ІМЕНА
ВЕДУЧА

18.02.05 Телеканал „Інтер” 00:40

19.02.05 Телеканал „Інтер” 12:45

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Одного травневого дня сорок шостого року до кабінету директора київського театрального інституту зайшли двоє людей. Офіцер медичної служби, на грудях якого виблискували фронтові нагороди, і зовсім юна дівчина, чию вроду доповнювали дві довгі чорні коси.
     Директор інституту з повагою піднявся назустріч фронтовому лікарю і запитав, чим може бути корисний таким гостям. Офіцер глянув на свою супутницю, а потім вимогливо попросив директора: ”Поясніть моїй нерозумній доньці, що з неї ніколи не вийде актриси і що їй немає чого робити у вашому інституті.”

"Клікніть" на фото для збільшення

     Ображена на батька, Елла того дня довго блукала Києвом. Вона пішла і на колишню вулицю Караваївську, де перед війною стояв будинок, в якому вона народилася. Там, у десятиметровій кімнатці комунальної квартири, проходило розмірене життя їхньої сім’ї. Тіснота комуналки, звичайно, стомлювала мешканців, але водночас і здружувала їх.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Напередодні війни Еллиного батька – військового лікаря – перевели служити на Чернігівщину, у невеличке містечко Ніжин. На одній із зелених ніжинських вулиць Аврааму Бистрицькому виділили окрему квартиру. У червні сорок першого року його дружина привезла в новий дім обох доньок – на шкільні канікули. А вже за кілька днів – Ніжин бомбили німці. Плакати, що з’явилися на вулицях міста, закликали кожного допомагати фронту. Елла вирішила, що вона працюватиме в шпиталі.
     Лінія фронту швидко наближалася до Ніжина, і шпиталь поспішно евакуювали. Вантажівки з пораненими їхали полями, де горів незібраний хліб. Здавалось, у тому полум’ї згорало і колишнє життя.

"Клікніть" на фото для збільшення

     На вигляд трохи старша за свої тринадцять років, Еліна працювала в шпиталі нарівні з дорослими. Вона плакала від страху, коли німецькі літаки бомбили теплушки, в яких їх везли під Сталінград. І так само до сліз – раділа, коли поранені дякували за її “легкі” руки.
     Війна для Еліни закінчилась у сорок четвертому, коли шпиталь розформували. Вона повернулася до Києва, але від будинку, де колись була їхня квартира, залишилися самі руїни. Бистрицькі знову приїхали в Ніжин, де Еліна стала вчитися в медичному технікумі.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Трохи більше, ніж за рік, Еліна закінчила п’ять класів балетної школи. Але батько рішуче заборонив навіть думати про театральний вуз. І дівчина подала документи до єдиного тоді в Ніжині інституту – педагогічного. Вона погано уявляла себе в ролі шкільної вчительки, а ось вчити танцювати їй подобалось. Згуртувавши навколо себе здібних студентів, Елла створила танцювальний гурток.
     Батьки не впізнавали своєї завжди слухняної доньки. Вони як, і раніше, були категорично проти професії артистки, проте Еліна відкидала всі їхні аргументи. Мама замкнула в шафі доньчин одяг, але на рішення дівчини це не вплинуло. В одному платті, зі скромною валізкою, вона поїхала до Києва шукати свою акторську долю. І з першої ж спроби – стала студенткою театрального інституту.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тоді, на початку п’ятдесятих, театральний Київ переживав одне з найбільших піднесень. Амвросій Бучма, Наталя Ужвій, Гнат Юра… Еліна намагалася не пропускати вистав за їх участю і знала майже напам’ять всі їхні ролі. Подруги бігали на побачення, а вона, дівчина з війни, яка поставила собі за мету наздогнати упущене, ділила свій час між заняттями, бібліотекою і театром.
     На студентку, яка вже знялася в кіно, в інституті поглядали хто заздрісно, а хто захоплено. Сама ж Еліна неприховано раділа своїм успіхам. На останньому курсі вона, відмінниця, впевнено йшла до випускних іспитів, до диплома і, як сподівалася, до цікавої роботи. Але сталося непередбачуване.
     В інституті готували концерт до чергової річниці смерті Леніна. Напередодні було призначено репетицію, і Еліна стояла під аудиторією, чекаючи своєї черги: вона мала прочитати викладачці поему про Леніна Наталі Забіли.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Коли Еліна вийшла з аудиторії, увесь інститут уже обговорював те, що сталося. Увечері, перед концертом, один із педагогів попередив Бистрицьку, що вона ще має шанс перевестися в інший вуз, бо завтра вийде наказ про її відрахування.
     Потім були комсомольські збори курсу, які тривали до третьої години ночі. Еліні приписували політичні симпатії, про які вона й не здогадувалася, і навіть пригадали те, що якось на вечорі вона відмовилася танцювати із сільським хлопцем. Курсове судилище винесло вирок: виключити Бистрицьку з комсомолу і клопотати перед дирекцією про її відрахування з вузу. Але в райкомі комсомолу до справи колишньої фронтовички поставилися лояльніше. Талановиту студентку захищали і деякі викладачі. Урешті, для Еліни все закінчилося суворою доганою – і її великою образою на Київ. Бистрицька дала собі слово після навчання сюди не повертатися.
     У той час у Києві якраз гастролював театр імені Моссовєту. Бистрицька добилася зустрічі з головним режисером, її прослухали і пообіцяли взяти в трупу. Але за кілька днів до того, як вона повинна була виїхати на нову роботу, Елла отримала з Москви пакет зі своїми документами і повідомлення, що її не можуть зарахувати до театру без московської прописки. Лише через багато років, уже будучи відомою артисткою, Еліна дізналася, що тоді з київського інституту до “Моссовєту” прийшло сім листів, в яких анонімні адресанти давали їй непривабливу характеристику.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Елла поїхала до Вільнюса, де тоді служив її батько і де молоду актрису охоче взяли до місцевого драматичного театру. Тато й мама змирилися з доньчиним вибором, але, як і раніше, не схвалювали його. Тому, на свій перший спектакль Еліна не ризикнула запросити батьків.
     Уже працюючи у Вільнюському театрі, Еліна знялася в кінокартині “Богатир” іде в Марто”. Фільм не вдався, але Бистрицьку в ньому помітили. І коли театр гастролював у Ленінграді, вона отримала запрошення на кінопроби до картини Фрідріха Ермлера “Незакінчена повість” та до фільму Яна Фріда “Дванадцята ніч”. Її затвердили на обидві ролі, і Бистрицька постала перед вибором. Ближчим їй був персонаж лікарки у фільмі Ермлера…
     Другим партнером Бистрицької в картині був уже відомий тоді Сергій Бондарчук. Вони познайомилися раніше, коли Еліна студенткою знімалася в масовках у фільмі “Тарас Шевченко”. Іще тоді стосунки між ними не склалися, і спільна робота в Ермлера давалася непросто.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Неприязнь між акторами, звичайно ж, лишилася за кадром. Глядачі сприйняли героїню Бистрицької – Єлизавету Муромцеву – і як справжнього лікаря, і як жінку, що вміє любити. Картина мала успіх. Коли вона вийшла на екрани, тисячі дівчат подали документи до медінститутів, бажаючи бути схожими на Муромцеву-Бистрицьку. Про це їй писали і в численних листах, що надходили до кіностудії. „Незакінчена повість” стала початком особистої творчої повісті Еліни Бистрицької.
     Тисяча дев’ятсот п’ятдесят другого року фільм Ермлера демонструвався в Парижі в рамках “Тижня радянського кіно”. До Франції поїхала і група радянських акторів: Бондарчук, Бистрицька, Алла Ларіонова…

"Клікніть" на фото для збільшення

     Для зйомок “Тихого Дону” Герасимов вибрав невеликий козачий хутір Диченський у Ростовській області. Там, де Сіверський Донець розливається подекуди ширше, ніж Дон. Спочатку на хуторі побудували курені, церкву та інші споруди. А коли через півроку, облиті дощами й закопчені сонцем, вони стали схожі на старі будівлі, до хутора приїхала велика знімальна група. У фільмі було тридцять головних і понад сто епізодичних ролей.
     У сукні Аксиньї Еліна щодня ходила по Диченському, ловлячи на собі схвальні погляди старих хуторянок. Вона так зріднилася зі своєю Аксиньєю, так полюбила її, що заради неї була готова на жертви. Щоб стати справжньою козачкою – сильною та зрілою – актриса перейшла на калорійну дієту і поправилася на п’ятнадцять кілограмів. Вона вивчила хутірські повадки та говір і навіть подолала страх, коли Герасимов змусив її сісти на коня.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Іще коли творча група тільки готувалася до зйомок “Тихого Дону”, козаки не раз говорили про те, що герої Шолохова – цілком реальні люди. Вони називали місця, де жили Аксинья і Григорій Мелехов, та навіть приносили якісь фотографії.
     Коли в малому залі кіностудії імені Горького проходив перший перегляд “Тихого Дону”, Шолохов плакав. Трохи згодом Еліна отримала з Дону листа, в якому козаки писали їй, що знайшли залишки куреня Мелехових. Для неї так і лишилося загадкою: вигадав Шолохов свою Аксинью чи написав її такою, яку знав.
     А от для мешканців хутора Диченського справжньою Аксиньєю стала вона – Еліна Бистрицька. Тут і до сьогодні показують берег, з якого вона брала воду, і те місце в степу, куди ходила на побачення. А ще – дбайливо охороняють стару тополю, під якою колись поховав її Григорій.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Після того, як фільм вийшов на екрани, тридцять найстарших козаків Дону присвоїли Бистрицькій звання полковника Війська Донського та навіть запропонували їй змінити прізвище і називатися Еліною Донською.
     Картина „Тихий Дон” стала подією для мільйонів глядачів. Фільм дев’ятнадцять разів здобував перші премії на зарубіжних фестивалях. У Союзі – його двічі висували на Ленінську премію, але ні цієї премії, ні жодної іншої нагороди фільм так і не отримав.
     І все-таки Еліна була щаслива: їй тільки тридцять, а вона відчувала, що досягла творчої вершини. Хоча й не знала, що в очах глядачів назавжди залишиться Аксиньєю.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Одразу після “Тихого Дону” Еліна Бистрицька знялася ще в одній картині – стрічці Юрія Єгорова “Добровольці”.
     Молоді герої фільму були близькі їй за духом та переконаннями. Тому роль простої і щирої працівниці метрополітену Лелі Теплової далась актрисі легко.
     Після „Тихого Дону” і „Добровольців” Москва нарешті прийняла Бистрицьку. Молодій артистці виділили в комуналці невеличку кімнату. Це перше власне житло здавалося їй розкішними апартаментами. Еліну впізнавали на вулицях, у неї просили автографи, а преса називала її однією з найкращих і найкрасивіших актрис радянського кіно. І, звісно, у неї закохувались.
     Із Миколою Кузьминським Еліна Бистрицька прожила 27 років. Але дізнавшись одного разу про чоловікову зраду, не змогла пробачити. Шлюб розпався. Рятуватися від болю й самотності допомагала робота.
     Після “Тихого Дону” і “Добровольців” Бистрицька мало знімалася в кіно. Планка, піднята її Аксиньєю, була дуже високою і актриса не хотіла її занижувати.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Театральна ж кар’єра Бистрицької була успішною. З тієї самої миті, як Еліна приїхала підкоряти Москву, вона мріяла працювати в Малому театрі. Найстарішому театрі Росії, на сцену якого виходили Щепкін, Мочалов, Єрмолова… Еліна Аврамівна зіграла в ньому понад тридцять головних ролей.
     У неї далеко не завжди все складалося просто: заважали інтриги, заздрість, хтось рахував її букети. Еліна Аврамівна протиставляла цьому велику творчу віддачу, вона раділа кожній новій ролі і кожен свій вихід на сцену переживала як перший.
     Якось під час вистави Бистрицька підвернула ногу і розірвала сухожилля. Пізніше їй довелося перенести складну операцію, але того вечора, тамуючи біль, вона дограла спектакль до кінця.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Театр для неї був чимось більшим, ніж просто місцем роботи.
     Кілька років тому Еліна Аврамівна захворіла, лікарі порадили їй змінити професію. Для неї такий крок був би рівнозначний життєвому фінішу, і вона почала збирати снодійні ліки... Саме в той важкий час Бистрицька зустріла жінку, яка колись, під впливом її героїні з фільму “Незакінчена повість”, стала лікаркою. Спілкування з нею було для актриси великою підтримкою. Еліна Аврамівна одужала, повернулася і в театр, і на викладацьку роботу. І навіть підготувала бенефіс до п’ятдесятиліття своєї творчої діяльності. Він називався – “Віват, імператрице!”

"Клікніть" на фото для збільшення

     Майже п’ятдесят років тому незабутня Аксинья, яка заполонила серця мільйонів глядачів, зробила Еліну Бистрицьку неймовірно популярною. І хоч інколи слава минає дуже швидко, із Бистрицькою так не сталося. Вона піднялася на вершину і утрималася там. Завдяки своєму таланту, своїй великій любові до кіно і театру. А ще – завдяки твердому характеру дівчинки з війни і комуналки, котра так хотіла стати артисткою. Вона нею стала. І залишилася.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003