ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

24.05.03 УТ-1 21:20 25.05.03 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     У сімдесятих роках на теренах радянського простору запанував культ вокально-інструментальних ансамблів. Мрією кожного гітариста ВІА був фірмовий інструмент – гітара марки “Фендер” або “Гібсон ”. Придбати її можна було тільки у великих містах. Соліст ансамблю “Сато” із Фергани вирішив поїхати по інструмент до Ленінграда. Йому пощастило – на зроблену під “Гібсон” гітару якраз вистачило грошей, зароблених ним на весіллях. Повернувшись додому, хлопець показав інструмент татові. “Скільки коштує?”, - спитав той. “Триста,” - відповів син. Хіба міг він сказати своєму батьку – простому теслі, що віддав за гітару дві тисячі сімсот трудових радянських карбованців?
     1995 року Енвер Ізмайлов, кримський татарин, здобув гран-прі на конкурсі європейських гітаристів у швейцарському місті Лозанна. Йому присвоїли титул “Золота гітара Європи”. Про таку славу навряд чи міг мріяти отой хлопчина, що потайки навідувався в дядькову кімнату, діставав його стару гітару і брав свої перші акорди...
     Гітара в той час була майже недоступним інструментом не тільки для Енвера, а й для багатьох його однолітків із Фергани. Вона була наче вишукана родичка східних народних інструментів: тара і дутара, - під мелодійні звуки яких спекотними вечорами велися довгі розмови за тарілкою плову та піалою зеленого чаю. Дорослі по-сусідські розповідали одне одному про свої справи, а молодь мріяла про модний європейський одяг, подорожі, і, звичайно, про кохання...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Енвер мріяв вчитися музики. Проте, за традицією кримськотатарських родин, за молодших вирішували старші. Батько та дядько Енвера вважали, що хлопчині краще мати справжню професію. Наприклад, стати зварником. Юнакові довелося піти до місцевого ПТУ.
     І все-таки Ізмайлов поступив до музичного училища – у 18 років. Спочатку Енверова тітка привела його до місцевого домбриста. Той запросив талановитого хлопця на прослуховування. Однак у Ферганському училищі мистецтв на Ізмайлова чекало розчарування – у цьому закладі вибір музичних інструментів був обмеженим: лише народні та духові.
     Тільки-но Енвер опанував гаму до-мажор, як уже змушений був припинити заняття - його забрали до армії. І вже там Ізмайлов - начебто жартома - попросився до оркестру народного військового ансамблю "Пісні й танцю" – грати на фаготі. Командування сприйняло Енверову заяву всерйоз.
     Репутація майбутньої зірки – Енвера Ізмайлова - не постраждала. Фагот він таки опанував, і після цього зрозумів, що музика – це назавжди. Це його середовище, його повітря, його життя...
     Ще за якийсь десяток років до цього джаз майже не звучав на концертних майданчиках Радянського Союзу. Під час візиту до Америки Микита Хрущов відвідав концерт американського біг-бенду під керівництвом Бенні Гудмена. Відтак з-за океану Генсек привіз не лише ідею кукурудзяного раю, а й дозвіл радянському суспільству відкривати для себе творчість західних письменників, художників, акторів, музикантів, у тому числі - джазових. Приповідка “Сегодня он играет джаз, а завтра родину продаст” відійшла у минуле.
     Спочатку на численних партійних зборах обговорювали, яким же має бути радянський джаз, а згодом, так і не вирішивши, дозволили музикантам просто грати. Втім, джаз так і не увійшов до числа улюблених жанрів влади і вважався складним для розуміння широких верств. Радянських джазменів спонукали до пошуків народного коріння джазу.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Джаз захопив Ізмайлова, і по закінченні служби він повернувся додому з рішучими намірами зробити кар’єру професійного музиканта. Та самого лише бажання було замало, а досвід набувався не так швидко.
     Фольклорну музику Енвер грав здебільшого на весіллях, і таким чином заробляв гроші, щоб прогодувати свою родину. На той час він уже одружився з Мевіде - сусідською дівчиною. В його сім’ї з‘явилися дві донечки: Лєніє та Гюльміра. Але за домашніми клопотами Енвер не забував головного – самовдосконалюватися як музикант. Будучи солістом групи "Сато", він їздив з гастролями по всьому Союзу, брав участь у джазових фестивалях... Він експериментував, наближаючись до головного свого винаходу – унікальної манери гри на гітарі, яку згодом теоретики джазу називатимуть теппінгом.
     Виконуючи джазові імпровізації в своїй унікальній новаторській манері, Ізмайлов почав їздити світом, спілкуватися з всесвітньо відомими зірками джазу та підкоряти серця меломанів. Виступи Ізмайлова за кордоном вражали найтонших цінителів. Віртуоза радо приймали в усьому світі, окрім батьківщини – Криму, звідки у 44 році були виселені родини кримських татар.
     Депортація 44 року стала трагедією. Тоді, згідно з постановою ЦК ВКП(б), почалося знищення всього, що нагадувало про кримських татар – їхньої історії, культури, побуту, традицій. З могильних плит татарських кладовищ будували огорожі, свинарники та сараї. Колишні оселі кримських татар займали переселенці з Росії та України... Енвер знайшов місце, де раніше жили його батьки, але це вже не був отчий дім... Оселитися на етнічній батьківщині він зміг аж після того, як 1989 року Верховна Рада СРСР визнала депортацію кримських татар незаконною.
     1990 року до Криму почали повертатися тисячі татарських родин. Місцева влада неохоче відводила їм землі, і вони селилися стихійно. Більшість цих поселень і досі вважаються незаконними. Енвер визначив для себе тільки чесний шлях повернення – хотів бути бажаним на цій землі. Але чиновники бачили в ньому - чергового переселенця з купою проблем, а не знаного в усьому світі музиканта.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Нині Енвер Ізмайлов, заслужений артист України - соліст оркестру Кримськотатарського національного театру. Багато часу й сил іде на репетиції, але ще більше - на організаційні клопоти та дороги. Вони забирають частину життя, яка могла б належати музиці.

     Мистецтво Ізмайлова легко долає кордони, що розділять людей. Він сам створив свій музичний феномен, в якому поєднав прогресивні музичні течії Заходу і фольклорні традиції Сходу. Відкривши в собі свободу самовираження, артист щедро поділиться нею з нами. Та почути живу душу маестро можна лише у звуках його віртуозних джазових імпровізацій.

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003