ІМЕНА

Введіть прізвище героя:

ВЕДУЧА

15.10.05 Телеканал „Інтер” 13:55

20.10.05 Телеканал „Інтер” 11:05

 
 

"Клікніть" на фото для збільшення

     Він стояв на злітній смузі і вдивлявся в небо. На посадку заходив літак, в якому було втілено останні досягнення конструкторської думки і який мав уособлювати могутність радянської держави. Цю потужну машину розробило його конструкторське бюро – КБ Олега Антонова. І він відчував законну гордість за блискуче виконану роботу.
     ... Льотчик-випробувач Юрій Курлін посадив на аеродромі міжнародного авіасалону в Ле-Бурже новий стратегічний військово-транспортний літак – “Антей”. Машину, спроможну перевозити вісімдесят тонн вантажу або 720 пасажирів. І того ж дня, 15 червня 1965 року, газети всього світу вибухнули заголовками: “Фантастична реальність!”, “Тихий, наче ягня – сильний, як лев”, “Він прекрасний, цей гігант...” “Радянські виграли битву в Ле-Бурже”.

"Клікніть" на фото для збільшення


     ... Витончені манери завжди виділяли Олега Костянтиновича Антонова між колег. Про нього казали: „М’який зовні – залізний усередині.” Він був дуже стриманим і приховував від чужих очей та вух велику частину особистого життя. Щоб мати можливість займатися улюбленою справою і не викликати підозри, йому була потрібна „пролетарська” анкета. Тому Антонову довелося забути своє дворянське походження. Лише в домі сестри Ірини, у Москві, оживали давні, ще дореволюційні спогади – про дитячі забави в маєтку Савіно Псковської губернії, що належав їхній бабуні – Анні Олексіївні. Антонови любили цей дім. Велика родина часто збиралася за столом і будувала плани на майбутнє.
     Закінчивши гімназію, Олег став студентом авіаційного відділення Ленінградського політеху. Про себе він говорив: „Я – не впертий, я – наполегливий”. Цю наполегливість та відданість справі високо оцінювали піонери радянської авіації: Костянтин Арцеулов, Валерій Чкалов, Сергій Корольов, Сергій Ільюшин, Олександр Яковлєв, із якими він постійно зустрічався під час змагань на планерах.

"Клікніть" на фото для збільшення


     У двадцять шість років Антонова призначили головним конструктором новозбудованого планерного заводу в підмосковному Тушині. Його перша дружина Лідія Кочеткова працювала на цьому ж підприємстві. Тушинське КБ славилося творчою атмосферою і цим дуже приваблювало молодь. Серед охочих працювати тут була й випускниця Московського авіаінституту Єлизавета Шахатуні. Вона прийшла до Антонова і з порога заявила, що хоче займатися питаннями міцності – і тільки міцності. Олег Костянтинович не зміг встояти перед натиском молодої ентузіастки... Вони працюватимуть пліч-о-пліч довгі роки. Єлизавета Аветівна стане відомим ученим, чи не єдиною в світі жінкою – заступником генерального конструктора літаків із питань міцності... А ще – вийде за Антонова заміж.
     Мине багато років, і їм, двом сильним особистостям, стане затісно в одній сім’ї. Та й після розлучення вони будуть часто згадувати пережите разом: і радість творчості, і тривожне чекання арешту. Антонова зняли з посади у середині 30-х, і він пішов на роботу в КБ Яковлєва.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Почалася війна, і фронту були потрібні винищувачі. КБ евакуювалося до Новосибірська, де Антонов разом з усіма працював над Яком-9. Проте маленький німецький літак „Шторх”, якого Геринг подарував свого часу Молотову, не йшов Антонову з думки. Саме ця машина й надихнула Антонова на створення першого власного літака – простого за конструкцією біплана з унікальними злітно-посадочними можливостями.
     За роботою в КБ часу Антонову бракувало катастрофічно: лише пізно вночі він брався до креслень і розрахунків, обдумуючи кожний вузол свого майбутнього АН-2. В Міністерстві цивільної авіації його проекту не схвалили: „Нецікавий літак, низька швидкість”. Конструктор пішов до Яковлєва – із пропозицією внести АН-2 до серії Яків. Це дало б надію на те, що його літак все ж таки побудують. Яковлєв проекту Антонова не присвоїв, однак замовив за нього прихильне слово в міністерстві. А 31-го травня сорок шостого року уряд доручив Олегу Антонову розробку нового сільськогосподарського літака.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Сорок сьомого року АН-2 пройшов перші випробування – спочатку в Москві, а потім в Україні. За дві доби льотчик Георгій Лисенко обробив усі поля цукрового буряку в Кагарлицькому районі. Дізнавшись про цей рекорд, Голова ради Міністрів УРСР Микита Хрущов зажадав оглянути літак і показати його комісії Міністерства сільського господарства республіки.
     Здивований можливостями „Аннушки” – як ніжно називали АН-2 – Хрущов пообіцяв допомогти отримати держзамовлення на виробництво літака. І дуже швидко АН-2 було запущено в серію на Київському авіаційному заводі. Антонов приїхав до Києва з невеличкою групою колег із Новосибірська – і вкотре почав усе спочатку.

"Клікніть" на фото для збільшення


     ... Завод був у напівзруйнованому стані. По холодних приміщеннях бігали пацюки і гризли креслення. Першу машину збирали мало не в сараї. Цілий літак туди не поміщався, і одну стіну довелося знести. Та незважаючи на всі труднощі, молодий колектив працював наполегливо й швидко досяг результатів.
     АН-2 почали використовувати як пасажирський літак для міжрайонних рейсів – там, де не було доріг: у глибинці, в Сибіру, на Півночі. Проте „бовтанка” під час польоту в АН-2 завдавала пасажирам надто багато неприємних відчуттів. І Антонов задумав більш комфортний літак на маленьку кількість місць – “Бджілку” –АН-14.
     Утім, на часі була модернізація військових літаків. Армія потребувала потужних транспортників із реактивними і турбогвинтовими двигунами. Тим більше, що в Сполучених Штатах такі машини вже активно розроблялися.

"Клікніть" на фото для збільшення


     У Радянському Союзі піонером і довгий час “монополістом” у цій сфері було КБ Антонова. А першим військово-транспортним літаком став АН-8. Навіть цей широкофюзеляжний „сарай” Антонова був красивий. Краси ж конструктор прагнув у всьому. І надихався нею. Особливо під час польотів. А потім утілював свої враження в кресленнях ... і картинах: повітряних та земних пейзажах, абстракціях, етюдах... Живопис повертав Олегу Костянтиновичу душевні сили. А їх було потрібно чимало.
     Сімдесят другого року Антонов пережив особисту трагедію – катастрофу АН-10. Виконуючи звичайний рейс, літак розвалився в повітрі. Загинуло більше ста людей. Антонов узяв провину на себе й хотів подати у відставку. Але висока комісія зробила висновок, що винні погані аеродромні покриття і “теорія проектування”: у ті часи в усьому світі недостатньо враховували втому металу... Коли Олег Костянтинович вийшов із душевної кризи, він написав картину “Катастрофа”.

"Клікніть" на фото для збільшення


     У рамках строгих технічних завдань Антонов намагався робити так, щоб його військово-транспортні літаки були шедеврами конструкторської думки та стилю. А незмінну любов до невеликого й вишуканого виражав літературними творами: новелами, спогадами, нарисами...
     Своє захоплення економікою генеральний конструктор „Анів” утілював у конкретні справи. Зокрема, під час чергового ударного будівництва – створення Тюменського нафтогазового комплексу –– для спуску труб були задіяні літаки Антонова. Користь виявилася обопільною – і для будівництва, і для авіапідприємства.
     Літаки Антонова здобули численні відзнаки і давно „прописались” у Книзі рекордів Гіннесса. „Аннушка” перевезла 300 мільйонів пасажирів. АН-12 побував на дрейфуючій станції в Антарктиці.

"Клікніть" на фото для збільшення


     АН-24 працював у сорока двох країнах світу. На “Антеї” встановлено сорок один світовий рекорд. Дванадцять – належать екіпажу Марини Попович. Перевезення миротворців, важкої техніки, історичних пам’яток та великих тварин для зоопарків нині стали звичайною справою для „Авіаліній Антонова”.
     Антей, Руслан – даючи імена своїм крилатим дітям, Антонов обирав ті, в яких були початкові літери його прізвища. Він не відступав від цього правила й тоді, коли в нього народжувалися власні діти: Ролан, Андрій, Анна, та Олена.

"Клікніть" на фото для збільшення


     І в похилому віці Антонов багато працював. Останній свій рік Олег Костянтинович провів удома – в улюбленому садку, де завжди знаходив собі заняття. Та навіть не з‘являючись на підприємстві, він знав, як ідуть справи. Антонов часто приймав свого наступника Петра Балабуєва, спілкувався з Миколою Амосовим та Борисом Патоном. Колеги-науковці та журналісти приносили йому тривожні вісті про екологічні проблеми в Україні: вирубування карпатських лісів, забруднення Дніпра, винищення риби – і не міг лишатися осторонь. Бо за роки, прожиті в Україні, став патріотом цієї землі.

"Клікніть" на фото для збільшення


     У березні вісімдесят четвертого Олег Костянтинович зібрався до Москви: йому мали вручати Золоту медаль Академії наук СРСР. Та він полетів, бо просто хотів літати... Додому повернувся – уже непритомним.
     Його останній квиток – в обидва кінці – зберігається тут, у робочому кабінеті. Здається, що кульман та білий халат і досі ждуть свого господаря. Але він уже не закінчить креслення. І не дізнається, що новим літакам даватимуть його ім’я.

"Клікніть" на фото для збільшення


     Ельвіра Павлівна, удова Антонова, часто переглядає чоловікові малюнки, його записки, креслення... А друзі й колеги згадують легкий антонівський штрих... перший, з якого народжувався контур літака. І його незабутні фрази: „Використовуйте обидва боки аркуша: бережіть ліс і працю”; „Не соромтесь елегантності”. І ще таку – „Літати можуть і некрасиві літаки, проте літати добре – тільки красиві”.
     Літаки старіють на землі: їхнє життя – у небі. І що більше буде в „Анів” зльотів і посадок, то довше житиме пам‘ять про їхнього творця – Олега Антонова. Конструктора, що втілював красу...

 

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

"Клікніть" на фото для збільшення

 

Produced by
NIRVANA Studio

 

© OMEGA-TV 2003