ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

20.09.03 УТ-1 21:45 21.09.03 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     У будь-якій родині, де зростають хлопчики, батькам часто доводиться ламати голову – куди ж спрямувати цю бурхливу енергію, як змусити вчитися, як уберегти від негативного впливу вулиці... У Валентини Михайлівни часу на такі роздуми не було. Вона піднімала своїх двох синів лише разом зі старенькою матір’ю, бо її чоловік, військовий, рано покинув сім’ю. На її щастя, хлопці, яким було 10 і 13 років, записалися в динамівську секцію. Захоплення спортом не лише вберегло “від тюрми і суми”, не тільки вивело в люди, а й стало справою життя. Хлопці підтримували один одного завжди, але в їхньому, справді братерському, дуеті молодшому судилося стати першим...

     Василь та Сергій були спортивними хлопцями: грали у футбол, хокей, ходили трошки на плавання, та щось ніяк не могли зупинитися на чомусь одному. У секцію легкої атлетики Сергія привів Слава Малахов. Це був сімдесят четвертий рік. Першим досягненням молодшого Бубки у стрибках із жердиною стали два метри сімдесят сантиметрів. За рік він уже показував три п‘ятдесят. Тоді у тренера Віталія Петрова зібралася цІла команда здібних хлопців, поміж яких були Василь і Сергій та їхній товариш Аркадій Шквира. Але найкраще виходило в наймолодшого – Сергія. Тренер покладав на нього великі надії.
     Материнське серце не витримало хлопчачих страждань – і брати опинилися в одному з донецьких робітничих гуртожитків. П’ятнадцятирічний Сергій ходив до школи, багато тренувався і на очах тренера та брата дорослішав.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Знайомства з дівчатами Сергій також відкладав на потім. Лише коли йому виповниться двадцять років і він зустріне Лілію, тренера з художньої гімнастики – довго не думатиме. Одружиться. Родина стане для Сергія надійним тилом, а переднім фронтом для нього завжди буде спорт. Проте, початок спортивної кар’єри для Сергія та Василя був не зовсім вдалим. На чемпіонаті Європи серед юніорів їх підвели дефіцитні тоді жердини – виявилися м’якішими, ніж треба. Просили в голландців, у французів, і ті відповіли: “Дамо, без проблем. Тільки після змагань”.
     Через прикрі невдачі Сергій міг і не потрапити до збірної, яка 83-го року виїжджала на перший чемпіонат світу з легкої атлетики у Гельсінкі. Але дев‘ятнадцятирічний спортсмен так мріяв про це! Втім, поїздка виявилася несподіваною для тренера. Той, хоч і багато уваги приділяв різноплановій підготовці Сергія, все-таки не перевантажував хлопця, бо розраховував іще протягом року „доводити” спортсмена до максимальних результатів.
     За розрахунками спортивного керівництва, цей чемпіонат світу мав виграти Костянтин Волков, відомий легкоатлет-росіянин. Він стрибнув на 5,65.
     Після першої своєї перемоги Сергій почувався дещо розгубленим. Він не знав правил подальшої гри; не знав, як має поводитися чемпіон світу, а тим більше – з Радянського Союзу. Йому не давали такої установки. Пролунав гімн – і він сів з усіма в автобус, який рушив до готелю.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Легка атлетика завжди була “королевою” спорту. Що може бути природнішим для людей, ніж біг, стрибки, метання різних предметів у спробі захиститися чи здобути їжу? Прагнучи вижити в дикій природі, людина робила ці рухи все вправніше, краще, швидше. І допомагали їй у цьому різноманітні знаряддя. Приміром, та ж сама палка – жердина. Спочатку з дерева, потім – з бамбуку, з металу, з фібергласу... Завдяки жердині долали висоту. Від трьох метрів тридцяти сантиметрів – результату Вілла Гойта, першого олімпійського чемпіона кінця 19 століття – до 5-ти метрів, узятих 1963 року американцем Брайаном Стейнбергом. Підкорення шести метрів здавалося тоді стрибком у майбутнє...
     Цей стрибок зробив Сергій Бубка влітку 1985 року. У цей час він активно тренувався та з нетерпінням чекав народження сина, якому вже давно вибрав ім’я – Віталій – на честь улюбленого тренера Петрова. В липні, через чотири дні після народження дитини – ЗМІ вибухнули сенсацією. Французька газета “Фігаро” на першій шпальті назвала Бубку “космонавтом”; “Франс Суар” вийшла із заголовком “Бубка на шостому небі”, а спортивна газета “Екіп” напередодні національного свята “Дня взяття Бастилії” озаглавила свій матеріал так: “Шість метрів! Бубка взяв Бастилію”. 13 липня 1985 року о 18.44 на стадіоні в Парижі радянський стрибун Сергій Бубка підкорив епохальну висоту.

"Клікніть" на фото для збільшення

     І все-таки навіть на сонці можна знайти плями, і навіть до видатного рекордсмена Сергія Бубки можна мати претензії. І вони були – у спортивних функціонерів, у представників преси, у палких шанувальників. Йому закидали незалежність та нехтування спортивними зборами. Йому дорікали за те, що свої 35 рекордів ставив обережно, додаючи лише по одному сантиметру до попереднього результату. Його засуджували, коли він просто йшов з майданчика, якщо погано почувався; звинувачували в тому, що не боровся за срібло та бронзу, не заробляв призових очок для об’єднаної збірної на Олімпіаді – 92 у Барселоні. “Великий Бубка зазнався”, - говорили про нього, коли він не вітався із суперниками в секторі стрибків. Можливо, у нього й справді був період “зарозумілості”, хоча не вітався він за порадою свого психолога Рудольфа Загайнова – щоб не втрачати настрою перед стрибком. Мабуть, занадто гостро відчував психологічний тиск суперників. Та неприємно все-таки, коли інший стрибун називає Бубкою свого песика – а бувало і таке. Не обходилося і без “форс-мажорів”: зустрічний вітер, багаж із жердинами, який не прибув на змагання та ще багато, багато проблем... Він намагався берегти себе, бо знав: травмований, виснажений душею спортсмен стане непотрібний тим, хто зараз настирно вимагає перемог. Сергій думав про те, чим займатиметься після закінчення виступів.
     Найвищими досягненнями Сергія Бубки стали шість метрів чотирнадцять сантиметрів на стадіоні у Сестрієрі у 1994 році та 6.15 у залі, на один рік раніше. Цей найбільший результат було показано у рідному Донецьку. Однак ще 91-го року апаратура зафіксувала, що спортсмен подолав планку на рівні 6,35 над землею.
     Тоді Сергій вирішив перенести дві спроби на найвищий результат – 5.95 і дав собі установку – добігти, стрибнути будь-що. І показав найвищий клас техніки акробатичного стрибка…

"Клікніть" на фото для збільшення

     1990 року в Донецьку відбувся перший турнір “Зірки жердини”, як частина щорічних змагань у Греноблі “Мастерс де ла Перше”. Нині цей турнір знаний та популярний серед спортсменів. Олімпійський чемпіон Сергій Бубка виступав на ньому багато разів, влаштовуючи справжні шоу під час своєї дуелі з планкою. Він робив це навіть тоді, коли вже було зрозуміло, що вік – не союзник атлета. Робив усе, аби турнір збирав у Донецьк найсильніших, а сам сподівався гідно виступити в Атланті... Пік олімпійської форми був у Сергія в 1984 році, але тоді через бойкот радянські спортсмени не поїхали до Лос-Анджелеса. Перемогти вдалося лише у 88-му в Сеулі. Решта Олімпіад були невдалими...
     Спортсмени називали Бубку людиною-сюрпризом. Він міг довго не виступати, лікувати травми, а потім несподівано прийти – і виграти. Проте ні в Атланті, ні через чотири роки в Сіднеї цього дива не сталося, хоч світовий авторитет Бубки залишився непорушним. На голосуванні в Олімпійському селищі Сіднея його обрали до Комісії спортсменів МОК. А наступного 2001-го року на черговому турнірі в Донецьку великий стрибун 20-го століття назавжди пішов з великого спорту.
     Як люди стають зірками? “Зірками жердини” – через великий труд і чесне змагання. Зірками мистецтва - завдяки глядацькій любові та визнанню. Цього року Сергій Назарович отримав свою Зірку України на алеї слави. І прийняв її з такою ж гордістю, як і олімпійську нагороду.

"Клікніть" на фото для збільшення

     В олімпійських хроніках зберігається курйозна історія, пов’язана зі стрибками з жердиною. 1904-го року на Олімпіаді в Сент-Луїсі японський спортсмен Масао Фудзі поставив рекорд, який, проте, не було зараховано. Бо замість стрибнути, як звичайно, він увіткнув жердину в яму з піском і, залізши по ній, перестрибнув через планку. Відтоді в цьому виді спорту змінили правила, заборонивши міняти руки на жердині. В Олімпійському музеї в Лозанні про Фудзі згадують як про невдаху. А от виставлена там жердина Сергія Бубки нагадує про ще один рекорд: 5 метрів 20 сантиметрів – саме на такій висоті перехопила знаряддя під час розбігу та стрибка рука знаменитого спортсмена!
     Сьогодні справа Бубки – діяти в інтересах спортсменів, спорту і вболівальників у Міжнародному Олімпійському Комітеті та в Міжнародній асоціації федерацій з легкої атлетики. Працювати і продовжувати свою кар’єру в спорті так само наполегливо і творчо, як і під час змагань, щоб любили, пам’ятали та вболівали – як не за тебе, то за твоїх учнів, друзів, за спортсменів твоєї країни, за легку атлетику та за олімпійський рух в цілому...
     Нині Сергій Бубка живе між Лозанною і Монте-Карло, між Києвом і Донецьком. Він працює в МОК, в українському парламенті та в Національному олімпійському комітеті, а також опікується своїм спортивним клубом. Саме з його ініціативи було розроблено президентський указ про розвиток спорту в Україні. Бубка потрібний Батьківщині, адже тут сподіваються на його підтримку і досвід, довіряють його словам і ділам. А він, у свою чергу, вірить в українських спортсменів.

"Клікніть" на фото для збільшення

     7 метрів – чергова рекордна позначка для людства. Поки не народився другий Бубка і не створено нової жердини, яка жбурлятиме спортсмена, наче катапульта – мета трохи відкладається.

     У кожного покоління – нова висота. Сергій Бубка зі своєю впорався з честю...

1904-го року вийшла книга американського економіста і соціолога Торстейна Веблена – “Теорія класу дармоїдів”. У ній прихильник Маркса визначив спорт як потворний соціальний наріст, який залишився у спадок від варварського періоду розвитку людства. На його думку, спорт – це лише марне витрачання часу, яке можуть дозволити собі тільки аристократи, сноби та декласовані елементи. 20-те століття довело неправоту вченого. Втім, “великий” спорт і справді – привілей для багатих. Багатих на Силу, Мужність, Наполегливість, Працелюбність і Талант.

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003