ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

00.00.00 Телеканал „Інтер” 00:00

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Щороку восени до одного з київських будинків приїздить літній чоловік. Інвалід. Він їде здалеку, аж із Вінницької області, і везе - мішок стиглих яблук, щоб віддячити людині, яку глибоко поважає. Колись йому не дозволили скласти іспити екстерном, і тільки втручання посадовця з Міністерства освіти допомогло. На честь освітянина, який відкрив йому дорогу в життя, посадив він тоді яблуню... Добрим чиновником був заслужений вчитель України Євген Степанович Березняк. Він же - розвідник Голос, легендарний майор Вихор із відомої пригодницької стрічки.

     Вчителювати Євген Березняк почав у вісімнадцять років: закінчивши педучилище, поїхав до сільської школи на Кіровоградщині. Але перший педагогічний досвід був негативним: діти не слухалися молодого вчителя - і він звільнився, вступивши до гірничого інституту в рідному Дніпропетровську. Голодний тридцять третій змусив його повернутися до школи, а втім, і вчительський пайок Березняка складався тільки з шести-семи кілограмів кукурудзяної муки на місяць. Вижити допомогли колеги та сільській діти. Пізнавши голод, Березняк пізнав і ціну людяності та доброти, а педагогіка стала улюбленою справою його життя.

"Клікніть" на фото для збільшення

     Настав 37-ий рік. У районній газеті “Зірка” з’явилася публікація під заголовком “Очистити школи від націоналістичного охвістя”. В ній інспектора відділу освіти комсомольця Березняка звинувачували у зв’язках із петлюрівцями та у ворожій діяльності. Замітка обернулася для молодого освітянина виключенням з комсомолу та звільненням з роботи. Слідство тривало три місяці. Та після його закінчення Березняка не тільки поновили на роботі, але й підвищили - він став директором школи. А вже у червні 39-го, отримавши диплом Бердянського педінституту, здібний фахівець був нагороджений своєю першою медаллю - “За трудову доблесть”.
     У сороковому році Західна Україна об’єдналася з Українською РСР. Зі Львова на Схід потяглися ешелони з депортованими польськими чиновниками та офіцерами, а назад вони поверталися, везучи радянських письменників, артистів, учителів. Українська мова, яка до того вважалася “холопською”, залунала у вузах, театрах, у знаменитій Львівській опері, а міський відділ освіти взяв курс на українізацію середніх навчальних закладів. За рік у Львові було вже 80 українських шкіл! Проте, рішучі дії нового керівництва не сподобалися місцевій інтелігенції. Видатна письменниця Ванда Василевська навіть написала листа до товариша Сталіна, де представила дії Березняка як такі, що викривляють національну політику. І знову перед Євгеном Степановичем замаячив арешт... Втім, перевірку з Москви перервала війна.
     З першого ж дня війни Євген Березняк боровся з ворогом у підпіллі. Легалізувавшись як сільській учитель на рідній Дніпропетровщині, він два роки приймав радіограми, друкував листівки, тримав зв’язок із підпільниками та партизанами.
     Одного разу Березняк потрапив до рук карального загону. І тут – іронія долі – життя врятувала та сама газета “Зірка”, яка колись звинуватила його в націоналізмі. Начальник поліції потиснув підпільникові руку і запросив на роботу в секретаріат жандармерії.
     24 липня 1944 року нарком оборони СРСР видав директиву, яка зобов’язувала керівництво фронтових штабів створювати дієві агентурні мережі на територіях Німеччини, Угорщини, Румунії, Польщі, Чехословаччини. Вимагалося негайно збільшити кількість розвідгруп, які засилали в тил противника та посилити їхню розвідувально-диверсійну діяльність. Бажання якомога швидше досягти результатів старими методами було авантюрним, ризикованим: із кожних чотирьох розвідників троє йшли на вірну смерть. В архівах Головного розвідуправління збереглися дані про величезні втрати серед досвідчених розвідників та агентів, доля багатьох із них лишилася невідомою. У лісах Польщі та Прусії радянські десантники-парашутисти ставали об’єктами тотального знищення. Їх шукали з собаками каральні загони есесівців та поліцаїв. Німці називали це “газен’ягд” – полювання на зайців. Та попри це, десятки нашвидку навчених учителів, агрономів, студентів, медиків виконували спецзавдання, наближаючи та при цьому ще й рятуючи історичні цінності чужих країн. Герніка, Лідіце, Варшава... – гітлерівська доктрина виправдовувала руйнацію осередків світової культури. До скорботного списку знищених міст міг додатися Краків.
     Операція групи капітана Березняка – “Голосу” – увійшла в історію діяльності ГРУ як видатний успіх радянських розвідників. Відомий письменник та сценарист Юліан Семенов, скориставшись архівами Генерального штабу, поклав краківські події в основу фільму “Майор Вихор”. Картина вийшла на екрани 1967 року. Березняк дивився стрічку разом із польськими товаришами-підпільниками. Тільки тепер – за двадцять років після війни – він зміг нарешті розповісти свою справжню історію...
     У роботі групи “Голос” був один провал – коли поліцаї накрили радіоквартиру на хуторі Санка під Краковом. Ті кілька годин, які провів Євген у своїй схованці, здалися йому жахливішими, ніж дні перебування в камері смертників... Усе, що відбувалося з групою Березняка, здавалося неймовірним. Радистці Ользі, яку схопили солдати німецької розвідки, - вдалося втекти з-під варти!
     Заручившись підтримкою керівника абвер-групи Гартмана, розвідники передавали в Центр украй важливу інформацію, яка значно полегшила розробку плану наступу військ 1-го Українського фронту. Полонений німецький інженер-майор Курт Пеккель надавав Березняку відомості про оборону Кракова та накреслив по пам‘яті схему його мінування...
     Здобуваючи всю цю інформацію, капітан Василь Михайлов, він же – Євген Березняк, усвідомлював, що багато в чому порушує правила, за якими мають працювати оперативно-агентурні розвідгрупи.
     Юліан Семенов наділив свого майора Вихора багатьма чеснотами: відвагою, витримкою, справжньою чоловічою красою. Однак правда життя виявилася набагато страшнішою, ніж сценарій фільму. 156 днів перебував Березняк у ворожому тилу, виконуючи спецзавдання. А перемогу зустрів - за колючим дротом. Працівники СМЕРШу відмовлялися вірити у щасливу зірку розвідника, і йому довелося розділити долю багатьох радянських резидентів: бути заарештованим та пройти численні перевірки й допити - вже у своїй країні.
     Від японського фронту, від штрафбату, з якого майже ніхто не повертався, - Березняка врятували свідчення фронтових розвідників. На волю Євгена випустили через 3 місяці, але невідступний нагляд за ним тривав більше 20 років. Березняк повернувся до Львова, зайняв високу посаду – начальника відділу навчальних закладів Львівської залізниці. Проте йому не дозволялося інспектувати школи у прикордонних районах; він не мав права розповідати рідним та друзям про своє минуле, не міг відвідати польських побратимів.
     Лише через багато років після війни довідався Євген Березняк про долю абверівського офіцера Гартмана; дізнався про причини, які спонукали його до співпраці з радянською розвідкою. Гартман був напівросіянином, і до громадянської війни його родина мешкала в Москві. Усвідомлення злодіянь есесівців підштовхнуло освіченого офіцера шукати зв’язків з антифашистським підпіллям. Березняк та його заступник Шаповалов викликали в німецького розвідника довіру...
     Поляки нагородили Березняка найвищим військовим орденом - “Віртуті Мілітарі”. Його шанували, запрошували до Польщі на святкування Днів Перемоги. Він часто приїздив туди з дружиною - вчителькою Катериною Кузьмівною.
     Подружжя Березняків невдовзі відзначить золоте весілля. Проте й Катерина Кузьмівна до певної пори навіть гадки не мала про героїчне минуле чоловіка. Для неї, як і для багатьох колег у Міністерстві освіти та в Головному управлінні шкіл, яке Березняк очолював 25 років, – він насамперед був чудовою людиною зі щирим серцем...
     Для багатьох людей учитель Березняк назавжди зостанеться майором Вихором. Свого часу глядачі просили перезняти фінал стрічки, змінити його на більш оптимістичний. І якою ж була їхня радість, коли вони довідалися з газет, що насправді розвідник залишився живий. Саме для них Березняк написав книжку “Я – Голос”.
     Євген Степанович має багато нагород – і не тільки військових, а й цивільних, освітянських – медалі Крупської, Ушинського, Макаренка. Має чимало виданих і ще не виданих педагогічних праць. У нього великі життєві плани і є чим поділитися з людьми. Знову і знову зустрічає він на шкільному порозі першокласників та проводжає напутнім словом випускників.
     Якось Євген Березняк отримав листа від свого товариша, заслуженого вчителя України Василя Сухомлинського: „Пишу Вам з особливим почуття, може бути ще й тому, що свою війну проти фашизму Ви вели на землі Януша Корчака, великого педагога. Напишіть статтю про особистість вчителя, про те, що без морального права виховувати немає педагога. Думаю, своє право на такі роздуми Ви вистраждали в “Монтелюпісі” – гестапівській в’язниці. З повагою. Сухомлинський.”

"Клікніть" на фото для збільшення

     Існує сотні легенд про стародавнє місто Краків. Але тільки одна з них є правдою. Її герой – наш співвітчизник, колишній розвідник і вчитель Євген Березняк.

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003