ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

17.04.04 УТ-1 21:45 18.04.04 УТ-2 10:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Польська громадянка Віолетта Маолта знала про Україну переважно як про країну Чорнобилю. І навряд чи мала намір у ній побувати. Та коли одного дня від нещастя світ потемнів перед її очима, вона зателефонувала саме в Україну. І там, на другому кінці дроту, спокійний голос відповів: „Приїздіть, ми вам допоможемо”.      Про талант хірурга Бондаря говорять як про те, що не піддається сумніву. Герой України, академік, засновник і незмінний директор Донецького протипухлинного центру. А ще - Великий Лікар. У свої сімдесят Григорій Васильович особисто робить понад п’ятсот операцій за рік. І не для того, щоб встановити рекорд - просто є такі види хірургічних втручань, з якими може впоратися тільки Бондар.      До нього з останньою надією приходять різні люди: високі чиновники, його ж колеги-професорИ або звичайні селяни, які по-простОму пояснюють на прохідній: ”А ми приїхали - до нашого Грицька". І в цьому зверненні є якась особлива довіра і пошана до людини, яка ніколи не цуралася свого коріння.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Село, де народився Григорій Бондар, колись називалося Клевцово - за прізвищем пана, який там господарював. Потім його перейменували на Іскру - напевно, на честь більшовицького символу, від якого спалахнули і революція, і громадянська війна. Під час цієї війни в діда Григорія Васильовича - Івана Бондаря - загинуло троє синів. Один - від руки махновця, другого вбили петлюрівці, третього - більшовики. Турботливий дід зібрав у себе в домі родини своїх загиблих дітей та родичів і з ранку до ночі трудився, щоб нагодувати сімнадцять ротів. Але нова влада порахувала не їдців, а двох коней та трьох корів. Івана Бондаря оголосили куркулем і розстріляли. Тавро члена куркульської родини довго відчував на собі і його молодший син - Василь.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Електростанцію, як і всі новобудови тридцятих, зводили за рекордні строки. Стаханівський рух саме набував рзмаху, хоча люди жили й працювали на межі своїх можливостей. Сім’я Бондарів оселилася в тісній землянці. З усіх кутків виглядали злидні, було холодно й голодно.      Сорок першого року Гриць пішов у другий клас, але провчився тільки три мІсяці: почалася німецька окупація, і хлопчика відрядили в село, де жив його дідусь по матері - Степан.      Діда Степана селяни пам’ятають і досі. В окрузі його знали як доброго теслю, а зроблені ним речі були в кожному домі. У невеликій майстерні, що залишилася й донині, дід Степан учив свого ремесла школярів, а заразом - і внуків. У нього Гриць навчився робити приклади до самопалів, і забезпечував ними всіх своїх друзів. Їм, хлопчакам того покоління, війна ще довго нагадувала про себе.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Сорок четвертого, порахувавши втрачені шкільні роки, Гриць пішов із другого класу одразу до п’ятого. Наука давалася нелегко. Хлопець навіть був готовий покинути навчання і теслярувати, проте батьки наполягли, щоб він закінчив семирічку. У старших класах - Гриць уже мав інші плани: він збирався стати художником і малював на всьому, що траплялося під руку. Але поступово його думки заполонила нова мрія.      Усі дороги вели хлопця до міста Сталіно - так називався в той час Донецьк. Фельдшерська школа давала своїм вихованцям багато практичних навичок: у п’ятнадцять років студент Бондар приймав уже по 10-20 пологів за чергування. Медицина йому подобалась і, закінчивши училище з відзнакою, юнак без вагань вступив до медичного інституту.

"Клікніть" на фото для збільшення

     На обдарованого студента звернув увагу ректор медінституту і залишив його ординатором на кафедрі хірургії. А вже за три роки молодий лікар Григорій Бондар став завідувачем одного з найбільших відділень обласної лікарні. Крім того, як хірург він курував шість районів області і за допомогою санавіації регулярно виїздив оперувати.      Робота нерідко забирала в Бондаря цілу добу, але її результати приносили справжнє задоволення. Втім, успіхи не зменшували прагнення вчитися далі, а на вчителів Григорію щастило. Одним із них був донецький професор Андрій Чаругін.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Тисяча дев’ятсот шістдесят другого року на одній з луганських шахт сталася аварія. Щоб запобігти вибуху, молодий гірник Владислав Титов руками розірвав електричний дріт, прийнявши на себе шість тисяч вольт. У критичному стані його привезли до клініки, де працював тоді Григорій Бондар.      Як завжди, скромний, Бондар не розповідав в інтерв’ю, що за здоров’я двадцятип’ятилітнього шахтаря він боровся кілька місяців. Що коли розірвалася судина, тільки його швидка й точна реакція врятували Титова від неминучої смерті. Потім - у пацієнта почалася гангрена, яка з’їдала руки, і їх поступово доводилося відрізати все вище і вище...

"Клікніть" на фото для збільшення

     За кілька років після одужання Владислав Титов розшукав Бондаря, щоб подарувати йому свою книжку. У ній колишній шахтар, пишучи зубами, із вдячністю згадував лікаря, який допоміг йому вижити - всім смертям на зло.      Бондар же - і далі - на зло всім хворобам та негодам - повертав людям здоров’я. А в операційну до нього вже приходили вчитися студенти.      Григорій Бондар шукав свою дорогу в хірургії. Готуючи кандидатську і докторську дисертації, він взявся за тему, яку медики намагалися освоїти ще з 1891 року. Тоді в німецькій лабораторії лікар Мадлінський пробував зробити тваринам штучний сечовий міхур з інших органів. Проте експерименти не вдавалися: за кілька місяців після операцій тварини гинули. Бажаного результату не дали і наступні спроби російських хірургів.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Опонентом Бондаря на захисті дисертації був академік Микола Лопаткін. Московський хірург не приховував своїх сумнівів у тому, що провінційному лікарю вдасться перевершити столичних світил. За півгодини до захисту дисертації Бондар повіз Лопаткіна до відділення і показав йому кількох своїх пацієнтів, які жили із штучними органами вже кілька років. Скептицизм поважного лікаря змінився захопленням.      Бондар дивував московських медиків іще не раз. У сімдесятих роках він запропонував революційну на ті часи методику цілковитого видалення шлунка. Смертність від ускладнень у Бондаря зводилася до двох-трьох відсотків: у десять разів менше, ніж в його столичних колег. Сорокарічний донецький професор став єдиним хірургом з України, якого Всесоюзна академія наук та її президент Микола Блохін запрошували оперувати в Москві.

"Клікніть" на фото для збільшення

     У середині сімдесятих, в усіх медичних вузах Союзу організовували кафедри онкології. У Донецькому медінституті її очолив тоді уже всім відомий онколог Бондар. Проблема раку ставала дедалі гострішою: хворих більшало, а можливості їх лікувати були обмежені. Григорій Васильович багато років оббивав пороги високих інстанцій з надією створити в Донецьку сучасний спеціалізований центр.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Центр будували аж п’ятнадцять років. За цей час донецькі хірурги разом із Бондарем експериментально відпрацювали методику операцій з пересадки печінки та нирок. Але нова клініка так і не отримала фінансування на проведення таких втручань. Те ж, що залежало від самого Бондаря - він робив завзято. І найперше - збирав навколо себе талановитих і небайдужих людей, бо добре знав: посередній спеціаліст у терапії - це нещастя, а в хірургії - злочин.      Торік на ювілей Григорія Васильовича учні подарували йому символічне дерево: на його стовбурі стільки гілок, скільки науковців із вченими ступенями виховав донецький метр медицини.

"Клікніть" на фото для збільшення

     В хірургії є термін - операція за Бондарем. Що це таке - добре знають і в Прибалтиці, і в сусідній Польщі, і в Арабських Еміратах... Майже сто ексклюзивних хірургічних методів розробив Григорій Васильович за 45 років - відколи став за операційний стіл. І так уже повелося: коли донецькі онкологи приїздять на наукове зібрання, колеги завжди чекають від них чогось нового. Втім, одне з останніх повідомлень донеччан стало цілковитою несподіванкою. Їх метод - проведення хіміопрепаратів через артерії безпосередньо в пухлину - дав неймовірні результати.      Усі ці роки Григорія Васильовича не раз намагалися переманити інші клініки. Якось, іще в молодості, він поїхав за одним зі своїх учителів на роботу в Ленінград. Там йому відразу ж дали квартиру, але через три місяці - Бондар повернув ключі, вибачився і подався додому... Потім - йому пропонували: і стати на чолі профільного інституту в Києві, і обійняти посаду ректора Донецького медичного вузу...

"Клікніть" на фото для збільшення

     Зі своєю дружиною, Аллою, Григорій Васильович звик завжди радитись. Багато труднощів пережили Бондарі разом, тому й вирішують усе спільно. Вони побралися ще студентами. На одну з перших зарплат купили стару друкарську машинку, і на ній Алла Василівна друкувала вечорами, а то й ночами, - чоловікові роботи.      Наталя не просто стала медиком - у тридцять чотири роки вона захистила докторську дисертацію. А лікарську династію Бондарів уже поповнило третє покоління: двоє онуків Григорія Васильовича теж обрали для себе медицину.      Іще наприкінці вісімдесятих Москва, яка добре знала Бондаря, готова була надати йому звання Героя соціалістичної праці. Проте не встигла: Радянський Союз розпався, і документи, напевно, осіли в якомусь з архівів. Та Героєм відомий хірург все-таки став - уже в незалежній Україні.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Бути дідом Григорію Васильовичу дуже подобається, а бути прадідом - він вважає за найбільшу для себе честь. Тому, знімаючи телефонну трубку, цілком серйозно каже: "Прадід Бондар слухає". Друзі так і називають його поміж собою, зважаючи не тільки на родинний статус Григорія Васильовича, а й на його глибоку мудрість. І хоч давно відомо, що талановиті люди - талановиті в усьому, друзі Бондаря не перестають дивуватися його можливостям.

"Клікніть" на фото для збільшення

     А ще про Бондаря кажуть: у нього є все, крім вільного часу. Насправді ж, він уміє розпорядитися своїм часом так, щоб не згаяти жодної хвилини. Напевно, тільки людина, яка так часто і близько бачить смерть, може по-справжньому любити життя. І заражати цією любов’ю інших. Десятки років поспіль Григорій Васильович грає у волейбол і приводить на майданчик усе нових гравців.      Люди йдуть тільки за тим, кому вірять. І беручись до будь-якої справи, Григорій Васильович жодного разу не дав приводу засумніватися в тому, що здатен її зробити. Хоча, напевно, ніхто й не здогадується, яких зусиль це йому часом коштує…

"Клікніть" на фото для збільшення

     Німецький лікар-філософ Оберлінг на початку минулого століття сказав: людство тоді зрозуміє, що таке рак, коли зрозуміє, що таке життя. Після того, як науковці розшифрували генетичний код людини, цей вислів уже не здається дуже песимістичним. Можливо, вчені й справді наблизилися до того, щоб зрозуміти і навчитися лікувати цю страшну хворобу. Але сотні, тисячі людей, у чиї сім’ї вже увірвалася ця біда, не можуть чекати. Тому вони йдуть до Бондаря, готового вже сьогодні боротися за їхні життя. Боротися - і перемагати.

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003