ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

21.01.05 Телеканал „Інтер” 23:30

22.01.05 Телеканал „Інтер” 13:10

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Сімнадцятого квітня тисяча дев’ятсот п’ятдесят восьмого року, після довгої перерви, пов’язаної з війною, у Брюсселі знову відкрилася Всесвітня виставка. Так званий „парад держав”, на якому країни представляли свої досягнення в науці, промисловості і культурі, зокрема у кіно. Провідні кінокритики із двадцяти шести країн світу склали тоді один із перших кінорейтингів. Вони назвали дванадцять „найкращих фільмів усіх часів і народів”. Серед них був і український фільм „Земля”, про режисера якого Чарлі Чаплін сказав як про єдиного серед слов’ян – поета і мислителя в кіно.      Колись у щоденнику Довженко записав, що „природою він розрахований років на дев’яносто...” Олександр Петрович прожив шістдесят два. За тридцять років у кіно він зняв чотирнадцять художніх і документальних фільмів, більшість з яких стали легендами світового кінематографу. Покази його картин на європейських кінофестивалях супроводжувалися безперервними оплесками, а він завжди думав, що його справжня, найкраща картина – ще попереду.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Олександр Довженко народився тисяча вісімсот дев’яносто четвертого року в маленькому повітовому містечку Сосниці на Чернігівщині, у селянській родині.      Як згадував Олександр Петрович, його мати, народжена для пісень, проплакала все життя, проводжаючи назавжди. Одарка, якій не було і тридцяти, посивіла в один день, коли від невідомої хвороби померли одразу четверо її синів. Із чотирнАдцяти дітей, яких за своє довге життя народила Одарка Єрмолаївна, в живих залишилися тільки двоє – Сашко та його сестра Поліна.      Мріяв маленький Сашко про те, як стане він архітектором чи мореплавцем, як писатиме картини або розводитиме рибу. Але Петро Довженко відвіз свого розумного хлопчика до Глухова, у педагогічний інститут. Причина такого вибору була доволі простою: студенти інституту мали сто двадцять карбованців стипендії. Тисяча дев’ятсот чотирнадцятого року атестований учитель Довженко поїхав викладати фізику та географію до Житомира. За пристрасть до капелюхів учні дали новому педагогу прізвисько Капелюш.      У школі Довженко знайомиться з Варварою Криловою. Інтелігентна, витончена, Варвара викладає там іноземні мови.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Лютневу революцію сімнадцятого року молодий Довженко зустрів з юнацьким захопленням і запалом. Він був одержимий ідеями національного відродження України і вступив до Армії Української Народної Республіки під проводом Симона Петлюри. Дев’ятнадцятого року в Житомирі Довженка арештувало Волинське губчека.      Отак Довженко опинився в Червоній армії. Але через службу в петлюрівських військах, він, як український націоналіст, раз і назавжди потрапив під нагляд НКВС, а потім – КДБ.      Втім, комуністичні ідеї знайшли щирий відгук у душі Довженка. І коли Київ остаточно зайняли більшовики, він іде працювати в села Київщини для встановлення комуністичної влади на місцях. Згодом Олександр стає завідувачем відділу мистецтв у Губернському відділі освіти і першим комісаром Київського театру імені Шевченка. Тисяча дев’ятсот двадцятого року його відправляють на дипломатичну службу – спочатку до Варшави, а потім – у Берлін.      Там він офіційно зареєстрував шлюб із Варварою Криловою.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Улітку двадцять третього року подружжя повернулося в Україну і оселилось у Харкові, який тоді був столицею і центром культурного життя. Олександр завжди гарно малював і навіть учився живопису в берлінській приватній школі. Тому в Харкові його взяли художником-ілюстратором у газету „Вісті”. Свої гострі карикатури Довженко підписував „Сашко”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Варвара – грала в аматорському театрі, і Лесь Курбас пророкував їй блискуче акторське майбутнє. Але на одній з літніх прогулянок молода жінка сильно поранила ногу. Через неправильне лікування нога перестала згинатись, і довгий час Варвара була прикута до ліжка.      Варвара потребувала дорогого лікування. І Олександр почав шукати додаткових заробітків. Друг Довженка, письменник і блискучий філолог Майк Йогансен, перекладав титри до німих іноземних фільмів. Олександр також володів іноземними мовами і, Майк, знаючи його фінансову скруту, став ділитися з Довженком своїми замовленнями.      Так Олександр почав співпрацювати з Одеською кінофабрикою. А тисяча дев’ятсот двадцять п’ятого року на пропозицію Юрія Яновського, який тоді був головним редактором першої в Україні – Одеської – кінофабрики, Довженко написав сценарій дитячої комедії „Вася-реформатор”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Мистецтво нового часу – кіно – все більше полонило його. Двадцять шостого року Довженко переїжджає до Одеси і розпочинає нове життя, в якому вже не лишається місця для Варвари.      Новим коханням Олександра Довженка стала актриса Юлія Солнцева. Довженко побачив її на кінофабриці в Одесі у той час, коли ставив там свої перші фільми. Молода, вродлива та енергійна, Солнцева, здавалось, була створена стати вірною супутницею справжнього кінорежисера.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Юлія Солнцева була не тільки дружиною Олександра, а і його незмінним асистентом. Першою самостійною картиною Довженка стала „Сумка дипкур’єра”. У цьому фільмі він уперше й востаннє сам з’явився на кіноекрані – у маленькій ролі кочегара.      Картину добре сприйняла публіка і, окрилений першим успіхом, Довженко почав знімати „Звенигору”. Сценарій написали Майк Йогансен та Юрко Тютюнник, але Довженко так переробив його, що автори зняли свої імена з титрів картини. І відтоді Олександр сам писав сценарії своїх фільмів.      „Звенигору” Довженко зробив за сто днів. За його власним виразом – не зробив, а проспівав, як птах. У картині, яку він назвав прейскурантом своїх творчих можливостей, Довженко порушив усі канони кінематографу. Але саме після виходу „Звенигори” про Олександра Довженка заговорили як про великого режисера. І саме тоді постала офіційно канонізована трійка радянського кіно: Ейзенштейн, Пудовкін і Довженко.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Якщо, створюючи „Звенигору”, Олександр Довженко не обтяжував себе думками, чи зрозуміє його поетичну мову глядач, то у своєму наступному фільмі – „Арсеналі” – він намагався бути максимально ясним і доступним. Картина розповідала про повстання робітників на київському заводі „Арсенал” у тисяча дев’ятсот вісімнадцятому році. Сталін назвав цю стрічку втіленням справжньої революційної романтики. Двадцять дев’ятого року довженківський „Арсенал” визнали найкращим фільмом Радянського Союзу.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Остання німа картина Довженка – легендарна „Земля”, яка обійшла кіноекрани всього світу. Кажуть, хто не бачив яблук у фільмі „Земля”, той ніколи в житті їх не бачив. Згодом яблука, омиті росою, та соняшники, повернуті до сонця, з’являлися у фільмах різних європейських режисерів. Але, як твердять кінознавці, нікому ще не вдавалося витримати порівняння з Довженком.      Поетична „Земля” не сподобалася Йосипу Сталіну. Довженка звинуватили в націоналізмі та обожнюванні природи. Офіційну позицію Кремля озвучив тодішній придворний літератор Дем’ян Бєдний. У жорсткому фейлетоні на сторінках „Правди” він назвав фільм „кіноштучкою”, а його режисера – філософом у лапках. А ось фахівці Франції, Німеччини, Англії, куди тридцятого року Довженко повіз свою картину на показ, - зустріли „Землю” захоплено.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Перша звукова картина Олександра Довженка – „Іван”. Про героїв Дніпрельстану. „Іван” був фільмом цілковито новаторським. Щоб показати грандіозність радянської новобудови, Довженко поставив камеру на платформу поїзда, який їхав. І перед глядачем ніби пропливала вся велична панорама Дніпрельстану.      Тоді керівництво кіностудії вимагало здати картину до чергової річниці Жовтня. „Іван” вийшов на екрани шостого листопада тридцять другого року. Але для цього, як записав Довженко в щоденнику, йому довелося без перерви просидіти за монтажним столом вісімдесят п’ять годин.      Радянська критика фільм не прийняла. Довженкові закидали поверховість образів та хаотичність сценарію. В Олександра Петровича знову почалися неприємності: його усунули від викладання в кіноінституті та звільнили з керівних посад на кіностудії. Щоб відволіктися від неприємних думок, Юлія та Олександр поїхали відпочивати на Кавказ.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Невідомо, ким були ті люди, але Олександр Петрович їм повірив. Солнцева і Довженко вирушили до Москви. У столиці їх зустріли на вокзалі й повідомили, що Олександру Петровичу призначено аудієнцію в Сталіна. Усе було організовано так, ніби Сталін рятував великого режисера від небезпеки, яка чекала на нього в Україні.      Дослідники творчості Довженка називають Сталіна продюсером його фільмів. Саме Йосип Віссаріонович замовив режисеру його наступну картину – „Щорс”. Тоді по всій країні тріумфально пройшла стрічка „Чапаєв” братів Васильєвих. І на одному з партійних бенкетів Сталін сказав Довженку: „За вами – фільм про українського Чапаєва.”

"Клікніть" на фото для збільшення

     Майже рік працював Олександр Петрович над сценарієм „Щорса”. Спеціально для зйомок картини на Київській кіностудії будували величезний павільйон. Музику до фільму писав відомий радянський композитор Дмитро Кабалевський. Але найскладнішим виявилося підібрати актора на головну роль.      Кажуть, на роль Щорса Євгена Самойлова затверджував сам Сталін. Уже після того, як Довженко зняв кілька частин фільму з іншим актором у головній ролі. Ці частини довелося перезнімати, і робота над фільмом тривала майже два роки.      У фільм „Щорс” Олександр Довженко вклав усі свої знання та досвід. Першим глядачем стрічки став Всеволод Мейєрхольд, який був від картини в захваті. Тридцять дев’ятого року „Щорс” посів друге місце в радянському кінопрокаті. Чи не вперше у творчості Довженка його фільм однаково сподобався і глядачам і кінознавцям.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Компартію в Україні тоді очолював Микита Хрущов. Олександр Довженко, який після надзвичайного успіху „Щорса”, був у зеніті слави й пошани, зблизився з ним. Хрущова захоплював масштаб особистості Довженка, який мріяв поставити в Нікополі величний пам’ятник Богдану Хмельницькому, а на стінах шлюзів Дніпрогесу викарбувати імена всіх його будівничих. Микита Сергійович навіть бачив Довженка головою Верховної Ради України.      Олександр Довженко мріяв перетворити всю земну кулю на суцільний розкішний сад і розфарбувати дахи київських будинків у яскраві кольори. А великою мрією Довженка як режисера було зняти „Тараса Бульбу”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Сценарій „Тараса Бульби” затвердили в Москві двадцять шостого квітня сорок першого року, а двадцять другого червня почалася Велика Вітчизняна...      В окупованому німцями Києві замерз батько Олександра Петровича. Зникла бібліотека, яку Довженко збирав понад двадцять років.      „Народ мій український ... потерпає і гине, спантеличений і обездолений в арійській катівні. Болить у мене серце день і ніч,” – писав Довженко в щоденнику сорок другого року. Олександрові Петровичу тоді здавалося, що його Україна вже ніколи не підніметься з руїн і попелу.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Увесь свій біль і всю тугу за Батьківщиною Олександр Петрович вклав у сценарій фільму „Україна в огні”. Незважаючи на застереження деяких колег, що сценарій є ідеологічно неправильним і націоналістичним, Довженко надіслав його Сталіну. У той час Йосип Віссаріонович особисто контролював увесь кінопроцес. Тридцятого січня сорок четвертого року Олександра Петровича викликали в Кремль на нараду Політбюро. На порядку денному стояло тільки одне питання – обговорення сценарію „Україна в огні”.      Олександра Довженка виключили із Всеслов’янського комітету та з комітету зі Сталінських премій. Але, мабуть, найболючіше його вразила звістка з України. Хрущов, з яким Довженко колись був у таких добрих стосунках, звільнив його з посади керівника Київської кіностудії.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тодішній голова Всесоюзного комітету з кінематографії Большаков переконував Довженка, що всі його нещастя – від ворогів в Україні. А в Москві його люблять та поважають. І лише тут можлива справжня творчість... Большаков порадив Довженкові оселитися в столиці. Наступну картину Олександру Петровичу просто наказали знімати на „Мосфільмі”.      Олександр Довженко сприйняв своє життя в Москві як заслання. Втім, вирішив опанувати себе і створити фільм, який знову довів би Сталіну: Довженко – геніальний режисер, а не одіозна постать з обмеженим світоглядом.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Наприкінці сорок шостого року він почав знімати картину під робочою назвою „Життя в цвіту” – про радянського селекціонера Мічуріна. Сталіну така назва не сподобалася, і він назвав картину „Мічурін”.      Син Сталіна Василь згадував, що батько під час перегляду „Мічуріна” кілька разів плакав. Можливо, вершителю народних доль був дуже близький образ зухвалого і самотнього вченого, за порухом руки якого розквітали сади.      За фільм „Мічурін” Олександра Довженка вдруге нагороджують Сталінською премією. Здавалося, колишню репутацію відновлено, але Олександра Петровича це не тішить. Він тяжко переживає розлуку з Україною. Йому здається, що він помре, так і не побачивши рідної землі. Усе частіше Олександр Петрович пише в щоденнику про сильний біль у серці.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Перемагаючи страждання, Олександр Довженко написав сценарій фільму „Поема про море”. Стрічка мала розповідати про створення на Дніпрі Каховського водосховища. Довженка захоплювало колосальне перетворення великої української ріки, але водночас йому боліло затоплення мальовничих сіл і містечок. Робота над сценарієм дала Олександру Петровичу можливість знову бути в Україні. Він місяцями жив у Новій Каховці. У Москві вже були створені ескізи до фільму і відібрані актори на головні ролі. Але Довженкові не судилося навіть розпочати зйомки „Поеми про море”.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Двадцять п’ятого листопада п’ятдесят шостого року Олександра Петровича не стало. Він помер на руках Юлії Солнцевої в своїй московській квартирі. Офіційна причина смерті – серцевий напад.      Олександр Петрович хотів, щоб його поховали на київських кручах, звідки відкривається шлях на його рідну Чернігівщину. Але останнім притулком великого українського майстра став головний цвинтар Москви – Новодівиче кладовище.      Після смерті Олександра Петровича Юлія Солнцева передала його особисті папери до Центрального державного архіву літератури і мистецтва СРСР. Тепер цей архів належить Росії. І сьогодні саме там зберігаються оригінали щоденників Олександра Петровича. Щоденники ж, які останніми роками виходили в Україні, були передруковані з машинописних копій, наданих Юлією Солнцевою.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Політичні режисери різних часів відводили Олександру Довженку різні ролі у драмах власної постановки. У ньому вбачали то пристрасного комуніста, то фанатичного націоналіста, то наївного Дон Кіхота. Складається враження, що ніхто навіть не прагнув знати, яким Олександр Петрович був насправді. І, схоже, відкрити справжнього Довженка ми зможемо ще не скоро.      За заповітом Юлії Солнцевої, доступ до всіх щоденників Олександра Довженка буде дозволено лише в дві тисячі двадцятому році. А поки що ми можемо шукати Довженка в його Фільмах.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003