ІМЕНА
ВЕДУЧА

05.03.05 Телеканал „Інтер” 13:15

11.03.05 Телеканал „Інтер” 11:00

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     …Хрущов зробив паузу і розгорнув переданий йому шматок паперу. За його рухами спостерігали сотні студентів, які прийшли на мітинг пам'яті недавно вбитого Ярослава Галана. Що за поспіх? Чому партійному керівникові не дають договорити?
     Згорнувши записку, він закінчив виступ. А потім, не гаючи часу, пішов телефонувати Сталіну в Москву. “Коли зможете приїхати?” – запитав його генералісимус. “Якщо треба терміново – можу завтра”, – відповів Хрущов.
     “Розмова відбулася дуже коротка, і це мене занепокоїло. Час для мене був важким. Після неврожаю 1946-го року... я опинився в опалі у Сталіна. І ось такий дзвінок... Біс його знає, в чім річ. ...Прибув я в Кремль. Сталін запропонував мені взагалі перебратися до Москви, сказавши, що в Ленінграді виявлено зраду...”
     Із переїздом до Москви життя Хрущова різко змінилося. В його домі перестали бувати гості. Натомість звичними стали дзвінки від “Самого” з викликами на горезвісні сталінські вечірки.
     Першого березня 1953 року Хрущов так і не дочекався дзвінка. А через п’ять днів країна дізналася про те, що вождя всіх народів уже немає в живих.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Події тієї весни розвивалися бурхливо. У квітні газети опублікували заяву радянського уряду, в якій пропонувалося припинити війну в Кореї; “Правда” друкувала виступи “паліїв війни” Черчилля та Ейзенхауера; було оголошено про закриття “справи лікарів”... Світ змінювався. І роль енергійного Хрущова в цьому новому світі поступово набувала все більшої ваги.
     “Народ повірив у “ворогів” і підтримував тирана, який, за власним вибором, як в стаді баранів, вибирав та різав людей, кого – відкрито, а хто просто зникав без сліду. Хіба це дії справжнього марксиста? Це вчинки деспота або хворої людини. Вийшло, що в ім’я революції, в ім’я народу він винищував цвіт народного керівництва та партії і навіть самі народні маси. Таким діям не може бути виправдання.” (зі спогадів Микити Хрущова)

"Клікніть" на фото для збільшення

     ...Під час веселої вечірки Леонід Хрущов уклав парі. Він мав прострелити пляшку, яка стояла на голові в одного з учасників розваги. Витівка закінчилася трагічно: заміть пляшки – куля влучила в людину.
     Під час війни така провина каралася штрафбатом. Леонідові – дозволили залишитись в авіації, однак пролітав він недовго.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У березні сорок третього його літак був збитий неподалік від Смоленська. А невдовзі після загибелі Леоніда сім’ю Хрущових спіткала ще одна біда: заарештували Леонідову дружину Любу, на той час – студентку інституту іноземних мов.
     У таборі Любі приснився сон: вона пливла на білому лебеді і чула голос Микити Сергійовича, який кричав: “Любу треба звільнити!” Але повернутися додому вона змогла тільки після смерті Сталіна. Поки Люба була в ув’язненні, її маленька донька виховувалась у домі дідуся і навіть не помітила, як стала називати його татом.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Після війни дівчинка разом із Хрущовими повернулася до Києва, а в 49-му – переїхала до Москви. Як і інші діти в сім’ї Микити Сергійовича, вона не одразу змогла забути Україну і ще довго за нею сумувала. Хрущов же не забував її ніколи...
     Міжнародні справи дісталися спадкоємцям Сталіна у важкому стані. Холодна війна набирала обертів і обіцяла будь-якої миті перерости у війну гарячу. Імовірність авіанальоту з американських військових баз, яких було повно у прикордонних з СРСР районах, здавалася цілком реалістичною. Питання обороноздатності країни та створення сучасних озброєнь виходили на перший план.

"Клікніть" на фото для збільшення

     “...СРСР був доведений до краю невпинними капіталовкладеннями в оборону нашої країни. Військова промисловість розвивалась і вшир, і вглиб. Численна армія давила на бюджет. Вона обходилася ціною величезних матеріальних коштів. Відволікалися нескінченні людські ресурси, які могли бути використані для розвитку мирної економіки. На Заході це бачили і ще інтенсивніше розгортали гонку озброєнь, щоб кінь радянської економіки не витримав цієї гонки і здох сам по собі...” (зі спогадів Микити Хрущова)

"Клікніть" на фото для збільшення

     Наступальна воєнна доктрина, що панувала під час сталінського правління, поступово змінювалася на оборонну. Водночас визрівало крамольне питання: а чи так уже неминуча війна між двома ідеологічно різними таборами? Прозондувати це питання Хрущов сподівається в Женеві. У липні 1955 тут відбувається саміт керівників держав та урядів чотирьох країн – перший після Потсдама. Він стає і першим міжнародним іспитом Хрущова, якого Захід поки що не сприймає – адже для них він лише керівник компартії Радянського Союзу. Формально, як представник державного управління, делегацію очолює голова Ради Міністрів Булганін.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Із Женеви до Москви Хрущов повертається впевнений у тому, що війни уникнути можна – треба тільки бути сильним. Рішучість, з якою він відкинув план відкритої війни, який пропонував Ейзенхауер, пояснювалася просто. Хрущов розумів: щойно американці почнуть облітати радянські простори, то зрозуміють, що СРСР не має сучасних озброєнь. Цього Хрущов допустити не міг. Він блефує, голосно розповідаючи під час закордонних візитів, що в Радянського Союзу ракет більш ніж достатньо. Тимчасом як роботи з їх виготовлення тільки починають розгортатися.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Вивільнені після скорочення армії ресурси Хрущов планував спрямувати на вирішення побутових проблем. Особливо болючим було житлове питання. Війна зруйнувала величезну кількість будинків, а ті, що встояли – розсипалися на очах, бо майже чотири роки – не опалювалися. На житло виник справжній голод, який ніяк не вдавалося ліквідувати і через десять років після війни.
     “Я одружився молодою людиною, 1914-го року мені було 20. Як тільки одружився, отримав квартиру. Отже, за капіталістичних умов, коли я працював простим слюсарем, хазяїн задовольняв квартирами. І мені було боляче, що я, колишній робітник, за капіталізму мав кращі житлові умови, ніж зараз мої товариші” (зі спогадів Микити Хрущова)

"Клікніть" на фото для збільшення

     Іншою проблемою, яка не давала Хрущову спокою, був хронічний брак продуктів харчування. Навіть у столиці за м’ясом, яйцями, молоком люди вистоювали в чергах по кілька годин. У провінції ж не вистачало навіть хліба.
     “Іноді я... зустрічаюся з людьми, і вони розповідають мені сумні анекдоти, що відображають нинішнє становище в країні. Один із таких співбесідників запитав мене: „Чи може верблюд дійти від Москви до Владивостока?” Я відповів: „Думаю, у нього вистачить сил”. Співбесідник засміявся: „Не дійде, його з’їдять по дорозі”. Цей анекдот відображає сумну реальність” (зі спогадів Микити Хрущова)

"Клікніть" на фото для збільшення

     Хрущов вірить, що „швидкий хліб” можна отримати, зоравши нові землі. П’ятдесят шостий рік стає тріумфом цілинної ідеї – нові засівні площі дали половину зібраного в країні зерна.
     “Коли ми вже розорали велику кількість гектарів цілини, у Казахстані трапилися... пилові бурі. Здіймались у повітря хмари землі, ґрунт вивітрювався. ...Але, хай там що траплялося і незважаючи на всі труднощі, цілинний хліб залишався найдешевшим... Гроші окупалися з лишком навіть з урахуванням того, що там урожайні, маловрожайні та неврожайні роки чергуються” (зі спогадів Микити Хрущова)

"Клікніть" на фото для збільшення

     Натхнений цілинними перемогами, Хрущов вірить і в торжество своєї нової ідеї – кукурудзяної. Вона виникла після повернення сільськогосподарської делегації із США. Там радянські фахівці дізналися, що кукурудзяне зерно калібрують на спеціальних заводах. І це дає можливість відчутно збільшити врожай та забезпечити фермерів кормами для худоби.
     Хрущова зацікавило те, що радянські спеціалісти побачили за океаном. Калібрування кукурудзяного зерна обіцяло вирішити проблему кормів, а значить – і забезпечення країни м’ясом. Адже купити його було ні в кого: торгівлю із Заходом надійно перекривала “залізна завіса”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Фермерам з Айови надсилається запрошення відвідати СРСР. Але в Америці цей заклик не викликає ентузіазму: адже торгувати з Радянським Союзом заборонялось абсолютно всім. Винятком стає фермер-мільйонер Росуел Гарст. Він мріє продати до Радянського Союзу насіння, калібрувальний завод, а, якщо пощастить, то й установити з СРСР довгострокові торговельні відносини.
     Хрущов зустрівся з Гарстом в Ялті, і вони дуже сподобались одне одному: обидва були закохані в землю і годинами могли говорити про кукурудзу, сою, боби... Після повернення додому Гарст, не приховуючи зловтіхи, телеграфував у держдепартамент: “Хрущов купив усе і замовив іще”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Отак зав’язалася незвичайна для п’ятдесятих років дружба. Гарст неодноразово побуває в Радянському Союзі, а от Хрущов відвідає ферму свого заокеанського приятеля тільки раз – у вересні п’ятдесят дев’ятого, під час поїздки по Сполучених Штатах.
     ...Хрущов щиро вірив у те, що рай на землі для трудящого люду можна створити тільки завдяки плановій економіці соціалізму. Ця віра підтримувала його і на фронтах громадянської війни; і за часів боротьби з УПА та придушення угорського повстання; і під час розстрілу бунтівного натовпу в Новочеркаську та цькування “буржуазного” Пастернака...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Хрущов вірив у перемогу комунізму. Він навіть сподівався, що, дивлячись на успіхи свого східного сусіда, Західний Берлін поступово стане прорадянським…
     Питання демілітаризації цього до зубів озброєного капіталістичного форпосту, що вторгнувся на територію соціалізму, стало одним з основних під час зустрічей з президентом США. Спільної мови в цьому Хрущов та Ейзенхауер не знайшли. Проте вони добре порозумілися в іншому...


     Кінець другої частини

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003