ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

04.09.04 УТ-1 21:45

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     На початку 1895 року у Львівському університеті оголосили конкурс на замІщення посади завідувача кафедри української мови. Серед претендентів був і вчений-славіст, який недавно захистив докторську дисертацію у Відні. Кандидат повинен був прочитати перед Ученою радою свою прОбну лекцію. Згідно з протоколом, лектор мав бути обов’язково одягнений у фрак. Власного фрака в кандидата не було – довелося позичати в найкращого друга. Але правила мовчали про те, яка сорочка має бути під фраком. Тому, за звичкою, науковець одягнув свою улюблену вишиванку. Після блискучої лекції захоплені слухачі підхопили його на руки і почали підкидати вгору. Позичений фрак такого випробування не витримав і тріснув. Лектора-тріумфАтора звали Іван Франко.      Професорської посади Іван Франко тоді так і не отримав. Пройшло трохи більше ніж п’ятдесят років, і Львівському університету надали ім’я Івана Франка.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Іван Франко писав, що кузня його батька була місцем збору, нарад та приязної балаканини сусідів. Місцева легенда твердить, що в батьковій кузні малий Івась побачив мандрівного старця, який напророчив йому письменницьке майбутнє. „Твій батько кує залізо, а ти – куватимеш слова”, – сказав тоді старий.      Яків Франко віддав свого первістка до сільської школи. А потім хлопчик, який дивував усіх неймовірною пам’яттю та кмітливістю, вчився в школі та гімназії в Дрогобичі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Після гімназії Франко вступив на філософський факультет Львівського університету. Разом з товаришами він почав видавати журнал „Друг”, в якому друкував свої перші твори. Там же з’явилась і низка його оповідань про життя робітничого Борислава. Цензура побачила в них соціалістичні настрої, і автор потрапив під пильний нагляд поліції.      На другому курсі, влітку 1876 року, в Лолині, Іван заручився з Ольгою Рошкевич. Окрилений і безтямно закоханий, Франко повернувся додому. Але в хаті на нього чекали поліціянти.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Видати свою красуню-доньку за соціаліста, який щойно вийшов з тюрми, – про це навіть не може бути мови! Батько вимагає від Ольги розірвати заручини з Франком.      Арешт та ув’язнення не тільки розлучили Івана Франка з коханою. Він змушений був залишити навчання у Львові. Тільки через десять років Франко склав екстерном випускні іспити в Чернівецькому університеті та отримав диплом.      На життя Іван заробляв лише письменництвом. Наприкінці дев’ятнадцятого століття у Львові, Варшаві, Кракові, Відні, напевно, не було жодної газети чи журналу, де не працював би Іван Франко. Його статті друкувалися навіть у Петербурзі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Навесні тисяча вісімсот вісімдесят п’ятого року Франко вперше приїхав до Києва – побачити столицю Великої України та відвідати могилу Шевченка в Каневі. У Києві він часто бував у домі Єлисея Трегубова – викладача колегії Галагана і активного члена українського товариства „Громада”. Там Франка познайомили з двадцятирічною Ольгою Хоружинською, яка походила з київського дворянського роду.      Весілля Ольги Хоружинської та Івана Франка відбулося 1 травня 1886 року. Ольга з юності мріяла вінчатися навесні і неодмінно – в білій сукні з вельоном. Церковна церемонія відбулася в маленькій каплиці на території колегії Галагана.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Власного дому Іван не мав і тому привіз молоду дружину до маленької сирої квартири на околиці Львова. Тендітна і ніжна Ольга, яка в Києві звикла до зручного життя, з прислугою та виїздами у світ, взялася облаштовувати родинне гніздо для поета.      Ольга народила Франкові трьох синів – Андрія, Тараса та Петра – і доньку Анну. Вона встигала не тільки дбати про дітей і чоловіка, а й допомагати Іванові в його письменницькому труді: редагувала статті, розсилала літературу замовникам. Частина Ольжиного посагу пішла на видання першої поетичної збірки Франка „З вершин і низин”, яка вийшла 1887 року. „Лиш боротись – значить жить!” – поезія, наповнена духом боротьби, благородним поривом служіння народу, зробила Франка кумиром молоді. Цю книжку назвали найбільшим літературним явищем з часів виходу шевченкового „Кобзаря”. Того ж року Іван Франко написав повний вдячності і ніжності вірш „Моїй дружині”: „Спасибі тобі, моє сонечко, за промінчик твій – щире словечко!”

"Клікніть" на фото для збільшення

     Але з часом стосунки між Ольгою та Іваном ставали дедалі складнішими. Франко заробляв небагато, а Ольга не звикла і не вміла ощадливо вести господарство. Тому жили вони в постійних нестатках, що дуже її пригноблювало. Галицьке товариство так і не прийняло чужинку. А Франко – був захоплений суспільними справами та письменництвом. Тому у Львові Ольга все частіше почувала себе самотньою і навіть нещасливою.      У дев’яностих роках у різних львівських часописах почали друкуватися ліричні вірші, які вразили галицьку публіку довершеністю форми та змісту. Вірші виходили без підпису, і всі гадали: хто ж автор таких блискучих любовних поезій? 1896 року всі ці вірші, і кілька нових, вийшли у збірці під назвою „Зів’яле листя”. Яким же великим було загальне здивування, коли на обкладинці побачили ім’я ... Івана Франка!

"Клікніть" на фото для збільшення

     Іще більше сум’яття викликала передмова до першого видання „Зів’ялого листя ”, в якій Франко писав, що книжку створено на основі щоденника самогубця. Мовляв, щоденник потрапив до автора, а той його переробив та опублікував. У другому виданні Франко вже твердив, що ліричний герой віршів – він сам. Тоді читачі почали ламати голови: хто ж та жінка, що надихнула поета на таку лірику?      Згодом сам Франко зізнався: уже листуючись зі своєю майбутньою дружиною, він закохався в одну польську панянку, яка не відповіла йому взаємністю. Це кохання мучило Франка цілих десять років, і саме під його впливом було написано „Зів’яле листя”. Імені таємничої польки Франко не назвав. Тільки багато років потому, – Целіна Зигмунтовська – так звали музу ніжних поезій Франка – принесла у Наукове товариство імені Шевченка його листи і розповіла історію їхніх стосунків. Друзям поета ця жінка не сподобалась – видалася звичайною обмеженою і неосвіченою міщанкою.

"Клікніть" на фото для збільшення

     1890 року Іван Франко створив і очолив першу в Галичині політичну партію, яка обстоювала інтереси українців. Вона називалась „Радикальна”, мала програму-мінімум і програму-максимум. Мінімум – створення автономної галицької області в складі Австро-Угорської імперії. Максимум – утворення соборної незалежної України, яка об’єднала б усіх українців. Тоді галицькі українці йменували себе русинами і вважали окремим народом, який не має нічого спільного з українцями Великої України. Іван Франко сповідував ідею єдності України і вперше у тисяча вісімсот дев’яносто третьому році почав замість слова „руський” вживати – „український”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Національно-демократична партія була створена 1896 року з ініціативи Михайла Грушевського, котрий, як і Франко, обстоював ідею соборної України. Грушевський переїхав з Києва до Галичини в 1894 році. Львівський університет запросив його очолити новостворену кафедру історії України. Іван Франко, чий авторитет тоді у Львові був дуже високим, одразу тепло й щиро прийняв Грушевського. І, навіть, коли той вирішив будувати у Львові власний дім, порадив купити ділянку поряд зі своїм будинком. У Львові Михайло Грушевський швидко утвердився як впливовий науковець. 1897 року він очолив Наукове товариство імені Шевченка, яке в той час на Західній Україні мало статус неофіційної академії наук. Тоді ж Грушевський почав видавати у Львові „Літературно-науковий вісник”, редагувати який запросив Івана Франка. Це забезпечило Франкові постійний заробіток, якого йому завжди бракувало. Михайло Сергійович та Іван Якович мали багато спільних поглядів та інтересів і плідно співпрацювали в Науковому товаристві Шевченка цілих десять років. Коли Грушевський у Львові написав свою „Історію України - Руси”, Іван Франко відгукнувся на неї докладною, в цілому дуже схвальною рецензією, яка навіть вийшла окремою книжкою.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Молодь завжди ставилася до Франка з великою пошаною і захопленням. Майже чотири десятиліття Іван Якович не мав у Львові власного дому. І саме молодь запропонувала зібрати кошти на будинок Франка. Львівських студентів надихнув приклад польських колег, які купили Генріку Сенкевичу цілий хутір. І от – до двадцятип’ятилітнього ювілею творчої діяльності Франка у Львові оголосили збір коштів. На площі Святого Юра стояли хлопчаки зі скарбничками для пожертвувань. Ольга Франко хотіла, щоб будинок нагадував їй про Велику Україну. Тому за зразок обрали київський дім історика Володимира Антоновича. Дружина Франка була щаслива тим, що після стількох років поневірянь по чужих квартирах вони матимуть власну домівку. У домі була велика кухня і п’ять просторих кімнат. Нарешті Франко мав кабінет для праці, а діти – окремі затишні світлиці. Втім, дуже скоро з’ясувалося, що печі в будинку зроблено неправильно і тому в ньому постійно холодно. Справжнього сімейного затишку у Франковому домі не було. Він усе частіше сварився з Ольгою, яка стала дуже нервовою та дратівливою... Франко навіть думав піти з родини. Але потім зрозумів, що поведінка дружини зумовлена не злим характером, а хворобою.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Хвороба Ольги Федорівни прогресувала, і Франко змушений був віддати дружину, з якою прожив понад двадцять років, до будинку для душевно хворих. Здоров’я турбувало й самого Франка. Він став часто скаржитися близьким та друзям на головний біль і депресію.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Поет жив передчуттям неминучої особистої катастрофи. 1908 року Франко серйозно захворів. Іван Якович потерпав від жахливої мігрені та болю в суглобах рук. До фізичних страждань додались і душевні: Франкові ввижалося, що його оточують і переслідують невідомі ворожі сили. Він майже втратив сон. У такому стані Іван Якович потрапив до шпиталю і там, уночі, в нього паралізувало руки. Руками Івана Франка став його старший син Андрій. Він записував батькові твори під його диктовку і взагалі, став його незамінним помічником та супутником.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Але тринадцятого року на Франка чекав іще один удар: у віці двадцяти шести літ Андрій раптово помер від серцевого нападу.      Тепер працювати Франкові допомагали молодші сини Тарас і Петро. Але з початком Першої світової їх забрали до війська. Франко лишився в домі сам, адже донька Анна поїхала до тітки в Київ і через війну не змогла повернутися до Львова.      Доглядати за Франком приходили його друзі та студенти.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Франко потребував серйозного лікування. І восени 1915 року опікуни, яких йому призначила львівська громада, вирішили помістити Івана Яковича в притулок для січових стрільців. Там Франкові виділили окрему кімнату і намагалися забезпечити якнайкращий догляд. У колі січових стрільців Іван Якович зустрів останнє у своєму житті Різдво. З приходом весни Франкові ставало все гірше.      9 березня 1916 року він продиктував друзям свій заповіт. Своє майно Франко залишив дітям, а бібліотеку та особистий архів – Науковому товариству імені Шевченка. Невдовзі після укладання заповіту Франко вночі, таємно від усіх, покинув притулок.      У 1915 році Франка висунули на здобуття Нобелівської премії, та йому не судилося її отримати. 28 травня 1916 року Івана Франка не стало. Він помер о четвертій годині пополудні, сидячи в своєму улюбленому плетеному кріслі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     А 31 травня 1916 року, коли у Львові ховали Франка, за труною великого поета йшов тільки один священик. Керівництво митрополії спочатку виступало проти церковного похорону Франка, який у своїх виступах та статтях часто критикував церкву. Тільки після довгих переговорів друзям поета вдалося добитися дозволу на участь у церемонії одного священика. Із рідних Івана Франка на похороні були тільки наймолодший син Петро, якому на день вдалося вирватися з фронту, та брат Захар, що пішки прийшов із Нагуєвичів. Дружина поета була в лікарні і не змогла провести в останню путь того, в кого колись так вірила. Коли жалобна процесія йшла через Львів, у вікні одного з будинків люди бачили Ольгу Рошкевич – перше кохання Франка. Вона стояла і плакала. Донька Івана Франка, Анна, дізналася про батькову смерть тільки за три місяці. Через півсвіту – Рим та Константинополь – до Києва йшла телеграма з сумною звісткою.

"Клікніть" на фото для збільшення

     1913 року вже тяжко хворий Іван Франко їздив по містах Галичини і читав свою поему „Мойсей”. Після виступу в Дрогобичі поет раптом десь зник. Знайшли його тільки наступного ранку – у рідних Нагуєвичах. Франко дістався туди пішки, зібравши всі свої сили. До рідного села його кликав давній спогад дитинства: колись, іще хлопчаком, Іван випадково вкинув у криницю біля батькової кузні ключі. Потім у колодязь вдарила блискавка і його закопали. На схилі літ Франкові стало здаватись, що коли він відкопає ті ключі, то знову володітиме руками. Колодязя Франко не розкопав. Ключі від здоров’я і щастя лишились лежати в батьківській землі, яка завжди давала Франкові сили для життя і творчості.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003