Михайла Кольцова. Дідусь звісив голову й промовив: „ А це, між іншим, мій син”.

     Пасажири здивовано підняли голови: що за дивакуватий старий! А згодом усе купе вже заходилося сміхом, роздивляючись карикатури художника Єфимова на шпальтах ранкових „Ізвєстій”. Аж згори знову почувся голос: „Це теж мій син”. Ті, що сиділи внизу, переморгнулися, і найдотепніший звернувся до дідуся: „А Шаляпін часом не ваш син?”. Старий образився, відвернувся до стіни і до кінця поїздки не промовив ні слова. Він пишався синами, виховував і любив їх – однаково; обом бажав щастя. І того, безхмарного для радянських людей року, не міг і подумати, що одному з його синів буде відведено лише сорок років життя, а другий перетне столітній рубіж і стане людиною-епохою... Сьогодні саме так називатимуть Бориса Юхимовича Єфимова – одного з найвідоміших художників-карикатуристів двадцятого століття. Його книжка спогадів „Десять десятиліть” повертатиме читача у вир подій, які вразили світ.

"Клікніть" на фото для збільшення

     ...Родина братів Фрідляндів на якийсь час переїхала з Києва до Білостока: коли імперію захлеснула революційна хвиля 1905го і в Україні стало неспокійно. Однак батько часто їздив до Києва і завжди повертався з купою книжок. Борис та Михайло Фрідлянди зачитувалися романами Жуля Верна, Майна Ріда, Генріка Сенкевича. А одного дня в них з’явилася енциклопедія Брокгаузена та Ефрона, за яку брати мало не пересварилися: старший хотів читати, а молодший – перемальовувати.

     Брати-нерозлийвода змушені були розлучилися, коли старший вступив до петроградського інституту, а молодший продовжив навчання в реальному училищі Харкова. У міській бібліотеці Борис частенько переглядав часопис „Новий Сатирикон”, в якому друкувалися шаржі на тогочасних політиків. І от одного дня з-під пера учня з’явилася перша карикатура...

     ...Вже сто років Борис Єфимов займається улюбленою справою – малює. Із тисяч карикатур найдорожчими залишаються ті, перші. Бо за кожним малюнком – яскраві спогаді.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Початок 1918 року в Києві ознаменувався багатолюдними мітингами, на яких обстоювали свої позиції прибічники різних політичних сил: Тимчасового уряду, Центральної Ради та Всеукраїнської ради військових депутатів. У цей тривожний час Фрідлянди зібралася разом. Тільки тепер, після того, як їхні перші замітки й малюнки було надруковано в центральній пресі, брати взяли псевдоніми – Кольцов та Єфимов. Стоячи в натовпі біля оперного театру, Борис замальовував до свого зошита січових стрільців, синьожупанників і самого Симона Васильовича Петлюру в розхристаній солдатській шинелі.

     У революційній стихії талановита київська молодь почувалася наче риба у воді. Учорашні підлітки складали кістяк нових – уже радянських – редакцій газет, журналів, видавництв. Бориса Єфимова зарахували на службу до видавничого відділу Народного комісаріату військових справ – секретарем з друку і розповсюдження листівок та плакатів. Його брат, як військовий кореспондент, часто виїздив на фронт. Для шпальт „Київського пролетаря” та „Червоного кавалериста” були потрібні малюнки. І невтомний Михайло, який встигав працювати всюди, звернувся до Бориса. Той – спочатку відмовився, пославшись на свою секретарську роботу...

"Клікніть" на фото для збільшення

     У Москві в Бориса Єфимова та його дружини Розалії народився син, якого він назвав на честь брата – Михайлом. Молодому батькові потрібно було утримувати сім’ю, і Михайло Кольцов привів Бориса на Тверський бульвар: у двадцятих роках тут розміщувалися редакції „Правди” та „Ізвєстій”...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Борис Єфимов, постійно працюючи в „Ізвєстіях” та „Правді”, малював і для „Крокодилу”. Сатиричний журнал народився з ілюстрованого додатка до „Робітничої газети”, головним редактором якої був Костянтин Єремєєв – учасник жовтневих подій. Авторитет досвідченого більшовика в колі молодих літераторів та художників був незаперечним.

     Проте малювання не завжди приносило задоволення. Редакції вимагали карикатур, які показували б злочинні обличчя вчорашніх полум’яних революціонерів – троцькістів. І Борис Єфимов часто згадував добрі слова, які Троцький написав на його першому альбомі малюнків на їх зустрічі в кабінеті голови Реввоєнради.

     У цей час сімейне становище Бориса Єфимова значно ускладнилося – двадцять восьмого року він познайомився з Раїсою Фрадкіною, яка раніше працювала в секретаріаті Леніна. Рая виявилася „фатальною” жінкою: гарна, розумна, вольова і гонориста, – вона прив’язувала до себе художника сотнями ниток, була його музою, бойовою подругою і „кілком у серці”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Бурхливе особисте життя відходило на другий план за вкрай насиченою професійною діяльністю. Без карикатури – цього дійового інструмента пропаганди – не виходив жоден номер газети чи журналу. В Європі набирав сили фашизм. Тож персонажами малюнків Єфимова дедалі частіше ставали Гітлер, Муссоліні, Герінґ та Геббельс, якого він малював в образі кульгавої мавпи.

     Прагнучи в карикатурі дійти до самої суті суспільного явища, художник часто просив поради у свого брата-журналіста. Популярність Михайла Кольцова в цей час була надзвичайною. Він був не просто журналістом, редактором і письменником: усім своїм блискучим талантом та надзвичайною енергією Михайло служив розбудові нової держави. Разом із льотчиками-випробувачами він був за кермом під час сенсаційного перельоту через Гіндукуш; у Парижі, представившись французьким журналістом, брав інтерв‘ю в денікінських генералів... Він поїхав до Сочі, щоб провідати тяжко хворого сліпого письменника – і лише після цього вся країна дізналася про Миколу Островського та його роман „Як гартувалася сталь”.

     ...Зрештою, така активна діяльність Кольцова вирішила і його долю – він знав надто багато.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тоді, коли всі зачитувалися „Іспанським щоденником” Кольцова – мужнім і відвертим твором про події громадянської війни в Іспанії, – Сталін читав інший витвір – лист генерального комісара інтернаціональних бригад Андре Марті. У листі йшлося про те, що в Іспанії Кольцов перевищує свої журналістські повноваження: втручається у плани військових, хизується своїм особливим становищем „представника Москви”. І що все це шкодить загальній справі республіканців. Звіт про поїздку Сталін приймав у Кольцова особисто. Він жартома називав Михайла доном Мігелем, і раптом запитав: „А чи є у Вас револьвер, товаришу Кольцов?” „Є,” - відповів той. „А чи не збираєтеся Ви з нього застрелитися?” „І в думці не маю, товаришу Сталін”. Кольцов був збентежений, але не вірив, що це був натяк.

     Доповідь було зроблено. І тієї ж ночі – тринадцятого грудня тридцять восьмого року – по нього прийшли. Кольцова тримали у в’язниці чотириста шістнадцять днів – до розстрілу. Іще два роки після того в Єфимова приймали передачі для Кольцова. А потім – багато років ходили чутки, що Михайло живий, що його бачили...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Арешт Михайла змусив Бориса певний час переховуватися від енкаведистів. Потім йому передали розмову Сталіна і Берії, в якій йшлося про нього. Тоді начебто Сталін сказав: „ Художника – не чіпати!” ...Проте малюнки Єфимова офіційні видання все одно не друкували, і він робив тільки афіші та рекламні плакати. Лише в „Труді” прийняли один малюнок. І то – без підпису.

     Коли німецькі чоботи ступили на радянську землю, „крокодильці” та „правдисти”, працівники „Червоної зірки” та „Комсомолки” стали писати репортажі з передової, яка проходила біля самісіньких стін Москви.

     Борис Єфимов, Кукринікси – художники Крилов, Соколов і Купріянов, – письменники Костянтин Симонов та Василь Гросман, поет Євген Долматовський, співак Леонід Утьосов – у складі фронтових бригад ішли дорогами війни, пліч-о-пліч з офіцерами і рядовими радянської армії... Через п’ять років вони побачать повалених і жалюгідних „Фон дер Пшиків” на Нюрнберзькому процесі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Малюнки Єфимова були широко відомі за кордоном – в Америці і в Європі. А наприкінці п’ятдесятих років про нього дізналися і на Сході. Разом з київським художником Валентином Литвиненком він уперше побував у Китаї, де повною мірою відчув гостинність тодішніх радянських побратимів. Після багатолюдного мітингу на честь дружби Москви і Пекіна китайські товариші попросили Бориса Юхимовича залишити їм на згадку малюнок. Він уже збирався намалювати потиск рук, коли його запросили до драбини, що стояла біля вибіленої стіни головного будинку комуни.

     Згодом Борис Єфимов згадуватиме цю поїздку з гумором, адже вдруге він приїде до КНР у шістдесят четвертому – в часи гострого протистояння двох країн. Тоді на зустрічі з радянським художником приходитимуть одиниці. Однак він і далі вирушатиме в далекі поїздки: цікаві зустрічі, враження виплескуються на папір новими сюжетами.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Удома Михайло Єфимов зберігає колекцію батькових малюнків, які той дарує синові до кожного дня народження вже протягом шістдесяти років. На одному з них зображено диктатора Муссоліні – на згадку про минуле. Адже телеграму зі звісткою про народження сина йому вручили в Римі, коли він був на прийомі в міністра авіації... Муссоліні.

     Борис Юхимович намагався дарувати синові традиційні малюнки навіть тоді, коли майже втратив зір. Відшарування сітківки ока почалося ще в сімдесятих роках. У дев’яностих стало недобачати і друге око.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У дев’яносто дев’ять років Єфимову зробили операцію. Коли з його очей зняли пов’язку і він побачив на лікарняній стіні картину – художник заплакав...

     Після операції Борис Юхимович знову почав активно працювати – вже в „Новому Крокодилі”. Туди його покликали друзі-колеги зі старого видання, колись закритого через фінансові труднощі. Нарешті знайшлися меценати й ентузіасти, які знову почали видавати улюблений гумористичний журнал на численні прохання читачів.

     Почерк Майстра й досі залишається незмінним: упевнені штрихи і чіткі лінії. Так само пише він і свої книжки, де є чорне і біле, веселе і трагічне.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Художник Борис Єфимов любить повторювати поетичні рядки Роберта Рождественського: „Мої роки – моє багатство”, додаючи від себе: „Але й тяжка ноша”. За цими словами – довге життя людини, яка перемагає вік завдяки щоденній творчій праці і незмінному оптимізму.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003